Данські лікарі досліджували 37 пацієнтів з недавно діагностованою хворобою Паркінсона і виявили, що при однакових клінічних показниках ступінь пошкодження нервових клітин може відрізнятися. У однієї групи більше постраждали нейрони в головному мозку, а в іншої — кишківник і серце. Тому дослідники запропонували розділити хворобу Паркінсона на два типи по виду розвитку: «зверху вниз», тобто від головного мозку до периферії, або, навпаки, «знизу вгору». Робота опублікована в журналі .
Головний винуватець хвороби Паркінсона відомий давно — це білок альфа-синуклеїн, який аномально скручується й утворює всередині нейронів токсичні клубки — тільця Леві. Однак в якому місці вони починають формуватися і, відповідно, де шукати ранні ознаки хвороби, все ще невідомо.
Попри те, що найбільш серйозні пошкодження зачіпають головний мозок, деякі дослідники вважають, що патогенний білок приходить туди ззовні https://www.nature.com/articles/s41593-020-0589-7. Відповідно до цієї теорії, перші скупчення альфа-синуклеїну з’являються в кишківнику, звідти він проникає в блукаючий нерв, а по ньому вже повільно рухається в сторону головного мозку, примушуючи «здорові» молекули альфа-синуклеїну міняти конформацію і примикати до вже сформованого клубка.
По дорозі до мозку альфа-синуклеїн повинен пошкоджувати й волокна, що іннервують серце — оскільки проходить через довгастий мозок. Проте майже у половини пацієнтів з нововиявленою хворобою Паркінсона іннервація серця виявляється збереженою. Тому Якоб Хорсагер (Jacob Horsager) і його колеги з Університетської лікарні Аархуса припустили, що хвороба Паркінсона може існувати у двох видах: в одному випадку вона «підіймається від низу до верху», а в іншому — «спускається згори вниз».
Дослідники припустили, що розрізнити ці два різновиди хвороби можна за порушеннями сну. Річ у тім, що для багатьох пацієнтів з хворобою Паркінсона характерно порушення фази швидкого сну: в той момент, коли кінцівки повинні бути повністю розслаблені, вони виявляються рухливі. Дослідники висунули гіпотезу, згідно з якою ці порушення виникають при розвитку хвороби за типом «від низу до верху», оскільки на шляху альфа-синуклеїну міст (який відповідає за сон) зустрічається раніше, ніж чорна субстанція (пошкодження якої викликає інші моторні порушення).
Щоб перевірити свої припущення, автори роботи відібрали 37 пацієнтів з недавно діагностованою хворобою Паркінсона. З них 13 страждали порушеннями сну, а 24 — ні. Всіх пацієнтів дослідники піддали стандартним клінічним тестам, які виявляють ознаки моторної і кишкової дисфункції. Крім того, вони пройшли через ряд томографічних процедур, в ході яких медики оцінювали збереження нейронів в кишківнику, серце і мосту, а також здатність нейронів з чорної субстанції запасати дофамін.
Дві групи пацієнтів — з порушеннями сну і без — виявилися дуже близькі за результатами клінічних тестів. А ось за станом клітин в різних ділянках нервової системи їх можна було легко розрізнити. Ті, у кого порушень сну не було, нейрони в кишківнику і серце були в хорошому стані, не сильно відмінному від контролю, зате дофаміну в мозку стало набагато менше — ознака розвитку за типом «зверху вниз». І навпаки, люди з порушеннями сну демонстрували непогані показники по дофаміну, зате явне погіршення по периферичних нервах, що свідчить про розвиток «від низу до верху».
Дослідники також включили до своєї вибірки групу людей з порушеннями сну, але без діагностованої хвороби Паркінсона. Судячи за даними томографії, ці люди перебували в групі «знизу вгору», але масштаб поразки був слабшим, ніж у пацієнтів з підтвердженим діагнозом. Автори роботи побудували гіпотетичні траєкторії, за якими можуть змінюватися показники у хворих з двома типами розвитку. Правда, вони відзначають, що поки це лише припущення, оскільки довгострокових даних у них ще немає.
Таким чином, наявність або відсутність порушень швидкої фази сну не може саме по собі служити діагностичною ознакою. Навіть у тих пацієнтів, у яких ніяких порушень немає, вони можуть з’явитися на наступному етапі розвитку хвороби. Автори роботи пропонують звертати увагу на стан нейронів у центральній і периферичній нервовій системі й вже виходячи з цього розділити хворобу Паркінсона на два типи. І хоча цей поділ не допоможе нам зрозуміти, чому ця хвороба виникає і як їй запобігти, він може спростити підбір лікування і контроль за станом пацієнта, оскільки прогрес і погіршення в кожному типі виявляються по-своєму.
