В однієї дочки вища освіта, інша працює вихователькою в дитячому садочку, сини також улаштовані добре. У всіх її дітей є сім’ї і діти, тобто внуки Мірьям.
І раптом почалося: нирки у чоловіка стали функціонувати гірше й гірше. Довелося перейти на діаліз. І так три рази на тиждень. Діаліз – непроста процедура – проводився протягом п’яти років. Утомилися. І раптом у лікарні пройшли чутки, що хтось поїхав чи то до Китаю, чи то до Єгипту, успішно пересадив чужий орган, і діаліз став не потрібний.
Чоловік Мірьям зацікавився поїздкою, і що б там не було, як би дорого це не коштувало, зважився на операцію пересадки нирки.
Агент компанії прийшов до них додому і сказав точну дату операції. Нікого анітрохи не здивувало те, що не треба чекати й підбирати відповідну нирку – уже все готово. І квитки на літак теж приніс додому – це теж нікого не насторожило.
До них приставили супроводжуючу особу, і вони прилучилися до інших людей, які вирушали до Китаю на операцію трансплантації. Адже за всі послуги заплатили, отже, можна їхати.
Після прибуття до Китаю до них приставили лікаря і супроводжуючого китайського агента, і знову двогодинний переліт до якогось міста прямо в лікарню. Там було дуже брудно, ніякого поняття про стерильність. Мірьям залишили на другому поверсі, а її чоловіка без відпочинку після важкого перельоту, без підготовки до складної операції направили прямо в операційну. Здавалося, не бракувало часу, бо нирка не могла довго чекати і могла зіпсуватися.
Про Мірьям ніхто не згадував протягом двох днів, вона була голодна. Але найстрашніше – це незнаття, що з чоловіком, як пройшла операція? Агент обіцяв ще вдома, що видадуть мобільний телефон, і вона буде на зв’язку з чоловіком, лікарями, але нічого такого не було. Єдине, що підтримувало її, – це молитвеник, який вона прихопила із собою.
Стало відомо, що були ускладнення під час операції – чоловік почав задихатися, і його перевезли в іншу лікарню. З’ясувалося, що причиною було передозування анестезуючим засобом, і два тижні він був під наркозом, не міг прокинутися. Покращання не було, було важко спілкуватися з китайським лікарем, і через тиждень на допомогу прилетів зять.
За всяку ціну хотіли повернутися додому, чоловік уже третій тиждень не приходив до тями. Везли його в аеропорт на машині, в якомусь вантажному брудному автомобілі, у супроводі китайців – лікаря й медсестри.
А по поверненні додому, в аеропорту на них чекав лікар, і машина швидкої допомоги доставила його в лікарню; стан погіршувався, треба було робити термінову операцію видалення чужої нирки. Під час операції підтвердилося важке зараження, усі системи в організмі відмовили.
Мірьям сказала, що жалкує про те, що немає такої можливості повідомити всім людям правду, щоб ніхто не їздив до Китаю для пересадки органів ні за яких умов, тому що там нечисто не тільки фізично, але і морально, усе приховують, усе покрито таємницею.
Їх не повідомили ні про донора, ні про його згоду і ніяких документів не оформляли. Вони не знали, що органи викрадені в учнів, які самоудосконалюються за системою Істини, Доброти і Терпіння – Фалуньгун, тим самим неугодної і переслідуваної Комуністичною партією Китаю.
Уся велика сім’я відчуває важку втрату, особливо маленькі онучата чекають, коли ж дідусь повернеться додому, а найменша скрізь його шукає.
