#img_left_nostream#Якщо ваше маля постійно задирає інших дітей, спочатку намагайтеся з’ясувати, чим же викликана його агресія
Всі люди випробовують стреси, і однорічне маля – не виключення. А реагуємо на них ми по-різному. Існують два принципово відмінних типи реакції на стрес – агресивний і депресивний. І вже з перших років ясно, який з них більше властивий тій або іншій дитині.
Природні стреси
Потрібно враховувати, що крім індивідуальних особливостей, на способи прояву агресії впливає й вік. Однорічне маля може роздратовано й досить спритно вдарити по протягненій йому ложці з нелюбимою їжею. Розсердившись, він здатний шльопнути по обличчю матір. Як на це реагувати? Остерігайтеся заохочувати агресивні витівки, зворушуватися ним (мов, треба ж, який приткий!).
Звичайно, дитину треба присоромити, але все-таки пам’ятайте, що він поки не здатний контролювати свої пориви. Якщо, наприклад, маля утомилося від зборів на прогулянку й париться в комбінезоні, поки ви вовтузитеся з його черевиками, воно може й вдарити. На жаль, це нормально. Постарайтеся в критичних ситуаціях діяти швидко й спритно, не створюючи додаткових проблем.
В 2-3 роки маля зазвичай починає ходити в сад. У період адаптації багато дітей поводяться агресивно: почасти це пояснюється стресом, що вони випробовують у незнайомій і не завжди приємній їм обстановці. Мов, мама пішла, покинула мене – піду зірву на кому-небудь зло.
А інша причина криється в тім, що дитина просто не вміє поводитися в компанії інших малят. Він поки не розуміє, що іграшки загальні, і, не замислюючись, ударить "загарбника" совком. А деякі діти, навпаки, будуть розгублено стояти, і дивитись на відібрану іграшку.
Тяга до порядку
Як допомогти забіяці виправитися? Виходіть з того, що будь-яка дитина й сама інтуїтивно тяжіє до порядку, до норми. Як правило, випустивши в бійці пари, він випробовує гостре почуття сорому. Особливо якщо жертва плаче, а його самого не лають, а скоріше дорікають: мов, подивися, що ти накоїв.
Удома, після виховної бесіди, дитина буде "обіцяти не ображати" Катю, слухатися виховательку, не відбирати в інших дітей іграшки. І раз від разу – хоча й з досить частими проколами – він буде все краще виконувати свої обіцянки.
А в міру нагромадження соціального досвіду (пов’язаного з перебуванням у колективі й спілкуванням з однолітками) маленький "дикун" буде поводитися усе більш цивілізовано. Але, на жаль, часто зусилля дорослих спрямовані на те, щоб зупинити дитину, а не на те, щоб його зрозуміти.
Хоча, звичайно, якщо ситуація критична, діяти треба рішуче – відтягнути нападаючого убік і заспокоїти потерпілого. Але врахуйте: якщо забіяки відразу ж стануть карати, то йому не дадуть шансу щиро покаятися, тому що він буде більшою мірою турбуватися про власний порятунок.
Рада матері:
#img_right_nostream#Незалежно від того, що спонукує дитину битися, допоможіть їй контролювати агресивні пориви. Скажіть: "Коли тобі захочеться кого-небудь ударити, згадай про нашу розмову, про те, що вирішив більше не битися. Спробуй глибоко вдихнути й видихнути, відійди в сторінку. Потім спробуй пограти разом із цією дитиною". Не відразу, але рано або пізно така методика почне діяти.
Тривожний сигнал
До трьох років у дитини чіткіше, ніж раніше, вимальовуються деякі риси характеру. І багатьом батькам стає ясно, що забіякувате маля – це саме їхня проблема. Взагалі ж коли дитині виповнюється 3-4 роки, настає час стати більш вихованою. А якщо віна як і раніше б’є інших дітей?
"Як правило, у кожній групі є 1-2 забіяки, – ділиться своїми спостереженнями Ніна Костянтинівна, вихователь дитячого садка з багаторічним досвідом роботи. – Вони задирають інших дітей, віднімають у них іграшки або стягують з гойдалок… А іноді можуть підійти й ні з того ні із сього вдарити.
Я помітила, що поводження таких хлопців сильно залежить від настрою. Якщо ранком вони розлучилися з батьками в сльозах, я знаю, що день буде божевільним – то там, то сям прийдеться розбороняти забіяк й утішати скривджених. А якщо наші забіяки в гарному настрої, вони будуть мирно грати з іншими дітьми й навіть допомагати їм".
Як варто поводитись із забіякою? Неможливо змусити дитину бути доброю. Справжня доброта повинна виходити від самого маляти, а для цього йому необхідно почувати себе в безпеці й любити людей. Саме безпеки часом не вистачає забіяці: він бачить у навколишньому світі погрозу й намагається від неї оборонятися.
Можливо, буде легше уникати покарань, якщо ви зрозумієте, що дитина поводиться так через внутрішній дискомфорт. Наприклад, маля може не любити дитячий садок і, з’явившись у ньому мимоволі, буде зривати образу на інших дітях. Іноді причина агресивного поводження глибше, і криється вона в сімейних взаєминах. Як обчислити, у чому саме справа?
Часом потрібна консультація психолога, а іноді ви можете виявити взаємозв’язок самі. Так, один хлопчик ставав особливо неврівноваженим і агресивним, коли до них у гості приїжджала бабуся, у якої не ладилися відносини з невісткою.
Маля не могло не вловити напружену атмосферу в будинку. Його мама розповідає: "Іноді, на жаль, справа доходила до відкритих сварок. Я зауважувала, що на наші перепалки він ніяк не реагує – грає, займається своїми справами. Але потім уночі він неспокійно спав, а на інший день у саду задирав дітей".
Маля може бити свого братика або сестричку з ревнощів. Рознявши своїх дітлахів, намагайтесь стримати обурення й скажіть призвідникові, що розумієте його почуття: "Я знаю, ти іноді гніваєшся на Никитку й на мене й хочеш, щоб я займалася тільки тобою. Але не хвилюйся, я люблю тебе як і раніше". Маляті буде набагато легше, коли він побачить, що ви його розумієте. І намагайтеся викроювати час, що могли б присвячувати тільки йому.
Крім того, щоб не було суперництва між дітьми, корисно поставити старшого на сходинку вище: призивати його разом з вами піклуватися про маленького, захищати його, навчати чомусь новому. Так дитина відволічеться від своїх переживань і перестане ставитися до молодшого як до конкурента. Отже, як тільки ви виявите причину агресії вашого маляти, намагайтеся усунути або хоча б зм’якшити її своєю увагою, добротою.
Чужий біль
Однак не завжди агресивне поводження є наслідком прихованого щиросердного дискомфорту. Іноді причина більш поверхнева, але для її усунення також будуть потрібні певні зусилля. Наприклад, дитина може бути забіякуватою, якщо в її родині прямо або побічно заохочується жорстокість. Для неї немає перешкод до того, щоб когось ударити – навпаки, це цілком нормальний варіант спілкування.
Подумайте, чи не перегинає палицю ваш чоловік, виховуючи із сина "справжнього чоловіка". Чи добре він перед цим пояснив маляті, що бити іншу людину не можна, що треба шукати мирні заходи? І чи знає взагалі ваше маля про ці заходи? Іноді дитина б’ється тому, що одного раз зрозуміла, наскільки зручно в певних ситуаціях "вирішувати" у такий спосіб свої проблеми. І щоб допомогти їй покинути метод, що полюбився, буде потрібен серйозний урок.
"Мій син бив дітей у дитячому садку, – розповідає мама трирічного Лесика. – Я була в змозі зрозуміти, у чому справа, – адже самого Лесика ніхто ніколи не бив. Батьки скривджених малят ходили скаржитися завідувачці. На щастя, та виявилася дуже досвідченим педагогом і не стала копатися в коріннях його агресивності, а просто перевела Лесика в старшу групу, де він виявився менше й слабкіше всіх.
Парочка відповідних стусанів від більш дорослих дітлахів дуже швидко відучила його задирати". Буває, що маля просто не уявляє собі, що таке біль. Він мучить тварин або кривдить інших дітей, не усвідомлюючи, як це їм. "Я не могла відучити свою дочку щипатися, – розповідає Поліна, – поки одного раз не вщипнула її сама.
Вона була приголомшена, а я спокійно сказала їй: "Тобі боляче? Мені теж було боляче". Більше вона своїх дослідів не повторювала". Великий педагог Песталоцці допускав фізичні покарання тільки в одному-єдиному випадку: коли треба дати дитині відчути, що таке біль. Може, випробувавши ці відчуття на собі, маля перестане кривдити інших дітей…
Але якщо ви все-таки вирішили провчити свого маленького забіяки, це не повинне бути те саме що звичайний ляпанець під гарячу руку. Навпаки, намагайтеся зберігати повний спокій. Це створить контраст із тим, що ви зробите, і кроха краще зрозуміє підґрунтя вашого вчинку. А от від дійсних фізичних покарань краще втриматися. Часто діти, яких в хаті б’ють, починають відповідати батькам тим самим. І спробуйте пояснити їм після цього, що не можна заподіювати біль іншій людині.
Віра Селезньова, психолог
(Журнал "Ліза МОЯ ДИТИНА" жовтень 2001)
