Виходячи з нинішньої політичної ситуації в Афганістані, спостерігачі вважають, що якщо не будуть вжиті необхідні кроки, щоб форсувати процес перебудови економіки та суспільства, то країна увійде в стан ще більш глибокого хаосу.
#img_left#Після нещодавньої «джирги миру», яка була проведена в Кабулі за участі пакистанських та афганських старійшин, з’явилася надія на те, що зростання терористичної активності буде зупинено.
Головну увагу на «джирзі миру» було приділено проблемі розвитку активності повстанських організацій та деяких елементів «Аль-Каїди» на кордоні двох країн, а також пошуку рішень, як з ними боротися. Однак не можна проігнорувати питання: як Афганістан може досягти успіху в боротьбі з тероризмом при погано озброєних органах безпеки, низькооплачуваній поліції, суїцидних атаках, кризовій ситуації з забороненими наркотиками та повільній швидкості перебудови?
Збройні сили США, міжнародна громадськість, сили НАТО та мешканці Афганістану зустрілися з деякими великими труднощами та перешкодами, які показують, що воєнні заходи проти тероризму недостатні. Тоді виникає питання: яких ще заходів має вжити міжнародне суспільство, особливо ключовий гравець – Сполучені Штати, щоб запобігти погіршенню стану безпеки в Афганістані, доки ще не пізно?
Яких заходів можна вжити, щоб відвернути розвиток нестабільності в Афганістані?
«Звичайно, є невелика надія, що проблема вирішиться шляхом дипломатичних переговорів з рухом «Талібан» та повстанцями», – стверджує пан Брюс Рідель, старший науковий співробітник Брукінського інституту (незалежний аналітичний центр у Вашингтоні). Однак, якщо Сполучені Штати відправлять необхідні сили разом з військами НАТО, то ще не пізно виграти війну, «але час не чекає», – сказав він в інтерв’ю «Великій Епосі».
Шакіла Хальє (ШХ): Чи потрібна нам нова стратегія для забезпечення стабільності в Афганістані, яка включає в себе відкриті переговори з «Талібаном»?
Брюс Рідель (БР): На мій погляд, в Афганістан вкладається мало грошей. США з самого початку недостатньо проаналізували вартість війни проти «Талібану» та «Аль-Каїди».
Нестача солдат та ресурсів є ахіллесовою п’ятою політики адміністрації Буша протягом вже майже шести років. Стратегія покладатися на невелике число військовослужбовців із «команд з відновлення провінцій» по всій країні нагадує спробу закрити лейкопластирем рану в грудях. Ми просто не відправили необхідну кількість військової сили для виконання операції.
Ще гірше те, що ми намагалися перебудувати країну, зруйновану протягом чверті століття війнами, окупацією та терором, вкладаючи невеликі гроші. Замість масивної спроби економічної реконструкції на кшталт Плану Маршалла в 1940-х (програма економічної допомоги США Західній Європі – прим. пер.), афганці отримали ще менше економічної допомоги в розрахунку на душу населення, ніж гаїтяни та жителі Боснії в свій час. Результатом стало оживлення торгівлі опіумом, яка розбещує афганські уряд та суспільство.
В цьому році президент Буш із запізненням пообіцяв збільшити об’єми допомоги Афганістану, але більша частина грошей піде на потреби військовослужбовців та органів безпеки, а не на економічну перебудову та розвиток. Афганська армія сильно потребує сучасної зброї та транспортних засобів, а афганська економіка – ще більшого. США, Європейському Союзу, Японії, Індії, Росії та арабським державам Персидської затоки слід разом працювати над розробкою багаторічного плану багатомільярдної економічної допомоги під керівництвом ООН.
Уряд афганського президента Карзая намагається вести переговори з так званими поміркованими талібами протягом декількох років, але результати залишають бажати кращого. Федеральна розвідувальна служба Німеччини також пробувала контактувати з ними, але «Талібан» відмовляється розривати свої зв’язки з «Аль-Каїдою».
Я дуже скептично ставлюся до існування реального тіла поміркованого «Талібану». Лідером руху залишається мулла Мухаммад Омар, екстремістський супротивник Карзая, Заходу та Америки, якого таліби нарекли лідером правовірних. Мулла Омар не зацікавлений в переговорах. Він вважає, що час на боці «Талібану», і вірить, що Америка та її союзники по НАТО втратять бажання вести бойові дії в Афганістані так само, як було у випадку з Радянським Союзом. Мулла Омар не збирається сваритися з «Аль-Каїдою» та Усамою бін Ладеном. Він не хоче відмовлятися від свого прагнення відродити Ісламський Емірат Афганістан, який у минулому слугував притулком для «Аль-Каїди» та піддавав репресіям своїх співвітчизників.
ШХ: Яка роль Пакистану?
БР: Пакистан зіграв роль інкубатору для відродження «Талібану» в останні декілька років, точно так, як він був інкубатором для його створення в 1990-х. Після того, як уряд Пакистану тимчасово припинив свою підтримку в 2001 році, «Талібан» почав використовувати територію Пакистану для вербування, проведення військових навчань та фінансування свого відродження. А Мухаммад Омар з 2002 року довгий час провів у Пакистані, переховуючись.
Бойовики руху «Талібан» за підтримки «Аль-Каїди» розраховують на надійний притулок у Пакистані у випадку атаки НАТО на півдні та сході. Кашмірські групи, що спонсуються Пакистаном, також надавали підтримку «Талібану» та «Аль-Каїді».
ШХ: Чи можна за допомогою дипломатії вирішувати питання з «Талібаном»?
БР: До 11 вересня я, обіймаючи посаду спеціального помічника президента Клінтона з питань Близького Сходу та Південної Африки, був членом дипломатичного корпусу США, який вів переговори з «Талібаном». Ми неодноразово зверталися до мулли Омару та його прибічників з проханням віддати бін Ладена в руки справедливості з 1997 по 2001 р. Я їздив до Кабулу в 1998 році, щоб зустрітися безпосередньо з керівництвом «Талібану». Ми закликали Пакистан зажадати від «Талібану» видачі бін Ладена. В Раді безпеки Сполучених Штатів ми взяли декілька одностайно прийнятих резолюцій ООН з рішенням чинити тиск на рух «Талібан», щоб він перестав підтримувати тероризм та «Аль-Каїду». Не дивлячись на інтенсивні двосторонні та багатосторонні переговори, «Талібан» відмовився йти на компроміс.
На даний момент я не бачу жодної причини вірити, що якщо країни НАТО візьмуть участь у переговорах з представниками «Талібану», то ситуація зміниться на краще. Це скоріш підірве легітимність уряду Карзая, посприяє подальшій терпимості Пакистану до «Талібану» на своїй землі, а також послабить єдність Північноатлантичного союзу. Поки мулла Омар є лідером «Талібану», немає жодної надії на успіх.
ШХ: Що буде з Афганістаном через п’ять років, якщо ми будемо дотримуватися теперішнього підходу?
БР: Тисячі хоробрих солдат з усіх країн НАТО намагаються допомагати афганському народу. В Кандагарі канадські військовослужбовці видатного 22-го королівського полку (Вен Дус) перебувають на передовому фронті війни проти тероризму та «Аль-Каїди», в її рідних місцях. Війська британської армії ведуть бойові дії по сусідству, в провінції Гільменд, а голландські сили – в провінції Орузган, на батьківщині мулли Омара. Американські війська – на сході. Всі вони заслуговують на нашу повну підтримку.
Якщо ми будемо продовжувати економити на цій битві, то нас спіткає та ж доля, що й Афганістан, який зараз занурюється в пучину нестабільності та хаосу.
Якщо ми відправимо необхідні військові сили разом з нашими союзниками по НАТО та вкладемо значні кошти в перебудову афганських економіки та суспільства, тоді в нас ще буде шанс виграти цю війну. Ще не надто пізно, але час не чекає.
Пан Брюс Рідель – старший науковий співробітник Сабанського центру при Брукінському інституті в Вашингтоні, О.К. Він є аналітиком з питань Середнього Сходу, а також історії та політики Південної Азії, з великим досвідом у регіональній дипломатії, улагоджуванні конфліктів, протидії тероризму та забезпеченні енергобезпеки. Він пішов на пенсію в 2006 році після 30 років служби в ЦРУ (включаючи відрядження за кордон – в Середній Схід та Європу). За час його роботи старшим радником з середньосхідного регіону при Раді національної безпеки в Білому домі змінилося три президенти Сполучених Штатів. Він також служив заступником помічника міністра оборони США з питань Близького Сходу та Південної Азії в Пентагоні та старшим радником НАТО в Брюсселі.
Шакіла Хальє – афгансько-американський журналіст, місце проживання: Вашингтон, О.К.
