На виставці (вхід вільний) були представлені картини переважно в техніці масляного живопису, за словами одного з глядачів, написані у дусі «нового Ренесансу». Виставка триватиме до 23 лютого; вона розповідає про переслідування мирної духовної практики.
«Я думаю, що ця історія, присвячена правам людини, має бути розкрита людям, – сказав директор музею Паттерсона Джакомо де Стефано після відкриття виставки минулої середи. – Вона змусила мене заглянути всередину себе. Я – типовий американець: якщо не «поставити перед носом», я нічого не помічу. Чесно кажучи, я був дещо збентежений».
З приводу проведення експозиції куратор музею Джозеф Коста відмітив: «Я думаю, що багато, дуже багато хто усвідомлює значення виставки, тому що в усьому світі є люди, що зазнають несправедливих гонінь. Існують різні культури, це відбувається з різними людьми».
Багато глядачів відзначили, що розуміють важливість виставки.
«Дуже цікаво, ніколи не чула про це. Це, безумовно, сумні історії, але разом із тим вони «пробуджують», – каже фахівець банківської справи Дана Рейнозо. – Я не мала уявлення, що в наш час, у ХХІ столітті, вбивства, геноцид і подібні речі, як і раніше, відбуваються у світі. Убивають і переслідують не лише дорослих людей, але і дітей. І вони проходять через страждання в трудових таборах».
«Я подивився ці картини, вони дуже гарні, – каже Мохамед Ахмед, підрядчик із Нью-Джерсі, який жив у Судані. – Уряд Судану дуже схожий на китайський… Я сподіваюся, що режим у Китаї скоро впаде, і китайці здобудуть свободу. Це гарний народ, вони дуже працелюбні та можуть зробити багато чудових речей».
«Я думаю, що це видатна виставка, – каже Елі Цвілленберг, позаштатний автор, який пов’язує переслідування послідовників Фалуньгун із репресіями проти Тибету в Китаї. – Скільки себе пам’ятаю, я і моя сім’я були прихильниками вільного Тибету».
Фалуньгун – духовна практика, в основі якої лежить три основні принципи – Істина, Доброта й Терпіння, – була заборонена комуністичним режимом Китаю в 1999 р. після того, як здобула неймовірну популярність. За оцінками китайського уряду, кількість її прихильників досягає 70 мільйонів чоловік. З тієї пори уряд США, Європейський Союз, ООН і численні правозахисні організації підтвердили й засудили великомасштабне переслідування, в результаті якого загинуло багато людей.
Деякі з художників, що написали картини, самі зазнали жорстоких репресій у Китаї, включаючи ув’язнення й тортури. Один із них – художник Чжан Куньлунь – був запроторений у в’язницю, де його били електричними палицями за відмову покинути практику.
У картинах, розділених за темами, зображена яскрава історія – від величної краси Фалуньгун до тортур і смертей його послідовників і зусиль, які докладаються в усьому світі для того, щоб зупинити переслідування.
Цвілленберг прокоментувала картину, де змальована послідовниця Фалуньгун, яка тікає з в’язниці: «Я думаю, що це екстраординарна картина. Чудова робота; для того, щоб закінчити її, мабуть, було потрібно багато часу. Я трохи знаюся на мистецтвознавстві і скажу, що це прекрасно.
Контраст темного й світлого, сяяння, що пробивається крізь темряву, не лише відповідає темі, але і дуже добре виконано з погляду техніки. Дуже добре зроблено, це стиль нового Ренесансу».
Рейнозо каже, що вона була зворушена до глибини душі картиною під назвою «Мій син», де змальований практикуючий Фалуньгун, який був побитий до напівсмерті і відправлений додому, де помер.
«Вони відправили його назад до його сім’ї, до його матері, неначе нічого не сталося… Це нелюдяно – те, що вони зробили з ним, – каже Рейнозо. – У Китаї вони не можуть висловити свою думку і не мають ніяких прав, тому що Китай – комуністична країна. Ви не можете навіть висловитися, йти за своєю власною вірою, як це робимо ми тут, часто сприймаючи це як саме собою зрозуміле».
