Жінка, що пережила тортури та нелюдське сексуальне насильство, втекла з Китаю до Таїланду. Тепер вона хоче розповісти світові про те, що китайський режим створив спеціальний блок у чоловічій частині трудового табору, в якому жінок-послідовниць Фалуньгун піддають сексуальному насильству. Розповідь про свій страшний досвід вона опублікувала на сайті послідовників Фалуньгун — Minghui.org.
У жовтні 2000 року, за 6 місяців до подій в Чжанши, які описала Інь Ліпін, 18 жінок-практикувальниць Фалуньгун кинули голими в камеру з чоловіками в трудовому таборі Масаньцзя. Гравюра на дереві зображує цю сцену. Фото: Minghui.org
У січні 2000 року Інь Ліпін, якій на той момент було 32 роки, була заарештована і засуджена до одного року і шести місяців ув’язнення в трудовому таборі. Її доставили до примусового трудового табору Телін.
Протягом наступних 9 місяців її перевели спочатку до примусового трудового табору Ляонін, а потім — до трудового табору Масаньцзя.
Весь цей час жінку піддавали всіляким тортурам, позбавляли сну, на повсякденній роботі давали непосильні навантаження. Її вага впала з 75 до 61 кг, і вона стала постійно блювати кров’ю.
Для того, щоб з нею поводилися краще, їй потрібно було відмовитися від принципів Фалуньгун (істина, доброта, терпіння), і погодитися стати «трансформованою», як називає це влада Китаю. Але вона відмовилася це зробити.
Після 15 місяців ув’язнення їй і 9 іншим ув’язненим жінкам, які відмовилися бути «трансформованими», повідомили, що їх переводять в інше місце.
Один з начальників охорони сказав їм, усміхаючись: «Ми посилаємо вас туди, де ви зможете краще практикувати Фалуньгун».
Інь підійшла до однієї з жінок-охоронців, що відповідали за її групу, і тихо попросила більше не поводитися з практикувальниками Фалуньгун погано.
Потім Інь подивилася на іншу жінку, яка служила в охороні і яка відповідала за групу ув’язнених, які катували Інь. Інь відчула співчуття до неї. Вона обняла її і прошепотіла на вухо, що, в кінцевому рахунку, доведеться розплатитися за заподіяння шкоди іншим, і що вона повинна зупинитися.
Та жінка розвернулась і сказала: «Скажіть, що ви хворі, хворі…». Пізніше Інь зрозуміла, що охоронці знали, що чекає на тих десятьох ув’язнених.
Чоловічий трудовий табір
На автобусі Інь з групою жінок, які практикували Фалуньгун, привезли до чоловічого трудового табору Чжанши.
«Нас вишикували в ряд у дворі табору, — сказала Інь Ліпін. — Двоє дуже сильних на вигляд поліцейських робили перекличку. Потім один з них прочитав список правил. Він сказав: „Якщо практикувальники Фалуньгун, які відмовилися бути перетвореними, вмирають, їхня смерть вважається самогубством“. Це було зачитано як наказ [тодішнього лідера компартії] Цзян Цземіня. Охоронець говорив дуже жорстко. Я не пам’ятаю інших правил, які тоді зачитувалися».
Групу Інь доставили в білий будинок, де у них заміряли кров’яний тиск. Одну з жінок відвели — їх залишилось дев’ять. Кабінет охоронця розташовувався за дверима, укріпленими металевими ґратами. За дверима був коридор з кімнатами.
Дев’ятьох жінок завели всередину і розмістили кожну в окремій кімнаті. У кімнаті Інь стояло двоспальне ліжко і дерев’яна шафа для одягу.
У кімнаті Інь вже перебувало четверо чоловіків. Коли вона йшла по коридору до ванної кімнати, то побачила велику кімнату, в якій на підлозі спало близько 30 чоловіків. Інь стало страшно, вона запитувала себе, що вона робить в цьому місці.
О 22.00 Інь попросила чоловіків, які перебували в її кімнаті, піти, щоб вона могла лягти спати. «Спати? — Запитав один чоловік середніх років і засміявся. — Ти збираєшся спати? Нікому не дозволяється спати, не будучи „перетвореними“. Одну жінку тут „тренували“ протягом 18 днів і не дозволяли спати. Зрештою, вона з’їхала з глузду».
«Страшні крики»
Інь Ліпін почула крики практикувальниці на ім’я Чжоу Гуйжун, що доносились з коридору. «Вона кликала мене по імені, — каже Інь. — Я чимдуж вибігла з кімнати і побачила, як Чжоу біжить по коридору. Ми схопили і не відпускали одна одну».
Тортури, які застосовує до практикувальниці Фалуньгун поліція китайського режиму (художнє зображення). Ілюстрація: Minghui.org
«Чоловіки — ув’язнені били нас знову і знову. Моє праве око набрякло через удари, а одяг на мені порвали і зняли. Чжоу і мене розтягли назад по наших кімнатах. Мене били 4 або 5 чоловіків, і я вже не орієнтувалася в просторі. Нарешті, мене поклали на ліжко. Один чоловік сидів на мені і бив. Я відчула запаморочення і втратила свідомість».
«Коли я прийшла до тями, то виявила, що троє ув’язнених лежать біля мене, а їх руки на мені. Двоє стояли у мене між ніг, один знімав відео, а інший дивився його. Вони продовжували нецензурно лаятись. Я не знала, скільки їх стояло біля моїх ніг. Вони дряпали мої п’яти і сміялися. Вони лаялися, і один з них повторював: „Не сподівайся на смерть. Ти повинна відмовитися від Фалуньгун, навіть якщо помреш“».
«Я не могла повірити в те, що бачила, — сказала Інь. — Мене рвало кров’ю, і я вся була в крові».
«Я чула жахливі крики Чжоу Гуйжун у своїй камері. Вона кричала „Ліпін“. Напевно, це було моє ім’я — я почувалася, як уві сні. Але ні, це був не сон. Я була впевнена, що це був не сон. Жахливі крики повернули мене назад в це жахливе пекло на землі».
«Раптово я перестала чути шум і перестала бачити. Я щосили підвелась і пішла на знайомий голос. Мою голову вдарили дерев’яною вішалкою, і я раптом відчула, як тепла рідина стікає по моєму обличчю».
«Я насилу підвелась. У мене не було ніяких думок про життя і смерть. Нічого не могло зупинити мене. Я вдарила по дверях кімнати якомога сильніше, в той час як ув’язнені били мене. Я продовжувала кликати „Чжоу Гуйжун“. Вона кинулася до моєї кімнати і підтримала мене. Ми побігли до дверей в кінці коридору».
«Ми доклали всі свої сили, щоб відкрити металеві двері, і зробили це. Ми обидві були сильно травмовані. Ми більше не боялися смерті. Ми запитали поліцейських: „Це трудовий табір? Чому Китай поводиться з нами, як зі злочинцями? Чи є у вас мати, сестра, донька, тітка? Ці дії — як вони представляють нашу країну?“»
«Якщо ці люди не підуть з наших кімнат, я запам’ятаю сьогоднішній день. Сьогодні 19 квітня 2001 року, і сьогодні ввечері ваше чергування. Якщо ми виберемося звідси живими, ми будемо судитися з вами. Якщо ми помремо тут, наш дух ніколи не дозволить вам жити в мирі. Наше терпіння не безкінечне». Поліцейські викликали чоловіків-ув’язнених і наказали їм, щоб вони дали нам сьогодні поспати на самоті.
«Нас привели до моєї кімнати, і четверо ув’язнених залишилися чатувати нас. Ми не спали всю ніч, дивлячись одна на одну зі слізьми на очах. Ми чули крики і удари у двері інших кімнат».
