З моменту свого відкриття австралійський континент вражав учених своєю дивовижною фауною і флорою. Якось з Австралії до Англії доставили пугало дивовижної тварини, яка виглядала явною містифікацією. Це було втілення зоопарку в одному звірові.
#img_left_nostream#Звір-зоопарк з плоским качиним дзьобом, покритим густою шерстю, має перетинчасті лапи. Плоский і широкий хвіст як у бобра, передні кінцівки як у крокодила, з шпорами на задніх лапах, призначеними для виділення отрути і з одним отвором під хвостом, що кладе яйця… Ссавець? Птах? Рептилія?
У ту пору з Австралії доходили чутки про звіра, що живе у воді й відкладає, подібно до птахів і рептилій, яйця і, що за цією твариною полюють аборигени, які люблять її м’ясо.
Щоб вирішити загадку дивовижної істоти до Австралії вирушив зоолог Беннет, і там він виявив – ця тварина, називається качконісом. Йому вдалося знайти гніздо качконіса, в якому було троє дитинчат, покритих шерстю. Коли люди відкрили гніздо і висадили дитинчат на землю, вони, хоча й бігали довкруги, але не робили ніяких спроб втекти від людей, як це роблять дорослі особини.
Тубільці, у яких розгорілися очі на цих жирних молоденьких звірів, говорили, що їм вже по вісім місяців і що старі качконоси годують молоком малюків тільки спочатку, а потім комахами, дрібними черепашками і тванню.
Справжню сенсацію викликало відкриття в 1884 р. зоологом Колдуеллом яєць качконіса. Цей покритий шерстю звір, який ростить своїх дитинчат подібно до ссавців, відкладав яйця, як рептилії і птахи. Самка відкладає в гнізді декілька яєць, а потім висиджує їх як курка.
З яєць вилуплюються голі, сліпі дитинчата з коротким носиком. Потім ніс подовжується, а тільце покривається шерстю. Хутро качконіса густе і грубе, темно-бурого кольору з сріблястим відтінком. Підшерстя сіре, схоже на підшерстя тюленя або морської видри, калана. Від хутра виходить специфічний рибний запах. Качконіси живуть у водоймищах з мулистим дном і проціджуючи мул через дзьоб, здобувають креветок, пуголовків черв’яків, жаб.
Чудові плавці і пірнальники качконіси можуть пробути під водою до 10 хвилин, закриваючи очі і вуха. Як же вони ухитряються знаходити здобич? Люди дізналися про це зовсім недавно. Виявилось, що ця дивовижна тварина-зоопарк володіє своєрідним «шостим» відчуттям. У голові качконіса є утворення-рецептори електросигналів, що утворюються під час роботи м’язів у істот – їхньої потенційної здобичі.
Звичайно, електросигнали від м’язів жаб і креветок дуже слабкі, але, проте, чуйний прилад в голові качконіса вхитряється їх уловити. Ще до цього вражаючого відкриття качконіс задав силу-силенну загадок зоологам і палеонтологам. Чи можна його віднести до ссавців? Чи ж це птах, що несе яйця? Чи отруйна рептилія, покрита шерстю? Або ж це представник особливого класу живих істот: не звірів, не птахів, не рептилій?
Качконіс несе яйця. З яєць з’являються дитинчата, яких мати починає годувати молоком. Молоко сочиться з отворів на животі матусі (сосків у неї немає), і малюки його просто злизують. У малюків короткий дзьоб і зуби, які з віком зникають, замінюючись простими роговими пластинками.
Температура тіла качконіса не перевищує 28˚ С і міняється як у рептилії, залежно від навколишнього середовища. На думку одного з біологів-еволюціоністів Джуліана Хакслі «качконосам вдалося вціліти впродовж 70 млн. років і ця тварина – одна з тих, що «були проміжними ланками між рептиліями і сучасними ссавцями».
От як зоолог Джерал Даррелу описав зовнішній вигляд качконіса: «Його химерний вигин дзьоба створював видимість постійної благодушної усмішки; в круглих карих очах-гудзичках виражалася яскрава особа. Він здавався одягненим у хутряну шубу, яка йому непомірно велика. Було відчуття, що він зараз закрякає, і справді, звук, що видається качконісом, нагадував незадоволене квоктання сердитої квочки, яка шкандибає по землі, немов дитинча видри, обнюхуючи все на своєму шляху».
Георгій Лупанін. Велика Епоха
