#img_left_nostream#Недавнє зняття з посади члена Політбюро ЦК Комуністичної партії Китаю (КПК) Чень Лянюй і партійного секретаря шанхайського Муніципального комітету стало актуальною темою для обговорення.
У той час як китайські ЗМІ вихваляють намір керівників КПК боротися з корупцією, описують радість шанхайців із приводу звільнення Чень Лянюй і падіння ”шанхайської фракції” й т. ін., іноземні ЗМІ вважають, що антикорупційна кампанія є політичною грою для збереження іміджу партії перед проведенням XVII З’їзду комуністичної партії, наміченого на наступний рік.
Це боротьба за владу під прикриттям антикорупційної кампанії фактично є наслідком сьогоднішньої реальної ситуації у Китаї. Корупція в Китаї пронизує всі рівні адміністрації в уряді, включаючи ”кожен її нерв”. У надрах правлячого режиму була сформована так звана ”добровільна команда” для збереження політичних відносин серед членів партії.
Взаємодопомога є основним правилом у цій ”добровільній команді”, де падіння одного члена буде загрозою для решти учасників цієї ”команди”. Отже, основною причиною провалу високопоставлених чиновників, як у випадку з Ченем, є відсутність політичного захисту.
Автор вважає, що антикорупційна політика, яка підтримує боротьбу за владу, не зможе зупинити корупцію, оскільки китайський комуністичний уряд перетворився на ”грабіжницьку державу” і тепер контролює всіх безчесних членів режиму.
Американський політолог, кажучи про деякі корумповані уряди Африканського континенту, Південної Америки і деяких Європейських країн, назвав їх ”грабіжницькими державами”. Насправді, зарахування урядів, які відкрито розкрадають суспільне надбання і приватну власність, до злодійських – це не перебільшення. ”Грабіжницькі держави” можна класифікувати на чотири види.
Велика корупція відбувається там, де хабарниками є тільки кілька високопоставлених керівників в уряді. Уряд у цьому випадку або формує двосторонню монополістичну державу (1 вид), або він перетворюється на ”клептократію”, керовану злодіями (2 вигляд).
Дрібна корупція відбувається там, де численні хабарники існують на нижніх рівнях уряду. Хабарництво в такій державі набуде форми конкуренції (3 вигляд), або така держава перетвориться на контрольовану або домінуючу мафією державу (4 вигляд).
Відомими історичними прикладами таких держав є парагвайський режим Альфредо Строеснер (Alfredo Stroessner) 1954-1989 рр., режим Мобуту в Заїрі 1965-1997 рр. і режим Дувальер (Duvalier) у Гаїті 1957-1986 рр. Усі ці режими були повалені через їхню крайню корупцію та привласнення суспільної й приватної власності, тоді як решта населення жила жахливо бідно.
Сучасний Китай демонструє всі риси ”грабіжницької держави”. Хабарі поширені на всіх рівнях уряду, від членів вищої влади до середніх і нижчих чиновників. Навіть найдрібніші чиновники шукають будь-які можливості здобути вигоду за допомогою своєї влади. Усі чотири ознаки ”грабіжницької держави” відмічено в Китаї. Нижче наведено кілька прикладів.
Видача ліцензій на відкриття прибуткового бізнесу – інструмент спекуляцій, оскільки для чиновника, який бере участь у ліцензуванні бізнесу, це є засобом до збагачення. Наприклад, видача ліцензій на видобуток вугілля, золото та ін. корисних копалини стало для чиновників способом збагачення. Унаслідок цього Китай має найвищий показник нещасних випадків у шахтах і найсерйозніше забруднення навколишнього середовища через розростання гірської промисловості.
Націоналізація земель – одне з вигідних джерел доходу. Китайські чиновники на всіх рівнях стали багатими брокерами нерухомості в результаті перепродажу земель під їх управлінням. Чиновники отримують вигоди тим, що вимушують людей покидати свої землі, виплачуючи їм мізерну компенсацію, а потім перепродують землі агентам нерухомості за високими цінами. У випадку з Чень Лянюй у корупцію було залучено більше десяти великих агентів нерухомості, але це – лише верхівка айсберга.
Таку ж роль відіграє фанатична підтримка місцевого уряду в приватизації державних підприємств. Чень Лянюй, мер міста Чжучен провінції Шаньдун, прозвали ”заповзятливим Ченем”. Він став ”найбільшим чиновником у проведенні реформ державних підприємств”, оскільки він за дуже короткий час зміг продати 272 державних підприємства, які розміщені в його місті.
Після втечі з накопиченим багатством місцезнаходження Ченя залишається невідомим. У Китаї злочини, здійснені чиновниками, відповідальними за державні підприємства, стали звичайним явищем. Наприклад, у 2004 р. злочини, здійснені на управлінському рівні щодо державних підприємств, становили 41,5 % від загальної кількості справ, пов’язаних із корупцією й хабарництвом. І більшість злочинів пов’язані з реформами державних підприємств.
Правлячий режим надає перевагу певним видам реформ: Китай має 28-річний досвід реформ, які так ніколи і не завершилися. Кожна реформа була лише ефективним способом збагатитися тим, хто був біля керма влади. Кожна ”реформа”, починаючи від реформ державних установ, встановлення ринкових підприємств і земельних реформ до реформ фінансової системи, давала чиновникам можливість стати мільйонерами.
Грабіж, що росте серед чиновників, утворив украй нестабільний уряд. Підтримка стабільності стала головним завданням сьогоднішніх китайських чиновників. Ці чиновники не зможуть утримувати свою політичну владу вічно, а їхнє багатство, отримане в результаті грабежу, не гарантоване при зміні правлячого режиму. Елітні члени економічних і політичних організацій вважають за краще емігрувати в інші країни, тому Китай став країною, звідки тікає за кордон найбільша у світі кількість чиновників.
Якщо верхівка влади країни розправляється тільки з політичними супротивниками, застосовуючи закони проти корупції, але не змінює і не встановлює політичну й судову систему, то щодо самої проблеми корупції це не матиме ніякого ефекту.
У такій тоталітарній ”грабіжницькій державі”, як Китай, закони проти корупції, які сприяють боротьбі за владу, можуть привести тільки до одного результату: політична фракція країни заручиться підтримкою бюрократів, і таким чином буде створений політичний захист.
