Уряд Харпера, починаючи з часу своєї перемоги 26 січня 2006 року, що поклала край 13-річному правлінню Ліберальної партії, не витрачав часу даремно і виконав свої передвиборні обіцянки. Зрештою, навіть канадці, які симпатизують лібералам, визнали, що справжній уряд добивається цілей і виконує свої обіцянки (виняток становило нещодавнє рішення ввести прибутковий податок на заощадження).
Насправді, правління консерваторів настільки відповідало їх передвиборній кампанії, що грані між ними майже стерлася. З приводу цього один ліберальний лідер сказав, що консерватори цього року взагалі не керували. Швидше, вони були залучені в тривалу передвиборну кампанію. Можливо, вона дуже затягнулася, але одне здійснено точно: діяльності уряду був характерний такий стрімкий потік повідомлень і політичних ініціатив, що на суперечності не звертали уваги.
А суперечності були. Стефан Харпер рідко з’являвся на публіці. Він давав інтерв’ю і знайомився з питаннями преси до початку інтерв’ю, заявляючи, що канадська преса має ліберальний ухил.
Екологія була однією з проблем, від якої консерваторам не вдалося відвернути увагу. Майже відразу після перемоги, партія, члени якої мають коріння в штаті-експортерові нафти Альберті, викликала обурення громадськості після скорочення фінансування програм із захисту навколишнього середовища. Міністр екології Рона Амброуз взяла на себе непросту справу оповіщення своїх співгромадян, заявивши, що Канада не може виконати свої умови Кіотського протоколу, головним чином через те, що попередній ліберальний уряд не вживав ніяких заходів щодо цього. Вона трохи відновила свої позиції, коли восени уряд, нарешті, оголосив стратегію відносно навколишнього середовища – довгостроковий план із скорочення шкідливих викидів в атмосферу на 50% до 2050 року.
Уряд значно краще проявив себе в міжнародних відносинах. Швидко діючи, уряд Стефана Харпера (або Стіва, як його називає президент Буш) поліпшив напружені відносини з США, вирішивши спірне питання у зв’язку з лісоматеріалами з м’яких порід деревини. Проте відносини з Китаєм стали прохолоднішими через непохитну позицію консерваторів стосовно проблем прав людини.
Ймовірно, саме ця позиція, яка така, що суперечить типовому канадському нейтралітету, запам’ятається майбутнім поколінням. Саме цей уряд не побоявся зайняти нинішню позицію і зважився вступити в полеміку, і навіть, озброєний конфлікт – з метою захисту своїх принципів, незалежно, згодні ви з цим чи ні.
Канада в Афганістані
Солдат на тлі місяця з другої дивізії легкої піхоти ім. Принцеси Патріції на бойовому посту на базі Масум Гар в районі Панджваві, провінція Кандагар. Фото: John D. McHugh/AFP/Getty Images
2006-й рік почався з підтвердження зобов’язань, висловлених обома провідними партіями канадської місії в Афганістані, незважаючи на зростаючі втрати Канади в неспокійних південних провінціях Афганістану.
Місія в Афганістані, почата за ініціативою ліберального уряду в 2001 році після терористичних атак на США 11 вересня, була продовжена на два роки новим консервативним урядом.
Військове протиборство з Талібаном зросло, оскільки Канада прийняла на себе керівну роль в південному Афганістані і очолила декілька операцій. Влітку, коли Канада була залучена в ризиковану місію в районі Панджваві, з’явилося повідомлення, що вірогідність померти для канадського солдата в бою в Афганістані в 6 разів вища, ніж для американського в Іраку.
Оскільки кількість загиблих канадців збільшилася до 46 чоловік – 37 лише в 2006 році, зросли заперечення щодо місії. Критики стверджували, що Канада все більше й більше відхиляється від своєї традиційної ролі миротворця.
Лідер Нової демократичної партії Джек Лейтон виступив за виведення канадських військ з Кандагара, «блок Квебекський» заявив, що Канаді слід зосередитися на відновних роботах, а не на бойових діях. Думка лібералів в цьому питанні розділилася.
Судячи з опитувань, що виявляють відсоток прихильників місії і тих, хто хоче, щоб Канада вивела свої війська з Афганістану, ставлення канадського населення до афганської проблеми також неоднозначне.
Незважаючи на критику, прем’єр-міністр Стефан Харпер продовжує наполягати на рішенні продовжувати місію, навіть, якщо це коштуватиме поразки для його уряду на наступних виборах.
Було відвернуто терористичний акт в Онтаріо
На початку червня в районі Торонто пройшла серія облав на підозрюваних членів великої групи радикального ісламізму, що потрясло всю країну. За своїм масштабом це було найбільше чищення з часів терористичних атак на США 11 вересня, яке привело до ухвалення антитерористичних законів.
Змовники мали міжнародні зв’язки, і за кордоном також пройшли арешти.
За словами поліції терористи мали намір відправити начинену вибухівкою вантажівку до Південного Онтаріо і відкрити вогонь по натовпу. Адвокат одного з обвинувачених заявив, що група збиралася «обезголовити прем’єр-міністра» та інших керівників.
Поліція стверджує, що один з членів групи придбав три тонни нітрату амонію – речовини, яка може використовуватися для виготовлення вибухівки. Це перевищує кількість використаної речовини при вибухах в Оклахома-сіті в 1995 році, коли було вбито 168 чоловік.
Обмеження, введені після вибухів в Оклахомі, привели до того, що окрім фермерів ніхто не може купити нітрат амонію. Після того, як поліція була приведена в бойову готовність через спроби купити велику кількість добрива, згодом це добриво було замінене на добриво з невибуховою речовиною.
Група була непрофесійною, і відразу ж викликала підозри у сусідів тим, що вони носили маскуючий одяг. Незважаючи на те, що над зоною літали вертольоти, і поліція стежила за їх діяльністю, група продовжувала свою підготовку. Поліція контролювала групу з 2004 року.
15 чоловік були молодшими 26 років, тоді як п’ятеро мали судимість згідно із законами про неповнолітніх, тому що їм було менше 18 років. Єдиний зв’язок між заарештованими, про який відомо публіці до теперішнього часу, в тому, що вони відвідували одну й ту ж саму суннітську мечеть.
Стефан Діон приймає поздоровлення Жерара Кенеді і Жустіна Трюдо після його переможної промови в Палаці конгресів в Монреалі, Канада. Фото: Simon Hayter/Getty Images
Рік на пошуки нового ліберального лідера
Минулого січня Стефан Харпер був обраний прем’єр-міністром, отримавши перемогу над Полом Мартіном, що оголосив про намір піти з поста лідера Ліберальної партії через два роки. Негайно почалася боротьба за місце нового лідера. Протягом наступних 7 місяців в центрі пильної уваги ЗМІ опинилися Майкал Ігнатьфф і Боб Рей. Але переможцем, зрештою, виявився Стефан Діон, що вийшов з тіні.
Діон оголосив про свою кандидатуру на початку квітня, коли гонка офіційно почалася. Єдиний кандидат з Квебека, відомий своїми поглядами на проблеми з охорони довкілля, він оголосив, що об’єднає партію. Спостерігачі вважали його кандидатуру можливою, проте згідно з опитуваннями він мав лише середній рейтинг.
До гонки увійшли 11 чоловік, 3 відкликали свої кандидатури до з’їзду партії. 8, що залишилися, зробили партійний з’їзд на висунення кандидатів найбільш різностороннім, з 1968 року, коли був вибраний Пьер Трюдо.
Вісім розділися на дві групи: Майкл Ігнатьфф, Боб Ріж, Жерар Кенеді і Стефан Діон в перших рядах рейтингу; Кен Дріден, Джо Вольп, Скотт Брайсон і Марта Халл-Фіндлі – внизу рейтингу.
Ігнатьфф, нещодавно обраний до парламенту, є висхідною зіркою в партії і розглядався протягом цілого року як лідер. Але його думка про необхідність підтримки війни в Афганістані і самовпевненість відштовхнули багатьох делегатів. У нього не було можливості набрати достатньо голосів на з’їзді, щоб зберегти своє перше місце, отримане після першого голосування.
Боб Ріж, колишній член парламенту від Нової демократичної партії був також сильним конкурентом. Він був найяскравішим оратором під час передвиборної кампанії, але його політичній програмі бракувало ясності. Тоді як він заручився підтримкою в багатьох регіонах країни, в Онтаріо він виявився непопулярним, де в пам’яті виборців ще залишилися спогади про його невдалу діяльність як прем’єр-міністра.
І, нарешті, Діон, вибраний за допомогою делегатів Жерара Кенеді і прихильників інших кандидатів, які розглядали його як «другу кандидатуру». Хоча, здається, всі задоволені результатами, залишається незрозумілим, чи зможе Діон при підготовці до наступних федеральних виборів об’єднати лібералів і зібрати воєдино набагато більш різнорідну групу, ніж це було в минулих ліберальних урядах.
Зліт Альберти
Рекордно високі ціни на газ і нафту привели до профіциту бюджету Альберти. 2005/2006 фінансовий рік закінчився з рекордним профіцитом у 8,7 мільярдів доларів. Планований профіцит бюджету на 2006/2007 рік складає 5,4 мільярда доларів.
Багата на природні ресурси провінція має економіку, яка найшвидше зростає, в країні з ВВП понад двісті мільярдів доларів при трьохмільйонному населенні. Альберта має найвищий валовий внутрішній продукт на душу населення в Канаді.
Економічне зростання в Альберті виявилося в центрі загальної уваги цього року, коли мешканці Альберти отримали «чек процвітання» на 4000 доларів із словами подяки від прем’єр-міністра Ральфа Кляйна на знак визнання їх внеску в розвиток провінції.
Зростаюча економіка і нафтогазова промисловість, що розширюється, продовжують приваблювати багато канадців з інших частин країни в Альберту, щоб скористатися великою кількістю робочих місць і перспективами високооплачуваної роботи.
Проте разом з процвітанням існує ряд проблем, найбільш серйозна – брак житла. Стрімкий приплив людей створив напругу на ринку житла та інфраструктури. Це продемонструвало нездатність області підтримати населення, що швидко зросло.
Перш, ніж залишити свій пост на початку місяця, Кляйн вперше визнав, що його уряд не був готовий зустрітися з проблемами, викликаними економічним піднесенням.
В кінці року багато жителів Альберти поспішили на виборчі пункти, щоб проголосувати за нового прем’єра і лідера правлячої в Альберті Прогресивної консервативної партії, після того, як Кляйн вирішив піти на пенсію, пробувши на посту прем’єра 14 років. 14 грудня, Ед Стелмак був приведений до присяги як 13-й прем’єр-міністр Альберти.
Версія англійською: The Epoch Times (Велика Епоха)
