|
#img_left_nostream# |
|
#img_left_nostream# |
26 червня 2005 року, у Міжнародний день проти тортур,
Міжнародна Амністія провела інформаційну акцію в центрі Києва. Метою заходу
було привернути увагу громадськості до проблеми застосування тортур у місцях
попереднього утримання і тюрмах України та інших країн світу, а також
розповсюдити інформацію про рекомендації Міжнародної Амністії (МА) щодо
вирішення проблеми тортур.
У звіті МА за 2004 рік говориться, що влада не вживає
реальних дій для покарання винних. Проблема полягає в тому, що в Україні
систематично і брутально порушуються права людини через застосування тортур і
нелюдського поводження. Зі слів виконавчого директора Міжнародної Амністії в
Україні Антоніни Тарановської: “Найбільша кількість тортур зараз застосовується
в контексті так званої “війни з тероризмом”, і влада намагається змінити
міжнародне й національне законодавство, щоб, так би мовити, забезпечити людям
безпеку, а безпеки реально немає – є зменшення прав людини й збільшення
застосування тортур.” Проблема у тому, що декларування змін залишається на
папері.
Недосконале українське законодавство не дає можливості
просуватися в цьому питанні. Визначення тортур в українському Кримінальному
кодексі не відповідає міжнародному визначенню тортур. Через це наші люди,
по-перше, не можуть знайти захист на міжнародному рівні, а по-друге, винні у
застосуванні тортур залишаються непокарані. Лише тоді, коли ті, хто постраждав,
зможуть знайти реальний захист, а винні будуть покарані – можна говорити про
зміну ситуації в Україні. Ознакою цього може стати, наприклад, проведення
відкритого суду над винними у тортурах.
В 2004 році МА вже тричі зверталась до влади України з приводу
тортур: після інавгурації В.Ющенка, потім – в березні і травні. В перших двох
своїх зверненнях Міжнародна Амністія надавала рекомендації щодо вирішення
проблем тортур, третє звернення стосувалося конкретних випадків у Чернівцях та
Криму. На жаль, відповіді досі не отримали, зі слів представника МА. Сьогодні
МА збирає підписи для того, щоб ще раз звернутися до українського уряду, а саме
– до Міністра внутрішніх справ України пана Ю.Луценка з проханням негайно
засудити тортури, забезпечити обов’язкове і незалежне розслідування усіх
повідомлень про застосування тортур й гарантувати публічність й відкритість
розгляду таких справ; вжити заходів щодо повної інформованості затриманого про
свої права; гарантувати всім затриманим можливість негайно повідомити членів
родини про затримання; внести відповідні зміни в національне законодавство,
зокрема щодо визначення тортур, які б повністю відповідали міжнародно визнаним.
МА просить пана Міністра прийняти ці рекомендації публічно і офіційно.
МА в Україні може надати конкретну допомогу тим, хто
постраждав унаслідок тортур. Та українці мало обізнані в існуванні таких
організацій, як МА, і тому досить нечасто звертаються за допомогою. Чому?
На думку виконавчого директора Міжнародної Амністії в
Україні, є три проблеми.
По-перше, проблема в людях, в їх ментальності. Люди не
хочуть виносити на світ цю ситуацію. Ось живий приклад. У 2004 році МА
займалася конкретною жертвою із Севастополя, і справа дійшла до суду. Коли
дослідниця МА приїхала для остаточної бесіди з адвокатом, родичі відмовились
від адвоката і суду та повідомили про поліпшення ситуації у в’язниці. Не можна
боятись, коли величезна міжнародна організація взялась за допомогу. “Доки люди
не будуть звертатись реально зі скаргами до суду, змін не буде”, – вважає пані
Тарановська. Місяць тому МА звернулась до Луценка і Зварича, коли жінку
затримали у в’язниці з 18-місячною дитиною без ніяких підстав на попередньому
слідстві. Дитина перебувала там довгий час, що неприпустимо. Ці люди звернулися
по допомогу до МА, але більшість боїться. Кажуть, що якби знали, що десятеро
подали скарги, то не боялися б звертатись до суду. А марно! Бо якщо людині
загрожує смерть, а родичам або адвокатам відомо про випадки тортур, і вони
інформують Міжнародну Амністію, ця правозахисна організація починає термінові
акції (протягом 24 годин). Дослідник перевіряє з відомих йому джерел, чи є факт
тортур, потім пишуться листи до членів МА усього світу.
Ось приклад нелюдського поводження. Усі пам’ятають
“помаранчевий” час, організацію “Пора”, а також масові затримання людей. У
Міжнародної Амністії з’явилась інформація щодо умов затримання 18-річного
хлопця в певному міліцейському відділі протягом двох діб, у кайданах. За 24
години МА почала акцію: листи-звернення направлялись у міліцейський відділ та
Міністерство внутрішніх справ з усього світу. Потім хлопець розповів, що коли в
той міліцейський відділ прийшов факс із Франції, “вони ошаліли” – його
розкували і вивезли. Думав, що вб’ють, ні – “викинули”.
Так діє МА – звертається до конкретного посадовця: “Прошу
Вас! Зробіть так, щоб людина була звільнена!” Насправді, це діє, тим більше
звернення з інших країн.
Друга проблема полягає у тому, що ЗМІ недостатньо
висвітлюють конкретні випадки застосування тортур і шляхи вирішення цього
питання. “Але про це треба говорити вголос, – вважає пані Антоніна. – Чим
більше людей буде знати про випадок тортур, тим більше вірогідність того, що
таких тортур не буде застосовано навіть до цієї конкретної людини, і ситуація
зміниться на краще”. Наші співвітчизники, крім Європейського суду з прав
людини, не звертаються до інших міжнародних структур. Але ж існує Комітет ООН
проти тортур! Україна ратифікувала Конвенцію ООН проти тортур, і два роки тому
українці отримали право подавати скарги до Комітету проти тортур. Якби люди
зверталися, у цьому випадку ООН висувало б свої претензії до України, і людина
знаходила б певний захист.
Третя проблема – у відсутності навчання правоохоронців. МА
вже шість років вимагає спеціального навчання правоохоронців, слідчих,
участкових, щоб не припустити тортур. У міліції повинна бути “свідомість”,
інакше ситуація не зміниться. Більш того, над правоохоронцями нависають плани,
звіти по розкриттю злочинів, а простіший метод – вибити з людини показники. І
хоча наглядачі у в’язницях проходять обов’язкове навчання, але до того вони
стажуються, застосовуючи “ті штуки”.
Та проблема тортур – це проблема не тільки України. 25-26
червня подібні акції проходять в Росії, Молдові, Великій Британії, США,
Німеччині, Польщі…
Справа в тім, що в 2004 році склалась така ситуація, коли
супердержави (США, Росія, Великобританія) намагаються скасувати абсолютну
заборону тортур у світі. Це робиться в контексті “війни з тероризмом”. Методи,
які застосовуються до ув’язнених, називаються не тортурами, а якось інакше. Придумуються
різноманітні назви: “обмеження відчуттів”, “незручні пози”, але все це фактично
є нелюдськими умовами утримання та тортурами.
Занепокоєння Міжнародної Амністії викликає і те, що ні США,
ні інші країни не проводять офіційні незалежні розслідування щодо випадків
нелюдського поводження. Сполучені Штати – це “ризикована” у відношенні прав
людини країна, тому що має великий відсоток смертної кари, яку застосовують
навіть до неповнолітніх (дітей). США не підписали Міжнародну конвенцію з прав
дитини, але на цій країні, як на найбільшій імперії світу, лежить
відповідальність, тому що позицію Америки у багатьох питаннях інші країни
беруть за приклад. Представник МА в Україні поділився з нами своєю думкою: “США
хочуть переглянути визначення тортур, і тоді те, що є тортурами по суті,
перестане так зватися формально – тортури будуть дозволені”.
Тому Міжнародна Амністія звертається до президента
Сполучених Штатів Дж. Буша з проханням показати приклад світу наступними діями:
– провести
повне та незалежне розслідування обставин утримування під вартою та допитів
ув’язнених американських в’язниць по всьому світу;
– притягнути
до відповідальності винних, у тому числі високопосадовців;
– припинити
спроби переробити визначення тортур та абсолютно заборонити їх застосування.
Під час акції 26 червня у центрі Києва МА збирала підписи
під зверненням до президента Сполучених Штатів Дж.Буша.
Організатори акції сподіваються на позитивні зміни у питанні
припинення застосування тортур в усьому світі.
Ми з Вами теж можемо приєднати свій голос до захисту прав
людини, зайшовши на сайт www.amnesty.org
Чусовітіна Світлана
Людмила Кнутарева
