#img_right#Бога, який керує шлюбним союзом людей, звуть Юе Лао (Місячний старець) або «Юе ся Лао» (Старець під місяцем). Він з’являється вночі під світлом місяця і з’єднує майбутнього подружжя червоною ниткою, прив’язуючи її до ступнів наречених. Навіть якщо вони знаходяться далеко один від одного, вони все одно зустрінуться і стануть чоловіком і дружиною.
Є одна пов’язана з цим історія, яка була записана Лі Фуян, письменником та поетом династії Тан (618 – 907 рр..).
Під час правління імператора Лі Шиміна жив молодий чоловік на ім’я Вей Гу. Одного разу під час подорожі він зупинився в готелі у місті Сунчен. Пізно ввечері він побачив, що на сходинках перед входом у готель сидить літній чоловік і гортає книгу. Хлопця здолала цікавість, він підійшов до старого і запитав: «Що це в тебе за книга?» Старий подивився на нього і відповів: «Це книга, в якій записано, хто з ким у світі повинен з’єднатися шлюбними узами».
Поруч зі старим лежав дорожній мішок. «А що у тебе в мішку?», – Не вгамовувався хлопець. «У мішку у мене червоні нитки, які я прив’язую до ступнів майбутнього подружжя, після чого навіть якщо вони вороги, якщо один багатий, а інший жебрак, навіть якщо вони живуть за тисячі лі один від одного, вони все одно одружаться», – пояснив загадковий старець. Помовчавши трохи, він з усмішкою додав: «На твоїй нозі вже є моя червона нитка».
Вей Гу хоч навіть і не повірив у все це, але цікавість узяла верх, тим більше, що він давно вже шукав собі наречену.
«Скажи хто ж моя суджена?», – Серце юнака раптом сильно забилося.
«Твоєї судженої зараз тільки три роки. Якщо хочеш, я покажу тобі її вранці», – сказав старець.
Вей звичайно ж хотів подивитися на неї, хоч і був розчарований її віком. Рано вранці старий повів його на ринок. Незабаром вони побачили немолоду однооку жінку, яка продавала овочі. Разом з нею була маленька дівчинка в брудному одязі. Старий вказав на дівчинку і сказав Вею: «Ось твоя майбутня наречена».
Юнак обімлів, дівчинка була не тільки брудною, але й здалася йому дуже потворною. Через злість він хотів провчити старого, але того вже й слід прохолов.
Щось підказувало Вею, що старець говорив не просто так, він зовсім не був схожий на недоумкуватого базіку. І тоді він задумав злу справу. Він знайшов місцевого слугу і пообіцяв йому добре заплатити за вбивство дівчинки.
Минуло 14 років. Вей був зі знатної родини, батьки його вже померли, і одного разу начальник повіту, в якому він жив, запропонував йому в дружини свою дочку. Після їхнього весілля, коли молода дружина зняла з голови прикраси, Вей побачив шрам у неї між очей і запитав, звідки він. Дівчина розповіла, що одного разу вона зі своєю сліпою на одне око нянею була на базарі. Раптом якийсь чоловік підбіг до неї і, ні з того ні з сього, вдарив ножем і втік. Начальник повіту був їй не рідним батьком.
Вей Гу був вражений від почутого, і одночасно з цим сильно розкаявся за свій вчинок. Він зрозумів, що той старий був Святим і що діяння людей дійсно зумовлені долею. Він розповів все своїй дружині і попросив у неї вибачення. Вона ж сказала, що не тримає на нього зла, і вони зажили у злагоді та поважаючи одне одного.
Цю історію почув окружний начальник міста Сучен і назвав готель, біля якої Вей зустрів старця «Готель укладання шлюбних уз».
