Час правління династії Тан став розквітом поезії та мистецтва. Багато імператорів цього періоду шанували поезію, а деякі самі писали вірші.
#img_left#Одним зі знаменитих у ті часи був поет, живописець і музикант Ван Вей, який славився великим почуттям справедливості.
Його мати, побожна послідовниця буддизму, виховувала в ньому повагу до Будд. Уже в 9 років у нього прокинулися здібності, і він почав писати вірші. Завдяки своїм талантам у 21 рік він очолив імператорську екзаменаційну комісію і був відзначений увагою імператорської сім’ї.
Дар поета — не єдиний талант Ван Вея — він також досяг успіхів у музиці, каліграфії і живописі. У багатьох чудових віршах, написаних ним на різні теми, він посилається на відомі картини та музичні твори того часу. Пізніші покоління описували Ван Вея як поета «з картинами у віршах і віршами в картинах».
В історії Китаю Ван Вей уважається засновником стилю, який об’єднує літературу і живопис. Відтоді поезія і каліграфія в картинах китайських художників об’єдналися. Якщо рівень картини був достатньо високий, то майстер залишав на ньому каліграфічний напис у віршах. Цей стиль став дуже популярним, і донині ми бачимо на китайських картинах і вірші, і печатку художника, і каліграфію.
З покоління в покоління передається історія, яка розповідає про почуття справедливості Ван Вея. Одного разу один із братів імператора насильно відвіз дружину продавця коржиків до себе в палац і зробив її своєю коханкою. З того часу вона перестала розмовляти і більше ніколи не посміхалася, чим принц був дуже незадоволений.
Одного вечора, під час чергового застілля, де був присутній і Ван Вей, принц сказав їй: «Я тримаю парі, що твій чоловік уже одружився на іншій і давно забув про тебе. Я наказав йому сьогодні доставити сюди коржі, і ти зможеш побачитися з ним». Як тільки увійшов її чоловік, жінка підбігла до нього і вони мовчки дивилися один на одного, з їх очей котилися сльози. Гості були зворушені цією безмовною сценою, але ніхто не посмів сказати що-небудь імператору, оскільки всі боялися його гніву. Тоді Ван Вей встав і експромтом прочитав вірш, в якому розкритикував принца, який зловживав владою. Зніяковівши, принц тут же звільнив жінку і почав виправдовуватися перед присутніми.
Ще будучи молодим юнаком, Ван Вей вступив на державну службу та обіймав посади чиновників різних рангів. По службі йому довелося спілкувався з багатими і могутніми людьми. Коли померла його дружина, йому було лише за тридцять. Однак відтоді поет відмовився від придворної кар’єри, тихо пішов з палацу і жив самотою. Вирішивши більше ніколи не одружуватися, він став буддійським відлюдником.
Його вдосконалення в буддизмі позначилося на його поезії і картинах, які були повні спокійних і гармонійних сцен, що вражали своєю природністю. У цей період він написав свої найкращі вірші.
До вашої уваги один із його віршів (художній переклад російською).
В горной хижине
Перевод Марковой В.Н.
Средины жизни я достиг и ныне
Путь истины взыскую в тишине.
У гор Чжуннань один живу в пустыне.
На склоне лет мир снизошел ко мне.
И каждый раз, почуяв вдохновенье,
Иду бродить один в глубинах гор.
Как были тщетны прежние волненья!
Бывалые заботы — жалкий вздор.
Я часто дохожу до той стремнины,
Где в вышине рождается река.
Присяду и смотрю, как из долины
Волнистые восходят облака.
Порой случайно дровосека встречу —
С ним говорю с открытою душой,
Шучу, смеюсь и даже не замечу,
Что уж пора, давно пора домой.
Найвидатніше у творах Ван Вея те, що вони внесли у твори мистецтва принципи буддизму. Саме тому в історії Китаю його назвали поетом-буддою.
* Ван Вей жив у 700—761 рр. н.е.
