Невелике гірське містечко Камікацу, розташоване на південному заході Японії, є унікальним місцем: тут із 2003 року мешканці намагаються жити за принципом «нуль відходів», а до 2020 року планується перейти на 100% переробку сміття. Давайте вирушимо в невелику подорож до цього незвичайного міста.
Вже через 2 роки в Камікацу жоден шматочок сміття не потрапить на звалище або на сміттєспалювальний завод, які колись були нормою у цій сільській місцевості префектури Токусіма. На сьогодні приблизно 1500 жителів села досягли 80%-ного показника рециркуляції неорганічних відходів, у той час як у середньому для Японії це значення становить не більше 20%.
Епіцентром основних заходів із безвідходної переробки в Камікацу є станція збору сміття Хібігая (Hibigaya), якою управляє некомерційна Zero Waste Academy. Сюди жителі відвозять свою вторсировину для сортування за 45 різними категоріями. Так-так, не знайомі багатьом 3 або 4 бункера, а 45 маркованих відсіків для усіх видів відходів, які можна переробити: алюмінієві банки, бляшані банки, банки від спреїв, металеві кришки, одяг, дерев’яні вироби, флуоресцентні лампи та ін.
Для непідходящих і непотрібних предметів домашнього вжитку — невеликих приладів, інструментів, іграшок тощо, які все ще придатні для використання, на станції Хібігая є місцевий магазин непотрібних речей. Тут жителі можуть обмінюватися речами на свій розсуд. І варто зазначити: у місті немає сміттєвозів.
Населення Камікацу старіє та скорочується, тому сільським жителям потрібен деякий час, щоб перейти на нову схему утилізації відходів.
Сьогодні щоденне сортування сміття не менш трудомістке, ніж у 2003 році, коли вперше були введені вимоги Kamikatsu’s Zero Waste Declaration.
Але так було не завжди. Як тільки японська економіка змінилася, і споживання упакованих та одноразових товарів стало поширюватися все швидше, довелося створити полігон для спалювання міського сміття. Усі приносили туди сміття та спалювали. Ця практика тривала до кінця 1990-х років.
Але через тиск із боку національного уряду, жителі припинили спалювати сміття, і тоді з’явився сміттєспалювальний завод. Проте незабаром через стурбованість щодо викидів діоксинів і їхнього впливу на здоров’я завод закрили. Коштовна сміттєспалювальна установка виявилася некорисною.
Вибору не залишалося: потрібно було переробляти сміття.
Коли в Камікацу вперше почали утилізувати відходи, було 9 категорій поділу сміття. Минуло не так багато часу, і їх стало 34, а потім і всі 45.
Спочатку, коли місто перейшло на багатоступеневу систему сортування, багатьом жителям було нелегко. Але потім вони почали ставитися до своїх речей більш обережно і шанобливо.
«Коли почалася “нульова програма відходів”, це значно обтяжило моє життя. Зобов’язання розділяти все сміття забирало багато часу», — каже власник магазину «Great Big Story» Такуя Такеічі.
Але з часом він і його односельці почали дивитися на проблему по-іншому: «Я зрозумів, що треба дбати про речі. Це може здатися дивним, але тепер, перш ніж щось викинути, я старанно розмірковую про це».
Що стосується органічних побутових відходів, які не підходять під жодну із 45 категорій, їх компостують. Цю практику застосовують усі жителі та власники бізнесу, у тому числі й місцевий шеф-кухар Таіра Омотехара.
«Поки я не приїхав сюди, я взагалі не думав про сміття. Я просто викидав усе разом, — визнає Омотехара. — Тепер залишки їжі я відправляю в компост, і вони стають добривом для місцевої ферми, яка вирощує овочі. Ці овочі ми використовуємо тут, у ресторані. Цей кругообіг допоміг змінити мій погляд на речі».
«На мою думку, якщо шеф-кухарі трохи змінять своє мислення, кількість харчових відходів зменшиться», — додає Омотехара.
Сьогодні Камікацу привертає міжнародну увагу як ніколи раніше: місто наближається до нового етапу розвитку — до 2020 року воно повинне стати першим містом у світі з 100% переробкою відходів.
Делегації від муніципалітетів і екологічних груп щонайменше 10 країн відвідують Камікацу, щоб спостерігати і навчатися найсуворішої у світі схеми утилізації відходів.
Старанність і рішучість жителів Камікацу, без сумніву, заслуговують на захоплення й повагу. Можливо, зовсім скоро цей досвід пошириться і на інші міста світу.
