Як правило, прес-конференція є навіженим переплетенням тонких натяків і хитрих, але поверхневих реплік. Але якщо на ній присутні такі знаменитості, як режисер фільму «Відступники» Мартін Скорсезе, актори Метт Деймон і Леонардо Ді Капріо, то цей захід стає куди привабливішим.
#img_right#Далі Вашій увазі пропонуються тексти двох 40-хвилинних інтерв’ю про найзаплутаніший фільм Скорсезе, недавно удостоєний вищих нагород кінопремії «Оскар» у номінаціях «Краща режисерська робота» і «Кращий фільм».
Питання: Мартіне, знімати фільми про поліцейських – це, на мій погляд, щось нове для вас. Що спільного у поліцейських і бандитів?
Мартін Скорсезе: Безумовно, спільне є; це схожість у давно відомій схемі – вислідити негідника, посадити негідника. Вислідити когось у злочинному світі, вступити з ним у сутичку, впоратися з ним і заарештувати його – я вважаю, що саме завдяки тому, як Уїльям зобразив цей світ, я знову зважився зануритися в життя світу гангстерів, дуже схожого на світ Уїльяма (Уїльям Монахан, автор адаптованого сценарію фільму – прим. пер.).
Зазвичай, мені подобалося знімати сцени з хлопцями на вулицях, в барах і подібних місцях; мені це подобалося навіть більше, ніж знімати сцени з лікарями.
Проте в епізодах з поліцейськими мені було злегка ніяково. Іноді я трохи нервував – було таке відчуття, немов я натворив щось протизаконне; всі ці поліцейські мене дратували, і мені здавалося, що вони збираються мене заарештувати. Тому я раз по раз нервував, проте поліцейським вдалося втихомирити мої хвилювання.
Даффі (офіцер поліції і консультант фільму «Відступники»), який знаходився поблизу, був неперевершеним.
Питання: Що ви можете сказати про насильство у ваших фільмах?
Скорсезе: Я, справді, навіть і не знаю, що відповісти. Я неодноразово говорив, що не прихильник насильства. Я не знаю, чи підходжу я до цієї теми якось по-іншому.
Мій підхід до насильства грунтується на моєму досвіді: який я пережив, який я знаю, який я бачив. Одні люди вразливіші, інші не дуже. Насильство серйозно вплинуло на мене. Я можу розповісти вам про щось істотніше, ніж про фізичне насильство. Мені дісталося від емоційного насильства, якого вистачало всюди навколо мене. Воно частина того, хто і що я є, і якимсь чином воно проникає у мої фільми, але я його не помічаю.
Для мене воно немов курйоз. У цьому фільмі насильство виглядає майже сміхотворно. На мій погляд, у нинішніх фільмах багато насильства, але ці фільми мало чим відрізняються від відеоігор. Якщо ж ви дійсно хочете пережити насильство, то це повинно бути могутнє і реалістичне насильство.
Питання: Чому ваші фільми останніх років стають все більше ірландськими? І чи збираєтеся ви знову повернутися в кіно до італійської теми?
Скорсезе: Це цікаве питання. Я завжди відчував тісний зв’язок з ірландцями, особливо з вихідцями з ірландського району м. Нью-Йорка, хоча на той час як у тих місцях поселилися італійці, а це відбулося в 1920-30-х роках, більшість ірландців звідти вже виїхали. Про це розповідається у фільмі «Банди Нью-Йорка» – історії про те, як ірландці допомагали створювати Нью-Йорк, саме місто і Америку в цілому.
Я дуже ціную ірландську літературу, а ірландська поезія незвичайна. Так от, коли ірландці та італійці поселилися в одному районі, то спочатку у них були певні розбіжності. Тому що розуміння католицизму ірландцями дуже кумедно відрізняється від італійського розуміння католицизму.
І не забувайте про мою велику любов до голлівудського кіно, адже деякі з великих режисерів Голлівуду за походженням були ірландцями – Джон Форд, Рауль Уолш та інші. У фільмі «Якою зеленою була моя долина» (фільм знятий кінокомпанією США 20th Century Fox в 1941 р. режисером Джоном Фордом за сценарієм Філіпа Дана; це один з безперечних шедеврів Джона Форда, що отримав 5 "Оскарів" – прим. пер.) розповідалося про шахтарів Уельсу, але був він поставлений ірландцем.
Фільм пройнятий особливою душевністю і сімейними настроями; причому за відчуттями цей фільм дуже близький до ірландської культури – і це італійці вловили. До того ж сценарій до мого фільму написаний самим Уїльямом Монаханом. Для когось злочинність одна з можливих форм людської поведінки. Але коли ти вирішуєш з цим погодитися у своєму розумі та живеш з цим на вулиці, будь це Бостон, Чікаго або Нью-Йорк або десь ще, це неважливо – так само від цього вибору залежатиме, виживеш ти на вулиці чи ні.
У моєму фільмі розповідається про суспільство всередині суспільства, яке живе всередині ще одного суспільства. Там йде війна на вулицях, і ті хлопці із самого початку знають, що відбувається; і якщо вони хоча б один раз помиляться, то їх уб’ють і вони будуть небіжчиками. Там нікуди бігти і ніде сховатися, абсолютно ніде. Ти приймаєш це як філософію конкретної ситуації, а потім твоєю філософією стає виживання. Я міркую як звичайна людина, для якої відмінності між різними етнічними групами, як говорять бандити, справа чисто технічна.
Питання: Чому Бостон знімали в Брукліні?
Скорсезе: Насправді ми знімали не в Брукліні, а на збройовому заводі Брукліна. Тобто там, де було достатньо місця. Окрім Бостона, на мою думку, дуже гарні умови для проведення зйомок були в Нью-Йорку. Після того, як ми вивчили місця для зйомки в Бостоні, ми подумали, що там можна було б зробити дублі сцен, знятих у Бостоні, але це виявилося непросто.
Орендувати приміщення виявилось складно, та й статисти повинні були бути з Бостона, тому нам довелося б їх доставляти звідти, що дещо скрутно. Але в результаті все непогано для нас обернулося.
Питання: Мартіне, чому ви вирішили зняти рімейк?
Скорсезе: Я знаю все про гонконзький кінематограф. На мій погляд, ситуація у них чудова, тому що вони можуть робити те, чого не вмію я. Мені потрібно було знайти свій шлях, і таким, на мою думку, став сценарій Уїльяма. В світі, який він описав – люди і те, якими він їх зобразив, їхня поведінка, їхня мова – все доповнювало одне одного.
Це історія про довіру і зраду, яка відбувається в середовищі ірландського католицького світу Бостона, і оповідає вона про порочну природу цього світу. Обидва персонажі Метта і Лео зустрічаються з героїнею Вірою, але ні тому, ні іншому про це нічого не відомо.
Додайте до цього персонаж Джека і ще те, що всі ці персонажі сполучені кровозмісним зв’язком. Уїльям, Віра, Лео, Метт і Джек по своєму перекроювали образи героїв, і поки ми працювали разом, все сплавилося воєдино. Марк Уолберг у своїй грі був абсолютно відкритий і нехитрий, а Алік Болдуїн граціозно і витримано доповнював його. Стосунки Уолберга і Болдуїна були дуже схожими на те, що складалося між Ебботтом і Костелло.
Мені більше нічого додати про їхню гру; вони зробили те, що повинні були зробити. Але, по правді кажучи, віддати належне за цей фільм потрібно сценарію Уїльяма і акторському мистецтву Метта.
Питання: Лео, що такого особливого в Скорсезе, що привертає вас до участі в його фільмах?
Леонардо Ді Капріо: Ну перш за все, я прихильник його робіт. Все почалося з мого бажання працювати з ним у фільмі «Життя цього хлопця» за участю Роберта де Ніро. З тих пір я став його шанувальником. Якби на початку моєї кар’єри ви запитали мене, з ким я хочу працювати, моя відповідь була б "з Мартіном Скорсезе". Це було справжнім везінням зніматися в 2000 році у фільмі «Банди Нью-Йорка».
Думаю, що саме з тих пір у нас склалися чудові ділові стосунки і виявилися схожі смаки в кіно. В якійсь мірі він розширив мої пізнання в сфері фільмів, історії кінематографа і його важливості в житті, і завдяки цим знанням як актор я дійсно піднявся на новий рівень. Він для мене як наставник.
Питання: Як ви потрапили в його останній проект?
Метт Деймон: До мене прийшов Грехем, оскільки його компанія була зайнята в проекті (Грехем Кінг, британський актор і один з продюсерів фільму "Відступники" – прим. пер.), і від нього я вперше почув про фільм. Відчуття таке, немов збувається твоя найзаповітніша мрія: ей, ти чув, що Мартін Скорсезе знімає фільм про Бостон?
Потім я отримав копію сценарію і закохався в нього, а коли повернувся до Нью-Йорка, то зустрівся з Мартіном. Але я вже й так був згоден зніматися у фільмі. Розумієте, від таких зустрічей залежить багато що. А мені навіть не потрібно було вдавати, що я дуже зацікавлений фільмом – я вже жив ним, і якщо Мартіну потрібна була зустріч зі мною, то я б зустрівся з ним там, де б він побажав. Дійсно, прийняти його пропозицію мені було дуже просто.
Ді Капріо: Я ніколи не чув про цю розмову з Грехемом. Мені просто прислали сценарій, цей туго заплутаний, складений з безлічі дуже складних шматочків кримінальний триллер Уїльяма Монахана. У кінобізнесі дуже, дуже рідко трапляється, коли ви берете сценарій і відчуваєте, що з ним можна відразу працювати – це був якраз такий випадок.
Звичайно, зовсім без діла ми не залишилися – потрібно було розробити персонажів, продумати сцени, скоректувати діалоги, але щоб ось так відразу отримати готову історію і дійсно складних, багатопланових героїв, потоки інформації, дезинформації, переплетення сюжету, і все це сходиться до задовільного фіналу, мабуть, це щось виняткове в кінобізнесі.
Отже, я отримав сценарій ув той же час, що й Мартін, я це знаю; і цей сценарій був тим самим винятком, який не потребував обговорень. Мартін дійсно хотів перетворити сценарій на фільм. І мені хотілося того ж.
Питання: Метт і Лео, ви можете розповісти, чому погодилися зіграти своїх героїв?
Деймон: Ми з Лео вважали, що це приголомшливі ролі. Думаю, ми були б щасливі зіграти будь-яку з них. Ми задоволені тим, що все склалося саме так, тому що мені важко уявити себе в іншій ролі. По правді кажучи, дуже рідко у фільмах з таким бюджетом бувають настільки цікаві персонажі.
Взагалі-то, чим більше роздутий бюджет фільму, тим менш цікавими стають його герої. Кожному з нас випав великий успіх зіграти ці ролі, і в цьому безперечна заслуга Уїльяма Монахана і його сценарію. Дійсно чудово було приходити щодня на зйомки і розуміти, що у тебе ціле море роботи і справ безліч. Ну й потім ми також чули, що режисер то тут, то там знімав хороші фільми, тому…
Ді Капріо: Я згоден з Меттом на всі 100%. За багатьма аспектами ці герої живуть як дві сторони однієї монети. У кожного з героїв своє походження, але за відповідних обставин кожний з них з легкістю зміг би вчинити так само, як і його протилежність. Просто тому, що так сталося.
Питання: Не дивлячись на те, що ваші герої дуже схожі один з одним, ні той, ні інший не випинаються у фільмі. Як вам вдалося цього добитися?
Деймон: Це все завдяки сценарію, він дійсно дуже добре написаний. Істотна частина фільму вже була викладена на папері, і поки ми з Лео просто робили свою роботу, репетирували епізоди і навіть грали їх, особливо не замислюючись про таку репетицію, і коли погоджувалися з виправленнями Мартіна, то цей сценарій був тією структурою, яка тримала нас як одне ціле і дозволила чудово виконати нашу справу. У персонажів є схожість, це дуже схожі хлопці, одного віку, з одного кварталу, вони обидва намагаються бути тими, ким не є. Так, у них є що порівнювати.
Ді Капріо: Поза сумнівом, ці герої – дві сторони однієї монети. Вони частина того середовища, в якому живуть; на самому початку свого життя вони зробили свій вибір, і цей вибір визначає все, що відбувається у фільмі. Ця робота була дуже цікавою, тому що в процесі зйомок ми неначе створювали два абсолютно різних фільми. Звичайно, в деяких моментах ці фільми перетиналися один з одним, проте кожний з них це абсолютно особливий фільм.
Правда, коли я знімався разом з Меттом, то отримував від цього величезне задоволення. Він приголомшливий актор, це дійсно так. Я думаю, в цьому фільмі дуже багато по-справжньому цікавих персонажів. Ось за це я й люблю роботи Скорсезе. Він не тільки вміє схоплювати фільм цілком і вибудовувати його, але також здатний привернути увагу глядача до кожного героя. Навіть зовсім малозначимі персонажі у нього повністю завершені.
Питання: Мартіне, як сценарій перетворився на фільм?
Скорсезе: Це був дуже довгий процес. Скільки я себе пам’ятаю як творця фільмів, мені подобалося міркувати про процеси взаємодії між сценаристами, собою і акторами, але за минулі роки я виявив, що це не зовсім точно тлумачиться. Вам потрібно створювати фільм власною персоною, живцем.
Звичайно, зйомка фільму це спільний процес, хто б сумнівався. Але основа фільму – це робота Уїльяма; і кожного разу, коли потрібна була допомога Уїльяма, він знову і знову брався за роботу. Коли ми зверталися до нього для доопрацювання образу персонажа, то Уїльям, як правило, особисто працював зі мною і акторами. Процес монтажу також може істотно змінити фільм у тих місцях, де це необхідно.
Питання: До образу героя Джека ви внесли багато правок?
Скорсезе: Ніколсон працював в іншій манері, але знову відзначу, що це особисте. Ми зробили Костелло трохи іншим, ніж його спочатку зобразив Уїльям. В основному, ми змінили час, вік, могутність цього чоловіка і зовнішній вигляд в ситуації його повного краху при його могутності, і навіть при цих змінах був залишений незмінним сумний фінал героя. Ось так я працюю, такі мої прийоми. Висловлюватися може будь-який актор, але всі ми працюємо як одне ціле.
Питання: Метт і Лео, ви не розповісте про роботу з Ніколсоном у цьому фільмі?
Ді Капріо: Ми були готові до сюрпризів, адже зніматися у фільмі запросили Джека. Ми знали, що робота Джека Ніколсона в команді Мартіна Скорсезе та ще зйомка в ролі гангстера – це щось, це подарунок численним шанувальникам кіно.
У декількох абсолютно різних сценах я навіть уявлення не мав, що відбудеться далі. Я згадую зйомки однієї сцени, коли Джек заявив Мартіну, що він не відчуває образ Костелло таким, що достатньо вселяє страх. А одну зі сцен, де ми сиділи разом за столом, я тепер пам’ятатиму як одну з найяскравіших у моїй акторській кар’єрі.
Я відрепетирував свою роль в наміченій до зйомок сцені, а коли прийшов на знімальний майданчик назавтра, то асистент з реквізиту сказав мені – будь обережний, у нього при собі вогнегасник, пістолет, сірники і пляшка віскі. Деякі з його задумок того дня потрапили до фільму, а деякі ні. Мені, як акторові, в образі свого героя необхідно передати глядачам відчуття постійної, цілодобової панічної напруги, яка переслідує мене все життя; мене оточували люди, готові буквально знести мені довбешку, навіть якщо я зовсім небагато натякну їм, хто я є насправді; додайте до цього небезпечного маніяка під моїм боком, якому нічого не варто було мене підпалити, – все це додавало образу в цілому новоїу динаміки.
Всі ці обставини повністю змінили цю сцену і спрямували її хід у нове русло. Нам всім було відомо, що якщо Джек вирішив взяти участь у зйомках, то його персонаж прибере ініціативу до своїх рук і тоді Джек дозволить своєму героєві займатися всім, чим тому надумається. І ми були цілком і повністю готові до такого повороту подій кожного разу, коли він з’являвся на зйомках. Час зйомок Джека був недовгим, він знявся у сценах за своєю участю, а потім виїхав. Але сцени з ним були одними з найнапруженіших епізодів фільму. Деякі моменти я ніколи не забуду.
Питання: Метт і Лео, ви можете розповісти про особистий досвід зіткнення з насильством?
Деймон: Я не був тією дитиною, яка багато билася або займалася чимось подібним. Я бачив багато насильства, але, можливо, не більше, ніж будь-яка інша міська дитина. Моя мама працювала з дітьми дошкільного віку і спеціалізувалася у сфері ненасильницького вирішення конфліктів.
Я постійно чув про демонстрацію насильства в кіно, особливо про безкарну жорстокість, і тому сторонився будь-якого насильства. Жодне з проявів насильства в цьому фільмі не залишається безкарним, і всім героям доводиться розплачуватися за свою жорстокість. Це хороше послання людям – за все доводиться платити.
Ді Капріо: Ви маєте на увазі насильство у фільмах Мартіна Скорсезе, вірно? Насильство в такій безпосередній формі, насправді, незвичне для мене, але як акторові, мені доводиться з цим стикатися. Якщо вам у житті не довелося щось пережити, то потрібно зустрітися з тими, у кого є подібний досвід. Частина моїх сцен знімалася у Бостоні – в місті, де я раніше ніколи не був.
Я познайомився із субкультурою Бостона, зустрівся з деякими з місцевих, хто жив там у кінці 80-х за часів "Уайті" (йдеться про Джеймса "Уайті" Балгере – боса сумно відомої банди Бостона Winter Hill, що займалася здирством і торгівлею наркотиками; він працював інформатором уряду США, звинувачується в участі у вбивстві 18 чоловік, переховується з 1995 року, а в 1997 році внесений до списку з 10 найбільш активно розшукуваних правосуддям США злочинців – прим. пер.). Я дійсно дуже хотів познайомитися з декількома хлопцями з південного Бостона.
Немало часу я провів у компанії хлопця, якого зустрів у Лос-Анжелесі; він багато що розповів мені про вуличне життя. Бостон насправді цікаве місто, тому що тут кожен в курсі чужих справ. Він немов "маленьке село" – тут всі один одного при зустрічі вітають, тут все так переплетено і заплутано. Я був дуже радий зустрітися з деким із місцевих жителів, ближче познайомитися з ними і послухати їхні нісенітниці. Я дещо читав про вуличне життя, але мені хотілося проникнути в душу цих хлопців, по-справжньому глибоко зрозуміти, що ж у них на думці.
Багато вуличних сцен фільму ми зняли в Нью-Йорку, а частину з них збиралися зняти в Бостоні. У нас був чудовий технічний консультант Том Даффі, який знав всю історію Бостона і яким є життям на вулиці. Він був разом з нами весь час, поки ми знімали фільм. Безцінну підтримку ми також отримали від поліцейського управління. Метт фактично взяв участь ув нальоті поліції на лігво наркоторговців.
Питання: Мете, а що ви можете розповісти про цю поліцейську операцію?
Деймон: Як вже сказав Лео, Том Даффі виявився для нас просто скарбом. Лео переговорив з деким із оточення "Уайті" Балгера. І Даффі вдалося запросити мене на поліцейську операцію. Це було насправді захоплююче. Моєю перевагою було те, що я родом із Бостона і тому мені не було потреби вчитися місцевій вимові та іншим подібним штучкам.
Все, що я знав про державну поліцію досі, обмежувалося випадком із мого минулого, коли мене зупинили за перевищення швидкості. Тому взяти участь в операції і на собі особисто дізнатися, що являють собою бандити, було просто приголомшливо. Для мене цей наліт виявився дуже повчальним.
Скажу вам також, що я виявився набагато ближчим до центру подій, ніж розраховував. Перш ніж увійти всередину будівлі, ми всі разом, всією невеликою групою, глибоко зітхнули. Мені дали бронежилет і поставили останнім у ланцюзі поліцейських, які збиралися зламати двері і увірватися всередину.
Питання: Один з персонажів релігійний, а інший – ні. Так було в оригінальному сценарії чи ж це подальші правки?
Скорсезе: Один визнає релігію, а інший ні; я ніколи не думав про це. Багато що в цьому фільмі створювалося на одній інтуїції; я справді ніколи про це не замислювався. Але що я дійсно відчув, то це порочність влади і спустошеність Костелло, героя Джека Ніколсона. Він існує поза владою, поза Богом; у нього величезні гроші, маса наркотиків; у нього є все, що тільки побажає. Але він все одно не задоволений, і, врешті-решт, він сам себе підставляє і потрапляє в пастку, влаштовану його ж синами.
Питання: Це моральна смерть чи просто смерть? Як у цьому фільмі відображена американська мораль?
Скорсезе: Думаю, це гарне питання. Коли я познайомився із текстом сценарію Уїльяма Монахана, то відразу відзначив, що він схожий на картину, але сенс її мені незрозумілий. Працювати з цим текстом було так само нестерпно, як страждати від нав’язливої звички, але фільм – це дещо інше. Я відчував якусь безвихідність, що витає у цій історії, в образах героїв і в тому, як вони контактують один з одним, і особливо у фінальних епізодах фільму, коли відбувається розв’язка всього сюжету – в ліфті, в передпокої і, звичайно ж, у квартирі Коліна.
