Пам’ятники Києва в небезпеці

Михайло Дегтярьов — мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, який уболіває за долю історичного центру Києва — Лаври, Софії, Подолу, мальовничих схилів Дніпра. Михайло Георгійович побоюється, що незабаром древня столиця остаточно втратить свій вигляд.

Про хитрощі будівельної мафії і основні виклики, які забудовники кинули старовинним будовам Києва, Дегтярьов розповів кореспондентові Великої Епохи.

«Я 30 років працював над захистом старовини. Але держава перестала виділяти гроші. І як бачите: гинуть пам’ятники архітектури».

Михайло Дегтярьов

Нижче подана розповідь Михайла Георгійовича в скороченому варіанті.

Збірка статей: папір або будівельна мафія?

Ще чотири роки тому повинна була вийти збірка моїх різких критичних статей за всі роки незалежності щодо різних скандальних будівництв Києва. Досі ця збірка не може побачити світ. Називають різні причини. Наприклад, що подорожчав папір, треба 10 тис. грн. А я свої [гроші] не хочу принижуватися давати — це ж потрібна для суспільства штука. Я думаю знайти якихось спонсорів.

Довго тягнуть — різні відмовки. Вони оцифрували, фотографії зробили. Вони зробили це й хочуть заробити, але якщо довго це буде, то я шукатиму інші шляхи. Та можуть бути причини й інші. Адже ті, кого в статтях там зачіпаю, — вони мільйонери, мільярдери. І вони не хочуть, щоб моя робота, яка розкриває темне минуле та сьогодення цих людей і мафіозні усі їхні зв’язки, була опублікована. Вони — мільярдери ж — могли озолотити це видавництво, щоб під різними причинами тягнули і не видавали.

Або політична причина — в зв’язку зі зміною влади і заграванням із Росією. Там у мене починається збірка різкою статтею про те, що потрібно було б розібрати цю Батьківщину-матір. Японці пропонують нержавіючу сталь за безкоштовно розібрати на ложки, вилки. Але живі ще, видно, ті консерватори, які не хочуть цього, та мотивування у мене не стільки політичне, скільки мистецтвознавче.

Лавра vs Батьківщина-мати

Поряд із Лаврою це антропоморфне чудовисько перетворює живий Лаврський ансамбль на якийсь іграшковий, принижуючи його. А головне — загрожує серйозно (про що люди не підозрюють) існуванню Лаврських печер — вони замикають. Поверхня землі має електромагнітну сітку. Одне місце сухе чергується з мокрим, сухе — з мокрим.

Батьківщина-мати.

Фото: raskalov-vit.livejournal.com

Києво-печерська Лавра.

Фото: chernenok.livejournal.com

Пагорб Лаврський був сухий, і наші предки-лозошукачі рамочками вміли визначати, де будувати храми, і там же мікроклімат такий, що мощі не гниють, природний процес муміфікації відбувається. Духовенство нехай собі стверджує, що раз це святі люди були, то їхні залишки не схильні до гниття. Але сусідній пагорб мокрий, і наші предки знали що там не можна нічого будувати, тому там тільки кладовище Лаври було. За радянських часів же не визнавали лозохідство й усі ці народні прикмети. Вони зраділи, що є пагорб незабудований, і вбухали там цю махину. Через це печери Лаврські замикають. Мені сказав про це в 90-х роках конструктор Михайло Михайлович, який безпосередньо був автором споруди.

Виходить так, що, згідно з електромагнітною сіткою, в перетинах силових ліній спостерігається сприятливе середовище для біологічного життя, і там розквіт цивілізації буває, а посередині цих трикутників — навпаки, загасання.

І тому лаврський пагорб сухий, і наші предки знали, що там печеру можна будувати, тому що вся вода витікала в сусідній. А тепер потайки з нашої кишені увесь час заливають рідким склом Батьківщину-матір, щоб вона стояла стійкіше на цьому пагорбі, адже вона падає і хилиться весь час. А якщо говорити з точки зору мистецтвознавчої — вона на Оранту-заступницю абсолютно не схожа. Це швидше Валькірія-воячка, і чомусь замахується вона не на втікаючих німців, а кудись на схід.

Багато ветеранів можуть обурюватися, звичайно, такою постановкою питання, що Батьківщину-матір треба розібрати.

Коли близько 20 років тому я написав про це статтю, одна газета надрукувала її. Збіглася тоді вся редакція, говорять «ми тут вголос читали, в захваті були». Це був перший досвід моєї публікації, і я тоді повірив у свої сили.

Софійський собор

У охоронній зоні Софії, згідно із законом, не можна робити нових масштабних будівництв, не лише виходячи з естетичних міркувань. Головне – гідроекологія. Тут віками стояла циркуляція підземних джерел. А якщо будується будівля на палях, то порушується ця циркуляція, піднімаються ґрунтові води. Там, на Гончара, 17-23, за Софійським собором, де зараз будують елітний житловий комплекс, зводять під землею паркінг з фітнес-центром. Вода шукає вихід, і піднімаються ґрунтові води, вже на 6-7 метрів за декілька останніх років піднялися, за даними дирекції Софійського заповідника. Через це будівництво замикають фундаменти всього Софійського комплексу.

Софійський собор.

Фото: ArthurBorg/turbina.ru

Київський Армагедон і будівельна мафія

Тільки зараз, коли вже реальна загроза і Лаврі, і Софії, сміливіші стали люди, особливо з боку громадськості, тому що тріщать у них будинки — пам’ятники архітектури. Старовинна забудова уся на стрічковому фундаменті, а коли риють котлован для висоток, то виникає ризик руйнування старих будинків — ось чому до крові ці громадські діячі б’ються із забудовниками. Адже їм не обіцяють компенсації квартир.

Причому гідрогеологи заявляють, що на Київ скоро чекає Армагедон. Тому що Київ стоїть на пагорбах. Внаслідок того, що на стрічковому фундаменті вся старовина стоїть, а висотки в історичний центр антизаконно вставляють, риють глибокі котловани, крізь лесовий ґрунт до глини, то по ідеї поповзе скоро вся старовина. Висотки залишаться як у Новій Гвінеї на палях, а вся старовина розвалюватиметься. Тому що між лесовим шаром і глиною — ґрунтові води.

Висотний Київ.

Фото: raskalov-vit.livejournal.com

Чому в європейських містах історичні центри залишаються незайманими як музеї просто неба? Там чітко працюють Закони, які підписані й Україною, до речі, про те, що наша спадщина — це невід’ємна частина загальноєвропейської культурної скарбниці. І держава наша підписала угоду, що вона дбайливо охоронятиме наші ансамблі, пам’ятники. Якщо старовинна будівля має статус пам’ятки архітектури, значить, вона не повинна підлягати реконструкції, тільки реставруватися, тобто ні добудова, ні перебудова не дозволяється. Є технологічні методи зберігати матеріал, з якого вона зроблена.

Якщо вже матеріал на труху перетворився, — це, звичайно, інше питання. Але в нас олігархи жадібні й умови тотальної корумпованості всього суспільства дозволяють їм економити на тому, щоб не тягнути комунікації кудись у нові райони, як у Європі. Там ділові центри з високими банківськими, готельними, торговими будівлями виникають в окремих районах, а історичний центр зберігається — це як музей просто неба, де мало не в кожній історичній будівлі якісь меморіальні кімнати тих людей, які там жили. І таким же повинен й історичний центр Києва залишатися.

А в нас жах що сталося. На 32-ій сесії ЮНЕСКО [у 2008 році] вже застосовувався навіть особливий термін щодо Києва — Київський синдром. Тобто гірше, ніж у Києві, вже в світі ніде немає такого. За хабарі, які інвестори дають чиновникам, їм дозволяють втискатися в історичний центр.

Вузькі вулиці старовинного Києва вже не вміщують ту техніку, транспорт. Професор Березовський, який захищає скверик Богомольця, — фахівець із дихальних шляхів. Він говорить, що загазованість у десятки разів перевищила допустимі норми саме в історичному центрі.

Будівництво на Гончара, 17-23, яке було заборонене судом, оскільки псує вид на Софійський собор, а також може призвести до руйнування фундаменту Софії.

Фото: Євгеній Довбуш/EpochTimes.com.ua

Усі учасники будівельного комплексу зацікавлені наживатися на знищенні нашої історичної спадщини: це й інвестори, які за кожен квадратний метр, який вони незаконно побудують у заповідних зонах, отримають значно більше виручки, ніж на Троєщині десь [великий житловий район на лівому березі Києва].

Це й архітектори, які мають роботу, і вони свої колегіальні, корпоративні інтереси захищають. Такі архітектори входить у всі державні структури з охорони нібито старовини, і вони всі в тушок перетворюються. Це й чиновники будь-яких професій, які в цих охоронних органах сидять, тому що хабарі вони отримують. Це й будівельники.

І виходить, що будівельна мафія набагато випереджає якісь рухи тіла вболівальників за старовину. Але небайдужими залишилися буквально якісь лічені люди, що не втратили совісті.

Ось у мене є кілька чоловік, хто мене підтримує, кілька чоловік екскурсоводів. Вони кажуть мені: «Ви стверджували, що закони в Україні не менш строгі, ніж у європейських країнах. Чому ж у нас така сумна ситуація з незаконною забудовою?» Є 2 причини — тотальна корумпованість і неуцтво, безкультурність керівництва країни (одне з іншим пов’язано).

Якщо культура відстоювалася в Європі віками і там закони працюють, то в усьому СНД (з 17 року) все як у прірву котиться, все гине.

Зараз ті посадовці повинні були б вимагати виконання закону, а вони сидять, тримаючись кігтями, вчепилися в ці свої хабарницькі крісла. Така, на жаль, картина.

Вдуматися: «Історичний центр складає 1/8 усієї території сучасного Києва. Чого ж ви лізете сюди? Ви з цими жахливими проектами, які руйнують історичне середовище, вправляйтеся десь на околиці. Вони б могли ці будівлі, що не вписуються в історичний центр, десь там у нових спальних районах зводити, або спеціально могли б якийсь діловий центр побудувати.

Історичні будівлі перемежаються з сучасними в центрі Києва.

Фото: raskalov-vit.livejournal.com

Поділ

У мене якось був час, і я став заходити в кожне підворіття. Йду Подолом і в кожне підворіття заходжу. Фасади по червоній лінії вулиць, оскільки це заповідник, ще тримаються, підтримуються, а в дворі вже з історичних будівель дахи зняті, вікна вибиті — це ж уже є власники цих земельних ділянок. Вони чекають тільки сигналу, і як відгуляють Євро, так візьмуться за ці будинки. До цього бояться ж, що громадськість пікетуватиме той об’єкт — другий і обурюватиметься. І вони побоюються, що це іноземці бачитимуть, яке насильство відбувається.

Ось про це я хотів би, щоб люди дізналися, що просто, як би висловитись, умисне лавиноподібне знищення пам’ятників відбувається в заповіднику Древній Київ. Згідно із законом тут нове не повинне будуватися. Мабуть так вийде, що оскільки вже зараз транспортний колапс, особливо в години пік тут вже важко проїхати, то просто ліквідують поняття «Заповідник Древній Київ». Старовину почнуть зносити.

Контрактова площа, Поділ.

Фото: MarinaD/turbine.ru

І ось що цікавіше. Я собі зберіг на пам’ять кольоровий план забудови-перебудови Подолу — автор Скорик Л.П., — де зносяться усі низькоповерхові будови Подолу і він перетворюється на сучасний центр Києва, весь уставлений хмарочосами, за винятком деяких значних пам’ятників, на які бояться робити замах, типу Могилянської академії. Мабуть, тоді вже Лариса Павлівна вважала, що перемога за її проектом, але помилилася — деякий час, коли «помаранчеві» були, їй не вдавалося. А зараз, боюся, що таке станеться. Зноситься уся низькоповерховість, і на цьому місці все буде уставлено хмарочосами.

Велика частина Подолу — це територія заповідника «Древній Київ», де за всіма інструкціями нічого нового масштабного не повинно будуватися. Повинні зберігатися пам’ятники архітектури і середовище, що склалося навколо них на цей момент, — так звана фонова архітектура. І, проте, ми бачимо, як за роки незалежності, порушуючи законодавство, зростають висотки.