Історична книга-енциклопедія «Канон про чай» відає нам, що появі цього чудового напою ми зобов’язані древньому правителю Піднебесної — Шень Нуну, який волею випадку виявив чайний кущ. Історія чаю нараховує майже 5 тисяч років.
#img_left#Шень Нун вважається другим в історії государем давнього Китаю. Українською його ім’я звучить як «божественний землероб» — він заклав у тодішньому суспільстві основи сільського господарства і медицини. Також його називають «царем ліків».
Легенда свідчить, що Шень Нун ходив у гори і пробував на смак різноманітні трави, щоб визначити дію кожної на організм людини, і щодня він отруювався, щонайменше, 72-ма отрутами. Однак государ вижив завдяки тому, що перед своїми дослідами жував чайний лист.
А знайшов він цю рослину так. Одного разу Шень Нун спробував якусь отруйну траву і відразу ж відчув сухість язика і смак коноплі. Тільки-но він сів відпочити під великим деревом, як раптом вітерець приніс до його ніг кілька гладких темно-зелених листочків. Древній правитель механічно поклав листочки в рот і за звичкою почав їх жувати. Проте несподівано вони стали виділяти аромат, який, змішавшись зі слиною, миттєво зволожив рот. Шень Нун тут же відчув підйом душевних сил, а фізичне нездужання зникло так швидко, що він і оком моргнути не встиг.
Історія чаю: від давнього Китаю до сьогодення
Звичай чаювання існує в Китаї вже майже 5000 років — стільки ж, скільки і живе ця країна. Згідно з книгою «Чайний канон», історія чаю, як уже було сказано, сягає коренями сивої давнини, коли правив Піднебесною «Божественний землероб» Шень Нун.
Під час династії Чжоу до 771 р. до н.е. чай в основному використовувався як підношення богам. Пізніше, з 770 по 476 рр. до н.е., свіже чайне листя вживалося в їжу як зелень. У період Воюючих царств (476–221 до н.е.) чай використовувався як лікувальний засіб.
400 років потому, під час династій Цінь і Хань, чайний напій став частиною трапези, а пригощати чаєм гостей стало ознакою привітності і ввічливості.
За часів династії Тан (618–907 н.е.) чай став популярним у народі і поступово його почали вживати не як ліки, а як повсякденний напій. Яскрава культура і звичаї чаювання поширилися і утвердилися у всій Піднебесній, як серед багатих, так і бідних.
Чимало відомих поетів і письменників династій Тан і Сун були великими шанувальниками чаювання, тому вони оспівували цей напій у своїх видатних творах. Пригощати гостей чаєм у той час стало традицією. Цьому напою в китайському етикеті надавали великого значення.
Великий танський поет Лі Бо говорив: «Чай набагато корисніший женьшеню або півонії. Випий чаю — і заспокоїшся, а не вип’єш — можеш захворіти».
Сьогодні цей важливий елемент культури Китаю став надбанням усього людства — чай п’ють від малого до великого, з нагоди і без нагоди, насолоджуючись чудовим ароматом і заспокійливим ефектом цього давнього напою.
* Династія Тан правила в Китаї з 618 по 907 рр. н.е.
