Лю Чжуан, імператор Сяо Мін-ді династії Хань (кит. 孝明帝 — посмертне ім’я, що означає «сповнений синівського обов’язку і мудрий імператор»), був другим імператором династії Східна Хань і сином імператора Гуан’у-ді. Будучи розумною людиною, якого виховали кілька великих учителів, до часу вступу на престол він був уже досить мудрим і рішучим для того, аби поліпшити управління.
Імператор Мін-ді — творець золотого віку Східної Хань. Ілюстрація: СМ Ян/Велика Епоха
Мін-ді заохочував, аби на посади урядовців відбирали талановитих і порядних людей. Він також створив суворі правила, щоб родичі по лінії дружини не могли займати державні пости. Чиновників теж заохочували рекомендувати центральному уряду здібних людей. Імператор Мін-ді також увів систему оцінки регіональних чиновників, а про кращих і гірших із них повідомлялося центральному уряду.
Мін-ді був одним із небагатьох видатних імператорів в історії Китаю, який у своєму правлінні заохочував культурні ініціативи. Він ратував за конфуціанство, а також активно впроваджував буддизм. У результаті й конфуціанство, й буддизм досягли небувалого розквіту.
Дотримуючись конфуціанської культури, він поклав початок традиції шанування імператорами вчителів. Після вступу на престол він, як і раніше, ставився із великою повагою до тих, хто його навчав, коли він був принцом. Відвідуючи одного зі своїх учителів, коли той був хворий, імператор Мін-ді вирішив додержуватися такого етикету, неначе він досі був учнем, а не імператором. Коли його вчитель помер, Мін-ді був особисто присутній на похороні та продовжив дбати про сім’ю вчителя, аби виразити свою вдячність померлому.
Для розвитку конфуціанської культури Мін-ді особисто відвідав колишнє житло Конфуція і виступив там із промовою про конфуціанське вчення. Завдяки його підтримці всі чиновники (в тому числі військові) та члени їхніх родин почали вчитися конфуціанству. Крім того, племена, що жили поряд із Китаєм, також направляли дітей із благородних сімей до Китаю вчитися конфуціанській філософії.
Мін-ді вважав, що буддизм теж важливий для чиновників і народу. Він відправив до Індії імператорського посланця, звідки той на спині білого коня привіз буддійські сутри. Священні сутри супроводжували буддійські монахи-гуру. Так буддизм був офіційно представлений у Китаї.
Імператор побудував у Лояні для ченців храм, який в ознаменування цієї події був названий Храмом білого коня (Баймаси). Цей храм відтоді був відомий як «Перший у Китаї давній храм» і користувався почесним статусом в історії китайського буддизму до того моменту, поки в кінці 1960-х не був розграбований комуністами після встановлення режиму китайської компартії. Цей храм був найважливішим інститутом, де в епоху династії Хань займалися перекладами, і більшість буддійських сутр були перекладені саме там.
Стосовно ж зовнішньої політики, Мін-ді, направивши війська, придушив багаторічні набіги хунну з півночі. З іншого боку, він відправив у західний регіон свого посла Бань Чао і відновив торговельний і культурний обмін із тим регіоном, перерваний понад п’ятдесят років тому.
Засвоївши уроки династії Західна Хань, Мін-ді ввів суворі закони, що забороняли родичам сімей його дружин втручатися у справи держави чи відвідувати двір. Якщо сім’ї імператриці або наложниць порушували закон, імператор не давав їм поблажок. Після того, як брат його матері скоїв убивство, Мін-ді, незважаючи на прохання матері, наказав привести смертний вирок у виконання, як того і вимагав закон.
Під час правління імператора Мін-ді для служби в уряді вибирали здібних людей, державні рішення і заходи виконувалися належним чином; була прийнята система найнижчих податків, завдяки чому покращився і рівень життя людей; були внесені поправки у відносини між етнічними групами; і населення швидко зростало.
Читайте також:
Історія Китаю (41): Ван Чжаоцзюнь — красуня-миротворець
Історія Китаю (40): Сима Цянь — батько першої повної історії Китаю
Історія Китаю (39): Вірний посол Китаю Су У 19 років був змушений пасти овець
Історія Китаю
