Ме́нцзи, також відомий як Менцій, був наступником учення Конфуція. Він вважається одним із найвидатніших філософів, ідеологів і викладачів в історії Китаю.
Менцзи — продовжувач ідей Конфуція. Ілюстрація: Юань Фан/Велика Епоха
Менцзи народився у 372 році до нашої ери в період Міжцарських війн (403—222 до н.е.). Його батько помер, коли йому було три роки. Мати виховувала маленького сина так старанно, що вони переїжджали кілька разів, поки зрештою не оселилися біля школи, де, як вона вважала, освітнє середовище справлятиме позитивний вплив на сина. І, коли Менцзи виріс, то став ученим.
Це був смутний час, коли стара феодальна система династії Чжоу вже зжила себе і встановлювалися нові порядки. Честолюбні князі та феодали, що набували впливу, починали один проти одного війни за розширення своїх територій і панування; тому через боротьбу за владу в Піднебесній стратеги і політичні радники були високо затребуваними. Тим не менше, Менцзи та його учні зробили вибір на користь мандрів, аби поширювати моральність і доброту.
Відповідно до філософії Менція, коли чиюсь турботу не визнають, то йому потрібно подивитися всередину себе і запитати себе, чи достатню турботу він проявляє. Коли чиюсь пораду не приймають, йому слід запитати себе, чи була його порада достатньо мудрою. Коли комусь не вдячні за виявлену доброту, йому слід запитати себе, чи був він достатньо щирим. Щоразу, коли отримуєш від інших неприємну відповідь, завжди слід перевірити себе, аби знайти причину, а не звинувачувати інших.
На думку Менцзи, про людину слід судити не за багатством чи становищем, а за її здатністю дотримуватися високих моральних норм — «коли він подивиться вгору, в нього не буде підстави соромитися перед Небом, а коли погляне вниз, у нього не буде причини червоніти перед людьми». Щоб не стати рабом матеріального майна і тілесного комфорту, людині слід повернутися до своєї вродженої доброти. Це потребує величезної рішучості і стійкості.
Менцзи поважали, але його благородна філософія й учення про гуманне правління не знайшло відгуку серед князів і правителів, оскільки їх більше цікавило здобуття влади. Один із князів сказав Менцію: «Мені дуже шкода, але мені потрібен той, хто зміг би допомогти мені перемогти у війні».
Після того як він побував у багатьох царствах і побачив, що місцеві князі не збираються застосовувати його філософію, Менцій зрештою сповнився розчарування і зітхнув: «Ех… виходить, не час для мого вчення у цей період війн. Мабуть, мені краще повернутися додому!» І тоді він повернувся до свого рідного міста й зосередився на викладанні. Він навчав своїх учнів, доки не помер у 83 роки в 289 р. до н.е.
На знак поваги до його особистості та пізнань Менцзи прозвали «другим мудрецем». Його філософія вважалася традиційно конфуціанською.
Читайте також:
Історія Китаю (17): Конфуцій — видатний мудрець і вчитель
Легендарні китайські «Вісім безсмертних» (частина 1)
Історія Китаю — від давнини до сучасності
