Цзі Гун (1130—1207) народився у заможній родині на початку правління династії Південна Сун. Його батьки померли, коли йому було вісімнадцять років. Незабаром після цієї сумної події він пішов у буддійський монастир Лінь-їнь-си у місті Ханчжоу і став молодшим ченцем. Йому дали ім’я Дао Цзі, що буквально означає «той, хто допомагає знайти шлях до спасіння».
Як і годиться молодшим ченцям, Цзі займався приготуванням їжі. Він працював завзято і невпинно, але, на відміну від більшості ченців, одягався недбало, в лахміття, а іноді навіть вживав м’ясо. Одного разу він продав дуже дорогий одяг, що належав старшому ченцеві. Словом, поведінка і деякі риси його характеру дратували інших, тому його прозвали «божевільний монах Цзі».
Цзі Гун, легендарний дивакуватий монах династії Сун. Ілюстрація: Юань Фан/Велика Епоха
Лише старий настоятель помітив у Цзі видатні вроджені якості і не дозволяв вигнати його з монастиря. Він називав Цзі «веселий божевільний монах». Незважаючи на свій дивакуватий характер, Цзі був щирим, добрим і чудовим послідовником буддійського вчення.
Він став відомим завдяки тому, що допомагав бідним, тим, хто в небезпеці, а іноді навіть рятував людям життя. У Китаї існує велика кількість народних легенд, у яких із ніжністю описані всілякі подвиги ченця Цзі, або як називали його люди «Вчитель Цзі» (Цзі Гун). Зазвичай його зображують як монаха у лахмітті із широкою посмішкою на обличчі і поламаним віялом із пальмового листя. Своєю лівою рукою він здатний творити чарівництво, а у правій тримає тикву-горлянку із вином, або буддійські чотки, а іноді потерте солом’яне сідло.
Про те, як Цзі Гун витягав колоди із колодязя
Одна з відомих історій розповідає про те, як Цзі Гун за допомогою надзвичайних здатностей витягав колоди із криниці. У Ханчжоу мав бути побудований храм, і для цього була конче потрібна деревина. Кращу деревину знайшли тільки в провінції Сичуань, на відстані близько 900 кілометрів звідти. Ченці були в розпачі.
Але Цзі Гуну це не завадило. Він використав свою силу, щоб одну за іншою перемістити колоди, дістаючи їх із колодязя. Інші ченці складали їх на купу, поки чернець, який займався їхнім підрахунком, не крикнув: «Досить!» Цзі Гун уже піднімав наступну колоду, але, почувши крик ченця, зупинився. Ця остання колода так і залишилася наполовину зануреною у колодязь, і наступні покоління побудували над ним павільйон, назвавши його «Божественний колодязь надзвичайного переміщення».
Про те, як Цзі Гун допоміг старому подружжю на провулку віял
Назва вулиці «провулок віял» у Ханчжоу оповідає нам ще одну історію про Цзі Гуна. Колись це була безіменна вулиця, на якій жило багато бідняків. Серед них були старі чоловік і дружина, які працювали у крамничці із виготовлення, лагодження та продажу віял. Однак вони страждали від бідності і голоду, насилу зводячи кінці з кінцями.
Одного разу у крамничку зайшов монах у лахмітті і залишив старим своє віяло, аби вони його полагодили. Старий подивився на зламане віяло і гірко посміхнувся: віяло було надто зношене для ремонту. Але, перш ніж він встиг про це сказати, монах пішов. Хоча пара і була дуже бідною, вони відчули співчуття до ченця і вирішили замінити віяло на нове, не сказавши йому про це.
Коли чернець дві години потому повернувся, старі віддали йому нове віяло. Чернець здивувався цьому і залишив гроші за лагодження. Потім, вийшовши із магазину, він озирнувся до дверей і щось із посмішкою пробурмотів.
Після цього старі знайшли на своїх дверях напис: «Велика майстерність приходить завдяки важкій праці і доброму серцю» і «Красиве віяло — ознака багатства й успіху».
Ця історія швидко поширилася, і в крамничку стало приходити безліч людей. Торгівля у старого чоловіка та його дружини пішла добре, і їм більше не доводилося турбуватися про їжу.
Пізніше люди зрозуміли, що це був монах Цзі Гун, і вулицю відтоді прозвали провулком віял.
Читайте також:
