Су Ши* був видатним автором, художником і каліграфом в часи династії Сун. Його вважають одним із «Восьми великих учителів Тан і Сун».
*Роки життя ― 1036―1101 н.е.
Су Ши ― великий писатель времён династии Сун. Иллюстрация: Б. Сяо/Велика Епоха
Су народився в сім’ї літераторів, з дитинства він почав вивчати історію і праці Конфуція. Ще підлітком Су був відомий у своїй місцевості як автор чудових оповідань, який добре розбирався в історії стародавнього Китаю, а також у становищі суспільства свого часу. У 22 роки він склав імператорський іспит на громадянську службу і за результатами посів перше місце серед кандидатів. Йому була присвоєна вища вчена ступінь «цзіньши», яка була необхідною умовою для кандидата на посаду в центральному уряді.
У той час, коли міністр-реформіст Ван Аньши почав впроваджувати в життя свої радикальні «нові закони», Су займав добру посаду при імператорському дворі. Подорожуючи країною, Су став свідком страждань простих людей, які були викликані деякими новими законами. Тому він написав листа імператору, в якому засудив ці нововведення. Але Ван Аньши не терпів, коли хтось противився його реформам. Він був незадоволений листом Су, навіть незважаючи на те, що йому подобались його літературні твори. Під тиском реформістів, Су прийняв рішення виїхати зі столиці на службу в провінції, щоб залишитися осторонь від політичних потрясінь. Там він намагався реалізувати нові закони з більшою гнучкістю замість жорсткого їх виконання, намагаючись враховувати місцеві умови.
У 1079 році Су був звинувачений реформістською групою за критику імператора і дивом уникнув страти. Його понизили в посаді і заслали в село в окрузі Хуанчжоу провінції Хубей, де він прожив п’ять років. Незважаючи на це, Су не впав духом і не тримав образи на Ван Аньши, а писав вірші, захоплювався живописом і кулінарією. З Аньши він залишився в дружніх стосунках і навіть обмінювався з ним віршами. Політичні переконання Су можна описати як наполовину реформістські і наполовину консервативні. Після того як у 1086 році консерватори на чолі з Сима Гуаном відновили своє панування при імператорському дворі, його знову викликали до столиці. Проте пізніше Су знову втратив прихильність через свою думку, що не всі нові закони повинні бути скасовані. У 1094 році його знову віддалили від двору і заслали на острів Хайнань.
Колеги по перу захоплювалися Су, оскільки він майстерно володів багатьма літературними жанрами. У підлітковому віці він вивчав труди Конфуція, а під час вигнання вивчав класику даосизму і буддизму. Його літературні твори, включаючи і фольклор, пройняті позитивним настроєм, відмінним почуттям гумору і дотепними зауваженнями.
Високо цінувалася і каліграфія Су, яку за велику ціну купували колекціонери. Військовий чиновник, який працював з Су, часто використовував його роботи, обмінюючи їх на велику кількість баранів. Кожний раз, коли йому були необхідні барани, він посилав Су офіційного листа, на який Су мав відповісти. З часом жадібність у цього військового чиновника зросла, і Су дізнався про його таємні угоди. Коли чиновник знову відправив свого посильного з якимось документом і попросив написати на ньому письмову відповідь, Су дав йому відповідь лише усно. Посильний не хотів йти і знову й знову просив дати письмову відповідь. Він так благав Су, що той не стримався і, посміхнувшись, відповів: «Передай своєму начальнику, що я не дозволю йому вбивати тварин сьогодні».
Все життя Су дружив з буддійським ченцем на ім’я Фоінь (ім’я дослівно перекладається як «підпис Будди» або «печатка Будди»). В ході дружби вони обмінювалися багатьма жартами і дотепними посланнями. Кажуть, що спочатку Су досить цинічно ставився до буддизму. Але все змінилося, коли він подружився з ченцем Фоінєм. Відома одна повчальна історія, що трапилася з Фоінєм і Су. Одного разу Фоінь похвалив свого друга Су, кажучи, що він сидить немов Будда. А Су сказав ченцеві, що той сидить як купа коров’ячого навозу. У відповідь чернець тільки посміхнувся. Коли Су запитав, чому той посміхається, чернець сказав: «Будда виходить з мого рота, а з вашого ― коров’ячий навіз». Обидва посміялися.
Одного разу Су Ши витратив усі свої заощадження і купив будинок. Напередодні переїзду в нове житло, він почув біля нового будинку плач літньої жінки. Йому стало шкода її, і він запитав, чому вона плаче. Та сказала, що будинок, успадкований нею від батьків, нещодавно був проданий її дітьми проти її волі. Коли Су розпитав у жінки всі подробиці, з’ясувалося, що це був саме той будинок, який він щойно купив. Су повернув їй цей будинок, а нотаріальний документ, що підтверджує його як власника цього майна, відразу ж спалив. Після цього Су повернувся в маєток, який орендував раніше.
Су Ши досяг великих успіхів у прозі, каліграфії та живописі. До наших днів збереглося більш ніж 2700 його віршів. В основному це спостереження з життя або опис природи. Вірші Су прекрасні своєю уявою, простотою і умиротворенням. Часто для того щоб описати яке-небудь природне явище або свої думки, він використовував яскраву алегорію. Його довгі вірші містять багато метафор, які залишають читачам можливість для безмежної фантазії. Він також майстерно використовував гумор, надаючи читачам свіжий погляд на життя. Вірші Су Ши з його міркуваннями і структурованими доводами стали чудовим зразком поезії династії Сун.
Помер Су Ши в 1101 році нашої ери у віці 64 років. Лежачи на смертному одрі, він сказав трьом своїм синам: «Я не зробив нічого поганого в житті, тому впевнений, що не потраплю в пекло після смерті».
