#img_left#– Ви згадали про регіонального Омбудсмена. Якою ви бачите структуру цього підрозділу?
– Найважливішим є питання про особистість регіонального Омбудсмена, він такий же важливий, як і обрання парламентського Омбудсмена. Це повинна бути людина, яка має великий досвід правозахисної діяльності, пов’язаної з регіональними правозахисними організаціями. Якщо в регіоні є такі люди й такі організації, то це гарантія успішної роботи. В цьому випадку було б досить обмежитися штатом із двох чоловік: регіональний Уповноважений і його секретар. А якщо в регіоні немає такої людини і такої організації (це речі взаємозв’язані), то й недоцільно мати в такому регіоні представництво.
– Яким чином Ви бачите механізм діяльності регіональних представництв омбудсмена? Чи не потонуть вони під ворохом звернень, як це раніше сталося з приймальнями президента?
– Є суттєва різниця: вони мають розглядати звернення, що стосуються порушень прав людини. Дуже веклика кількість звернень стосуються інтересів, а не прав. Регіональний Омбудсмен має бути кваліфікованим правозахисником, який вміє відрізняти права від інтересів, і не буде розглядати звернення, які не належать до його парафії. Право на відмову є одним із суттєвих принципів правозахисної активності.
– Чи Ви можете стисло сформулювати, в чому принципова різниця між Вашим баченням інституту Омбудсмена та тим, що його демонструвала пані Карпачова?
– В період до 2004 року пані Карпачова займалася „гасінням пожеж". Можливо, в ті часи це була єдина можливість для захисту людей на цій посаді: доводити до кінця конкретні справи. На мою думку, зараз є можливість для системних змін у правозахисті, які я й бажав би реалізувати. Як саме – я пишу в своїх тезах, вони є на сайті „Майдан": створення мережі регіональних представництв, делегування повноважень на регіональний рівень і спеціалізованим Омбудсменам, значне покращення комунікації та інформування про права людини, організація співпраці мережі недержавних правозахисних організацій з офісом Омбудсмена, фокусування особливої уваги на стратегічні справи, зокрема ті, які мають перспективу в Європейському суді з прав людини, також треба звернути увагу на співпрацю з адвокатами та неурядовими організаціями.
– Чому, на Вашу думку, не розглядається питання щодо прямого порушення закону в ситуації суміщення роботи Уповноваженого з депутатством і як може депутат правлячої партії балотуватися?
– Що стосується суміщенні посади Омбудсмена з депутатською діяльністю – це дійсно порушення – за законом питання несумісності має бути зняте протягом 10 днів. Проте після того, як Карпачова стала депутатом, її не могли змінити, адже не було голови Ради, який мав висунути нових кандидатів на посаду, він обраний був тільки в липні. Коли головою ВРУ став Мороз, всі пішли у відпустку. Тобто порушення тривало, але не з вини Карпачової. Має бути прописано у законі, що Уповноважений виконує обов’язки до обрання нового. Тут прогалини у законі.
Щодо висування від правлячої партії – це є порушення духу закону, позаяк закон забороняє займатися політичною діяльністю. Проте в законі безпосередньо не сказано, що Уповноважений не має права брати участь у виборах. Потрібне тлумачення Конституційного Суду, але йому не давали працювати. Це ж питання стосується і суддів. Але роз’яснення Конституційного Суду теж нема. Це пастка між відсутністю чіткої норми у законі і нерозумінням цього питання людьми, котрі працюють у владі.
У будь-якому випадку треба організувати подання до Конституційного Суду щодо тлумачення, яка діяльність є політичною. Я певен, що участь у виборах – ніщо інше, як політична діяльність. Треба унеможливити такі випадки у майбутньому.
З іншого боку, якщо та політична сила, в списку якої Ніна Іванівна пройшла до парламенту, хоче відчувати себе справжньою політичною партією європейського штибу, то вони мають обрати незалежного кандидата, а не свого. За усіма канонами Омбудсмен має бути неполітичною постаттю, кандидатуру якої узгодили і правляча партія чи коаліція, і опозиція. Між іншим, в західних країнах Омбудсмена обирають кваліфікованою більшістю, а не простою.
– Чи знаєте Ви, які кошти будуть потрібні для виконання програми і звідки Ви збираєтесь їх отримати, оскільки бюджет держави вже затверджено?
– За рахунок недержавних благодійників. Я впевнений, що багаті люди погодяться надати кошти на захист людей, чиї права були порушені державою. Подивіться, вся система юридичних клінік в країні утримується на кошти пана Сороса і пана Пінчука. Я пропоную створити фонд Омбудсмена – захисту жертв порушень прав людини, який акумулював би такі недержавні внески.
Окрім того, наскільки мені відомо, благодійні фонди фінансували діяльність Омбудсмена за часів перебування Ніни Іванівни на посаді, і, наскільки я чув, ці внески були доволі суттєвими. На жаль, точна інформація про використання коштів не була надана.
Мій досвід переконує, що проблема не в грошах, а в людях. Якщо є люди з добрими ідеями, які здатні їх реалізувати, то й кошти знайдуться.
Дякую Вам за розмову. Бажаю Вам успіхів у Вашій нелегкій роботі.
Довідка „Великої Епохи":
Захаров Євген Юхимович – кандидат технічних наук; член Харківського обласного юридичного товариства; член правління Міжнародного фонду "Відродження".
З 1990 – Заступник голови Харківської міської комісії з поновлення прав репресованих
З 1990 – член Московської Гельсинської ґрупи
1990-94 – депутат Харківської міськради
1992-1997 – член громадської ради Українсько-Американське бюро захисту прав людини
1993-1997 – Головний редактор журналу "Права людини в Україні"
З 1994 – Член робочої колеґії Міжнародного товариства "Меморіал"
З 1997 – співголова та виконавчий директор Харківської правозахисної ґрупи;
З 1999 – Головний редактор, щоквартальника "Свобода висловлювань і приватність"
З 2004 – Голова правління Української Гельсинської спілки з прав людини, голова правління.
Сімейний стан: одружений. Дружина Інна Борисівна – філолог, поет, редактор бюлетеня "Права людини"; син Борис – історик. Дві онучки.
Володіє англ. мовою.
Захоплення: поезія.
