Іспанець Хусто Гальєго Мартінес (1925-2021) все своє життя присвятив будівництву собору, і робив він це власноруч. Але цей загадковий чоловік, який здобув славу «Божевільного каменяра від Бога» з Мехорада-дель-Кампо, маленького містечка поблизу Мадрида, не був величним архітектором.
Дон Хусто (його почесне ім’я) виріс у скромній, побожній фермерській родині, і ще змалку мав глибоку віру в Бога. Його собор побудований не з золота і дорогого каменю, а з металобрухту і перероблених матеріалів, які він збирав власноруч. Коли він почав будувати свій собор у 1961 році, на вулиці говорили, що він божевільний; його звичайний день протягом наступних шести десятиліть починався о 3.30 ранку.
«Я ніколи не навчався будівельної професії. … Я надихався книгами про собори, замки та інші релігійні споруди, і вони давали поштовх моїм власним розробкам. Але моїм головним джерелом натхнення завжди було Слово Христа», — сказав він у своїй короткій біографічній довідці для фільму «Божевільний і собор».
Навчання дона Хусто було перерване громадянською війною в Іспанії, коли йому було 10 років, і він став свідком того, як комуністичні бійці розстрілювали священиків. Провівши вісім років у монастирі, він захворів на туберкульоз і був змушений покинути його, щоб не заразити інших.
«Я повернувся в Мехораду спустошений моєю першою спробою духовного життя, що закінчилося невдачею», — писав він. «Я вирішив побудувати на землі, що належала моїй родині, жертвоприношення Богові. Поступово будівля була зведена, витрачаючи на це сімейний спадок. Ніяких планів будівництва чи офіційного дозволу ніколи не було».
Крок за кроком дон Хусто почав працювати над втіленням свого бачення в непоказному передмісті Мадрида. Здебільшого його матеріали складалися з бетону, битої цегли та кольорового скла, а для колон були використані старі бочки від бензину.
Протягом усього будівництва, яке тривало майже 60 років і призвело до зведення будівлі загальною площею 86 000 квадратних футів, жодного разу не було задіяно підйомний кран. Собор включає 120-футовий купол (за зразком базиліки Святого Петра у Ватикані), величезну крипту, каплиці, монастирі та бібліотеку.
Хусто було 96 років, коли він помер на самоті, у своєму соборі, після року хвороби. Гігантський проєкт залишився незавершеним, але Хусто заповідав його благодійній організації «Посланці миру», яку очолював священик і яка пообіцяла завершити справу всього його життя, Church Times.
За п’ять років до своєї смерті, в розмові з Great Big Story, Хусто підкреслив, що його мотивацією для щоденного створення свого бачення була відданість і ніщо інше. Він знав, за його словами, що ніколи не побачить його завершеним за життя.
«Я не хочу нічого матеріального, ніяких грошей. Тому я позбувся всього, навіть свого будинку. Неможливо, щоб я закінчив цей собор за життя, тому що ще так багато треба зробити», — сказав він в інтерв’ю «Великій історії». «Я сподіваюся, що після моєї смерті цей собор… ну, я залишаю його в Божих руках. Я не знаю, як далеко він зайде. Краще, щоб Бог взяв на себе керування».
Хусто присвятив свій собор Діві Марії та назвав його Нуестра Сеньйора дель Пілар, хоча домінуюча в Іспанії Римо-Католицька Церква ніколи не визнавала його сакральним об’єктом, повідомляє Church Times.
Але міська рада Мехорада-дель-Кампо в заяві, опублікованій на початку триденної жалоби за будівничим, зазначила: «Дух його творіння залишиться в пам’яті людей: „Дух його роботи назавжди залишиться в серцях тих, хто захоплювався цим собором — геніальним витвором, побудованим на довічних непорушних якостях віри, наполегливості та відданості“».
За Atlas Obscura, дон Хусто якось сказав, що якби йому знову випала нагода збудувати собор, він би «збудував його вдвічі більшим».
