Якщо є можливість подорожувати Дніпром, то обов’язково треба скористатися такою нагодою. Велич самої річки та неповторність навколишніх краєвидів залишать незабутні враження. Багато міст на берегах Дніпра виникли ще за часів Київської Русі й бережуть літописи української історичної та культурної спадщини. Одне з таких міст — Канів.
#img_right#Саме місто засноване Ярославом Мудрим ще в 11 столітті. Торгівельні шляхи у Візантію пролягали по Дніпру й легко можна уявити, як тягнулися один за одним каравани князівських та купецьких човнів-«довбанок», навантажені всяким скарбом. Якщо податися в часі трохи вперед, то перед очима постають легендарні козацькі вітрильники-«чайки», які несли немов на крилах наших вояків на численні битви.
Річка має крутий норов і стрімку течію, яку зараз приборкали водосховищами. А раніше проходження порогів загрожувало небезпекою життю, бо вода в деяких місцях, б’ючись об каміння і скелі, могла легко перекинути будь-якого човника.
Напевне, тому й вибрав для свого останнього спочинку круту гору, що височіє над Дніпром у Каневі, Т.Г. Шевченко. Сама гора раніше звалася Чернечою і тут був колись монастир. Це місце пам’ятне тим, що в його землі поховані козацькі гетьмани Іван Підкова, його сподвижник Яків Шах та Самійло Кішка.
Іван Підкова відомий своїми походами на Молдавію. Був страчений у 1578 році за наказом польського короля на вимогу турецького султана на майдані у Львові. Після оголошення вироку козаку надали останнє слово. «… Мене привели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства й завжди діяв для добра й користі своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання — бути їй опорою і захистом проти невірних … » Побратими викрали його тіло, перевезли до Канева й поховали в монастирі під Чернечою горою. Страта зробила Івана Підкову народним героєм. Про нього складали численні думи та пісні. Він став героєм романтичної поеми Тараса Шевченка «Іван Підкова» (1839).
#img_left#Символічно, що тим же шляхом везли ховати й народного поета, і також за козацьким звичаєм труна була вкрита червоною китайкою. Тарас Григорович Шевченко спочатку був похований 12 березня 1861 року на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Через два місяці відповідно до відомого заповіту, друзі перепоховали його на українській землі.
Зараз тут музей, що входить до складу Шевченківського національного заповідника. Над могилою височіє гранітний пам’ятник, автор якого скульптор Матвій Манізер. Піднімаючись крутими сходами на гору, яка зараз має назву Тарасова, пригадаєш не один його безсмертний вірш. А оглядаючи з височини безкрайні простори берегів Дніпра переймаєшся величчю рідної землі.
До давньоруської архітектури домонгольського періоду належить Канівський Успенський собор. Побудований у 1144 році князем Всеволодом Ольговичем він близький за стилем до київських храмів і прикрашений фресками. Православний собор служив ще й захистом для городян під час нападів чужинців. У березні 1678 року кримські татари та турки, спалили його разом із жителями міста. Довгий час будівля стояла в руїнах, а перші реставраційні роботи розпочалися тільки в 1781—1787 роках. Сучасного вигляду з фронтонами і банями в стилі ампір він набув уже під час перебудови на початку 19 століття.
Канів став національною святинею та місцем паломництва. Щороку тут проходять заходи присвячені українському генію, поету та художнику Тарасу Григоровичу Шевченку у дні його пам’яті, на які збираються тисячі гостей з усього світу.
