Китай надає допомогу країнам тихоокеанського регіону на умовах їх відмови від дипломатичних відносин з Тайванем.
Китайська програма фінансової допомоги країнам Тихого океану є непередбачуваною, не містить планів на перспективу і може обтяжити одержувачів боргами, які вони не в змозі виплатити. Про це повідомляють австралійські експерти.
Інститут міжнародної політики Лові (Lowy), розташований у Сіднеї, видав коротку доповідь, з якої випливає, що політика допомоги Китаю містить також закулісні плани.
Це призводить до того, що одержувачі цієї допомоги починають з підозрілістю ставитися один до одного. Міжнародні спостерігачі явно переоцінюють величину цієї допомоги.
«Китай заплутався в плутанині короткострокових програм. Це спадщина його тривалої боротьби з Тайванем за визнання його дипломатичного статусу. Ця боротьба призвела як до втрати його власних довгострокових інтересів, так і до розхитуванні стабільності південно-тихоокеанського регіону», – зазначає у своєму звіті Фергас Хансон, опублікованому в «Sydney Morning Herald».
Китай надає допомогу тільки в тому випадку, якщо одержувачі зобов’язуються не визнавати Тайвань самостійною державою. Ця обіцянка допомоги використовується як засіб тиску на зміну дипломатичних відносин країн тихоокеанського регіону з Тайванем.
Більша частина допомоги в тихоокеанському регіоні, що становила близько 200 мільйонів американських доларів у 2008 році, використовується на розвиток інфраструктури. Ф. Хансон згоден з фактом, що цей регіон має потребу в гарній інфраструктурі, але політика Китаю заслуговує великої критики: проекти не витримуються, залишають за собою гору боргів та не мають ніякої прямої користі.
Як приклад, в доповіді наводиться плавальний комплекс в Самоа вартістю в 12 мільйонів доларів, про котрий один посадовець сказав, що його обслуговування не по кишені навіть Новій Зеландії.
Висловлюється невдоволення тим, що умовами надання цих кредитів є використання праці китайських робітників та інженерів, а також китайських матеріалів. Таким чином, віддача капіталовкладень повертається до Китаю і не приносить жодних переваг місцевій економіці.
Беручи до уваги ці факти, Ф. Хансон пропонує країнам південно-тихоокеанського регіону чинити тиск на Китай, щоб домогтися права застосування праці власних робітників, більшої концесії при виплаті кредитів та прозорості поточних витрат до запуску проекту в дію.
Ф. Хансон вважає за важливе усвідомити, що проблема не в тому, що Китай пропонує допомогу тихоокеанському регіону, а в тому, що допомога застосовується без розробленої довгострокової стратегії. Навпаки, вона складається з «короткострокових угод». Якби Китай концентрувався на новій політиці, це слугувало б його національним інтересам, а також й інтересам країн тихоокеанського регіону.
Автор доповіді також пропонує Австралії, Новій Зеландії, Японії, США та ЄС, котрі традиційно надають допомогу країнам тихоокеанського регіону, шукати нові шляхи для можливого залучення Китаю до співпраці.
Тревор Пайпер. Велика Епоха
