Натхненний тибетськими езотеричними піщаними мандалами та їхньою непостійністю, один британський художник використовує природні ландшафти як полотно, а камінцями різних кольорів, форм і відтінків зображує на ньому історичних осіб.
Цей художник, 45-річний Джастін Бейтман, який зараз мешкає в Чіангмаї, Таїланд, вважає, що витвори мистецтва повинні бути поєднані з нашим природним середовищем. Він черпає натхнення у ленд-арт скульптора Енді Голдсворті та Філіпа Г’юстона, які кинули виклик поняттю «високого мистецтва». Тож Бейтман вирушив до лісів, джунглів і пляжів Таїланду та Індонезії, щоб створити свої барвисті, схожі на мозаїку шедеври.
«Все починається з медитації», — розповів Бейтман в інтерв’ю The Epoch Times. «І відповідне місце, і каміння повинні самі себе представити. Якщо тема, місце і каміння не співпадають, робота не буде зроблена. Якщо ж вони поєднуються, то я починаю зі створення кольорових зображень об’єкта».
Бейтман часто «малює» на камені старі шедеври з історії мистецтва, такі як роботи Мікеланджело, «Скапільята» Леонардо, автопортрет Рембрандта, та «Народження Венери» Боттічеллі — все це підкреслює глибоке сприйняття культурного змісту мистецтва.
Роботи Бейтмана відкривають більш широкий контекст, зображуючи реальних людей — відомих і невідомих, живих і давно померлих — таких, як: Марк Цукерберг у роботі під дотепною назвою «Викопний Facebook», покійні Пабло Пікассо і Нельсон Мандела, актор Роберт Пауелл, який грає роль Ісуса з Назарету, а також місцевий «пастух» з Чіангмая. Крім того, з каміння з’являються Джордж Вашингтон, королева Єлизавета II та Фріда Кало.
Сюжети для портретів Бейтмана з каміння виникають скоріше зі спонтанної людської «цікавості». Подібно до тибетських мандал, філософія Бейтмана виходить за межі буденних, земних проблем. «Замість того, щоб турбуватися про фінанси, світовий порядок тощо, я можу зосередитися на пошуку певного відтінку або тону», — жартує він. «У певному сенсі, це практика зосередженості, але це не означає, що вона не позбавлена своїх проблем! Я просто віддаю перевагу цим труднощам замість світських».
Він описує свій творчий процес: «Існує так багато невідомого і мінливого. Я перебуваю в подорожі з творчістю, результат мені так само невідомий, як і глядачеві, що спостерігає за процесом. Я починаю з тесту, роблю очі, якщо очі не оживають, роботу треба відкинути… У роботі повинна з’явитися душа».
«Коли камінці стають пікселями, може бути багато сюрпризів. Іноді камінці цікаво з’єднуються між собою, а іноді це нагадує складання погано зробленого пазла». Як і творіння природи, роботи Бейтмана швидкоплинні. Після праці впродовж 3 або 30 днів над витвором чудової детальної картини, вона прикрашатиме його аграрну галерею без стін, на яку здивовано дивитимуться перехожі, поки її остаточно не поглине земля.
«Камінці — мої пікселі» — це девіз Бейтмана. «Історично склалося так, що існували суворі правила щодо мозаїчної практики», — каже він. «Близько 200 року до н. е. випадкові камінці почали замінювати матеріалами кубічної або звичайної форми. У мозаїчній практиці це називається «тессера». Найпоширенішим матеріалом став мармур, завдяки своїй довговічності та блискучій поверхні після полірування. Моя робота повертається до більш давньої практики. Можна сказати, що це скульптурний еквівалент печерного живопису!»
Ось ще кілька надзвичайних літописних портретів Бейтмана:
Ви можете побачити більше робіт Джастіна Бейтмана на його сторінці в Instagram pebblepicassos.
