Одним із найбільших скарбів італійського мистецтва є капела Скровеньї в Падуї. З огляду на неосяжну кількість творів італійського мистецтва, це дивно, адже сама капела являє собою досить маленький і закритий простір. За кілька хвилин ходьби вгору по дорозі розташована велична базиліка Святого Антонія — величезна за розміром і амбіціями, вона крім дивовижної архітектури містить у собі роботи таких майстрів, як Донателло. Якби справа була тільки у величезних розмірах, то капела Скровеньї залишалася б непомітною. Але це не так.
Що ж такого є в маленькій Скровеньї, що робить її такою чудовою та такою важливою?
Джотто і його вплив
Джотто, чиї картини прикрашають капелу, — один із найбільших художників епохи Відродження. Дехто каже, що саме він поклав початок епосі Відродження в мистецтві, оскільки його стиль вплинув на всіх наступних художників. Одним з аспектів його впливу була оригінальність у зображенні людських емоцій (його друг і сучасник, Данте, робив щось подібне в поезії).
У християнському мистецтві до часу Джотто переважали ікони. Це великі витвори мистецтва, але вони підкреслюють божественну природу Христа, яка, як правило, стилізована і статична, а не його людяність. Джотто привніс людяність у християнське мистецтво.
Наприклад, якщо ми подивимося на “Зустріч біля Золотих воріт”, що знаходиться в капелі, то побачимо Анну, матір Діви Марії, яка після тривалої відсутності чоловіка Іоакима кидається його цілувати. Великий план їхніх облич показує, що він притягує її до себе, а вона дуже ніжно цілує його в губи. Тут присутнє людське кохання, яке виходить за рамки декорацій, що представляють теологічні моменти, як-от Христос на хресті або Мадонна з немовлям.
Таке введення людини в мистецтво, на думку Джотто, також має глибокі богословські наслідки. Це не мистецтво заради мистецтва, а мистецтво заради Бога, якщо можна так висловитися. У мистецтві цієї маленької капели виражено так багато захопливих теологічних ідей.
Наведемо лише одну. У двох кінцях капели, західному та східному, обличчям один до одного зображені Бог-Отець, оточений ангелами, і Христос у центрі Страшного суду. Мистецтво саме по собі захоплює дух, але ще цікавішим є глибоке богослов’я, передане в цих зображеннях: Отець і Син дивляться один на одного через неф капели та є дзеркальними відображеннями! Це не той Бог-Отець — старий із сивим волоссям, такий собі ранній Дід Мороз, — якого часто зображують і висміюють в атеїстичній літературі як “старого на небі”.
Навпаки, як і Христос, Бог молодий і в розквіті сил. Це, звісно, узгоджується з різними біблійними посиланнями, які розвінчують ідею старої людини на небі: найпереконливіше це відбувається, коли Христос говорить у Євангелії від Йоана: “Всякий, хто бачив Мене, бачив Отця”. (Ін. 14.9) Іншими словами, одне відбивається в іншому.
Однак, залишивши осторонь великі теологічні питання про природу Бога, під час відвідин капели захоплюють людські питання, як-от близькість Іоакима та Анни, або вираз обличчя Юди, коли він цілує Христа в Гетсиманському саду, чи 14 портретів Джотто із зображенням семи смертних гріхів на північному боці наву, навпроти семи небесних чеснот на південному боці.
Сім чеснот і сім вад
Сім смертельних вад і чеснот Джотто не зовсім збігаються зі списками Григорія Великого і Фоми Аквінського (чий список ліг в основу поеми Данте “Божественна комедія”). На думку експерта Гіліано Пізані в його книзі “Капела Скровеньї”, на Джотто вплинув нині практично забутий теолог монах Альберт Падуанський, який сам перебував під особливим впливом августинської теології.
Твори мистецтва розташовуються так, щоб справляти ефект зцілення. Це відповідало принципу в медицині, який називався доктриною протилежностей, згідно з якою, на думку грека Гіппократа, хвороби виникали через дисбаланс в організмі. Виправити їх (тобто оздоровити пацієнта) можна лише шляхом застосування протилежного принципу. Надлишок тепла вимагав охолоджувальних заходів, а якщо людині було холодно, то необхідно було застосувати тепло. Так, ідучи нефом капели Скровеньї, ми бачимо, повернувшись обличчям на північ, одну конкретну ваду, але, повернувшись на південь, ми бачимо її ліки — чесноту, що усуне ваду. Споглядання вади в усіх її проявах на зображенні посилює самосвідомість і огиду до цього аспекту людського життя. А як вирватися з лещат цього пороку, показано на протилежній картині.
Таким чином, ця галерея мала не тільки естетичні, а й моральні та духовні якості.
Отже, у нас є сім вад, чотири кардинальних і три духовних, і протилежні їм чесноти. Що ж це таке?
Виконання чотирьох кардинальних чеснот веде нас у земний рай, а виконання трьох духовних чеснот — у небесний.
До речі, зверніть увагу, що послідовність працює не тільки по горизонталі, а й по вертикалі: Дурості протистоїть Розсудливість, але якщо її немає, то вона призводить до Мінливості; а Мінливість призводить до Гніву і так далі. Зрештою, якщо ми заздримо всім іншим, ми втрачаємо будь-яку надію щодо себе.
Дурість і розсудливість
Щоб зрозуміти, як це працює, розгляньмо першу пару — дурість і розсудливість. Слово “дурість” латиною звучить як “stultitia”. Воно означає щось більше, ніж просто дурість. Воно позначає постійні необдумані, нераціональні та необґрунтовані дії; воно містить у собі ухвалення непродуманих рішень і загальний стан відсутності мудрості або навіть здорового глузду.
Тепер подивіться на картину. Що ми бачимо?
Ми бачимо людину з цілою низкою рис, що вказують на відсутність здорового глузду або мудрості: він огрядний, упереджений до чуттєвих задоволень; стоїть злегка нахилившись, тобто не прямо; носить корону з пір’я, начебто коронує себе; за спиною шлейф павиного пір’я, начебто він вважає себе важливим або царственим; з поясу звисають маленькі брязкальця, начебто нав’язливо привертає до себе увагу їхнім дзенькотінням; рот відкритий, що свідчить про невігластво — щось на кшталт бездумного озирання; ноги не у взутті, як у тварин; у правій руці велика дубина грубої форми, що припускає застосування сили без усілякої вишуканості (як, наприклад, було б із рапірою чи мечем). Тобто тут є все, чого не повинно бути в людства.
Чи знаходимо ми в цій картині щось від себе? Якщо так, то ми в глибокій духовній біді!
Повернувшись на південь, ми бачимо протиотруту, ліки! Адже тут, навпаки, ми бачимо Prudentia, яка протистоїть Stultitia. “Prudentia — це латинське слово, яке перекладається як “розсудливість” або “мудрість”. Воно позначає якість або чесноту бути обережним, мудрим і проявляти здоровий глузд в ухваленні рішень; ідеться про здатність робити розумний вибір, що ґрунтується на ретельному розгляді наслідків і вдумливій оцінці наявних варіантів.
Тут ми бачимо жінку, яка сидить за письмовим столом; вона навчається, створюючи свого роду захист від невігластва та бездумності. Стіл є частиною кабінету, елегантного і продуманого, що наштовхує на думку про наявність порядку та мети. У правій руці вона тримає компас, що означає науку, а в лівій — дзеркало, в яке вона дивиться, тобто дотримується головної класичної заповіді “пізнай самого себе”. Для цього ми мусимо зайнятися певною формою самоаналізу і побачити себе такими, якими ми є насправді, тобто такими, якими нас бачить Бог. Зверніть увагу, що, на відміну від чоловіка в Stultitia, її голова злегка нахилена вперед — типове положення для того, хто слухає, а не говорить занадто багато. Ось і ліки.
Ми могли б продовжити, але ключовий момент, як зазначає Гіліано Пізані, полягає в тому, що “терапія, що її проводить Prudentia, — це засіб, який застосовується проти нездатності розрізняти те, що добре, і він дає змогу продовжувати наш шлях”. Інакше кажучи, якщо ми не знаємо, що добре, а що погано, як ми можемо просунутися в духовному житті, до якого ми всі покликані?
Пора поглянути на всі 14 картин. Подивіться самі на ці засоби від пороків.
За матеріалами The Epoch Times USA
