Храмовий комплекс був побудований імператором Мін Східної династії Хань (29 -75 роки н.е.), і тут збереглася легенда про його заснування.
Згідно із записами історичної книги, імператор Мін побачив сон, в якому сяючий золотом Бог влетів у його палац. Імператор Мін попросив своїх радників пояснити його сон. Радник Фуй сказав: «8 квітня на 24-й рік царювання імператора Чжоу династії Чжоу (971 р. до н.е.) земля затремтіла і річки переповнилися водою. Вночі чудовий світ променів п’яти кольорів спалахнув у західній частині неба». Імператорський історик Су зробив висновок, що це був знак народження великого святого в Західному Раю.
«Святий прийде на землю рятувати людей від страждань і нещасть. Його вчення досягне нашої країни через 1000 років. Нині 1000 років минуло, і настав цей час. Я чув, що це західний святий, шанобливо званий «Будда». Тому він може бути той «Будда», який наснився Вашій Величності», – сказав він.
Для того щоб зрозуміти Будду, імператор Мін послав експедицію з 12 осіб у західні області розшукати Будду і вивчати буддизм.
12 посланців імператора подолали величезні труднощі і небезпеки, і, нарешті, прибули в країну Тай Юеши в західному регіоні, де у численних храмах був широко поширений буддизм. Там вони зібрали велику кількість буддистських священних писань і статуй, а також запросили старших тяньчжуйских ченців Ше Мотена і Чжу Фаланя з Індії проповідувати буддизм у центральній рівнині (центральний Китай). На десятий рік правління імператора Мін Янпіна (67 рік н.е.), посланці повернулися до Лоян, у столицю Східної династії Хань.
Імператор Мін був дуже задоволений і запросив двох старших ченців до себе в палац. Він радо запропонував їм зупинитися в Хуньглу Си, інститут Дипломатичного міністерства. Їм було доручено перекласти буддистські священні писання, які вони привезли.
Наступного року імператор Мін видав указ побудувати монастир за міськими воротами Лояна. «Си» спочатку означало уряд. Проте, оскільки ченці Ше Мотен і Чжоу Фалань, які першими поселилися в «Си», були іноземними гостями, їх новому будинку залишили попередню назву «Си», на знак благовоління. Відтоді китайський буддистський храм отримав назву «Си» китайською мовою. Крім того, оскільки всі буддистські священні писання й статуетки були привезені на білому коні, новий монастир отримав назву «Си» Білого коня, або Храм Білого Коня.
Два старші ченця, Ше Мотен і Чжоу Фалань, проповідували в Храмі Білого Коня і спільно завершили переклад 42 глав Сутри, першої китайської версії буддистських священних писань. Після того як Ше Мотен помер, Чжоу Фалань продовжував переводити священні тексти. Переклади священних писань зберігалися в Головному залі для відправлення культу. Було відзначено, що в Північній династії Вей (386 -534 роки н.е.), коли буддистські ченці поклонялися священним писанням, священна книга несподівано засяяла п’ятикольоровими вогнями та яскраво освітила Головний зал. Ще більш дивним було те, що в променях світла було видно образ Будди.
У період династії Тан, під час правління імператриці У Цзе Тянь (624 -705 роки н.е.), Храм Білого Коня був дуже популярним, там було більше 1000 ченців. Однак храм був сильно пошкоджений під час повстання Ань Си (755-763 роки н.е.) і гонінь на буддизм за часів Хуейчана (840-846 рр. Н.е.) Пошкоджений Храм Білого Коня був виявлений пізніше тільки за залишками написів на каменях і руїнах. Пізніше храм був відновлений і активно функціонував протягом століть: за часів правління імператора Тайцзуна династії Сун (939 -997 рр.), імператора Цзяцзіна династії Мін (1507 -1567 рр. та імператора Кансі династії Цин (1662-1722 рр.).
#img_right#Храм Білого Коня займає 47 840 квадратних ярдів (57 216 кв.м) і включає понад 100 пагод. Головні зали розташовані уздовж центральної лінії з півдня на північ – Зал Небесних Королів, Зал Великого Будди, Зал Махавіра, Зал Ради і Майданчик Будди Міле. У центрі Головного залу Великого Будди є велика статуя Будди Шак’ямуні в оточенні своїх учнів – Джайве й Ананд, Манджушрі та Самантабхадра.
У південно-східному кутку зали висить відлитий з чавуну дзвін вагою 5,525 тис. фунтів (2,407 тис. кг), що відноситься до часів династії Мін. Кажуть, що під час прохолодних ночей і світанків, звук дзвону чути на десятки кілометрів навколо, і великий дзвін, що висить у східній частині комплексу в башті з годинником, міг резонувати з ним. Цю сцену описують так: «Звук дзвону відбивається від Палацу Будди і вражає духів пекла».
За залою Великого Будди знаходиться зала Махавіра, де Будда Шак’ямуні, Будда Амітабха і Будда Зцілитель оточені 18-ма Архатами в різних позах. Ці статуї дорогоцінні, так як вони були створені високими майстрами з використанням шовку і конопель династії Юань (1271-1368 рр.)
Далі розташований зал Правителя і, нарешті, зал Будди Міле. Зал Будди Міле був побудований одним з імператорів династії Тан (618-907 рр. н.е.), який поклонявся Будді Міле, Чистому Тілу Закона Будди Шак’ямуні, разом із Бодхисатвами Манчжушрі і Самантабхадри, які стоять з двох сторін. На монументі позаду майданчика вигравірувані 42 глави Сутри.
У південно-східних і південно-західних кутах Храму Білого Коня розташовані могили Ше Мотена і Чжоу Фаланя. Приблизно в 220 ярдах (102 м) на південний схід від Храму знаходиться башта заввишки 26 ярдів (23,76 м) із 13 рядами цегельної кладки, названа Вежею Ци Юнь. Справжня назва вежі – Башта Цзяшеліта, Золота Квадратна Башта, або Башта Храму Білого Коня. Вона була побудована за часів династії Тан, зруйнована при династії Сун (960-1279 рр. н.е.) і відновлено під час династії Цінь (1115-1234 рр).
Найбільш популярні визначні пам’ятки Храму Білого Коня наступні: тераса Чистоти і прохолоди, Опівнічний Дзвоник, Башта Ци Юнь, Гробниця Орхідеї, що в’ється, Пам’ятник розбитим Писанням і платформа палаючої Сутри.
#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#
