Пропонуємо вам помилуватися моделями жіночих зачісок, модних у 2008 році.
#img_center_nostream#
Blog
-
В Андах знайдене найвисокогірніше поселеня Інків
Чеська наукова експедиція знайшла в Болівії загублене біля самих вершин Андського хребта місто інків, що може вважатися чемпіоном серед усіх відомих дотепер місць їхнього розселення: воно розташоване на висоті близько 4 тисяч метрів над рівнем моря.
#img_right#Для керівника експедиції Іво Барточека, фахівця з цивілізації інків, що існувала до приходу в середині ХVІ сторіччя іспанських конкістадорів, це вже десята подорож у Південну Америку. Цього разу в районі озера Тітікака на кордоні між Перу і Болівією вчений, який між іншим є деканом філософського факультету університету в Оломоуці, і троє його колег знайшли руїни ста будинків на площі приблизно в 10 квадратних кілометрів.
Зважаючи на все, говорить Барточек, це було місто, що складалося з декількох поселень. Феномен майстрів минулих сторіч полягає в тому, що їм вручну вдалося спорудити кам’яні житла на позахмарній висоті гірських піків, покритих вічним льодом. Таким чином, підтверджується гіпотеза про те, що задовго до іспанської колонізації Латинської Америки навколо озера Тітікака зародилася й одержала розвиток самобутня культура корінного населення континенту.
Дотепер найвисокогірнішим спорудженням інків вважалася фортеця Мачу-Пікчу (3 тисячі метрів над рівнем моря) у сідловині між піками Анд на території Перу. Тепер пальма першості висотної архітектури повинна бути віддана знайденому чеською експедицією місту, яке поки ще не отримало назви.
-
Науковці відкрили таємницю китайської солі
Те, що сіль є необхідним продуктом для життєдіяльності людського організму, загальновідомо. Вважалося, що виробляли її у великій кількості й у древньому Китаї. Однак прямих доказів цьому не було, оскільки археологи не могли відповісти на запитання “де?”. Адже до останнього часу на території країни при розкопках не було виявлено жодного місця, схожого на солевидобувний об’єкт. Тепер таке місце знайдене.
Відкриття належить китайсько-американській експедиції, що працювала на південному-сході КНР у районі Джонгба біля ріки Ганьцзін. Як пише лондонський щотижневик ““, вчені побачили цілий склад глиняних черепків, вік яких складає не менше 4 тисяч років. Колись тут знаходилася “фабрика”, на якій сіль, що добувалася в місцевому кар’єрі, поміщали в чани і посудини з гострими днищами. За словами керівника експедиції Роана Фледа з Гарвардського університету, подібна форма “упакування” солі типова і для інших цивілізацій.
Для впевненості в тому, що мова йде саме про найдавніше підприємство подібного роду, черепки зі слідами соляного розчину направили на хімічну експертизу. Аналіз цілком підтвердив припущення вчених. Сіль на черепках ідентична тій, котру одержують на сучасних підприємствах у цьому районі Китаю.
-
Стародавній Єгипет
Основні етапи
#img_left_nostream#Перші вірогідні дані про осілих мешканців Єгипту дійшли до нас із У-УІ тисячоліття до н.е., тобто з доісторичної доби. На цей час долина Нілу вже була заселена від південних порогів до дельти. Десь у четвертому тисячолітті до н.е. місцевий люд почав будувати канали, якими під час повені (червень-вересень) відводили нільську воду на навколишні поля, щоб на них осів родючий намул. Мабуть, саме потреба занотовувати рівень, якого сягає вода в різні пори року, зрештою призвела до виникнення письма, а будівництво каналів поклало початок розвиткові геометрії.
Архаїчна доба
Основою економічної й політичної організації були громади. В ієрогліфічних написах для слова "громада" (пізніше для слова "край", по-грецьки "номос") до пізньої доби зберігається знак – схематичне зображення прямокутної ділянки, порізаної іригаційними каналами. Археологічні знахідки з початку четвертого тисячоліття до н.е. свідчать про широке вживання металів, в основному міді, досить високий розвиток ремесла й торгівлі (навіть зовнішньої: наприклад, обсидіан, із якого виробляли ножі й серпи, привозили з Нубії й Передньої Азії) і на диво високий рівень мистецтва обробки металів. Досліджені археологами могили свідчать про формування релігійних уявлень та розвиток майнового розшарування. З розпадом первісної громади й формуванням класового суспільства виникають дрібні держави, які об’єднуються (застосовуючи військову силу) у два царства – Верхній Єгипет (на півдні) і Нижній Єгипет (на півночі). Далі вже починається історичний період, тобто період, з якого до нас дійшли письмові пам’ятки.
За Манефоном, "історія Єгипту" починається з об’єднання Верхнього й Нижнього Єгипту царем Міною або Менесом (на думку деяких єгиптологів, його звали Нармер). Коли це сталося, докладно не встановлено. Шампольйон відносив його до 5687 року до н.е., Маріетт до 5004 року до н.е., Позенер і Авдієв приблизно до 3200 року до н.е., Стейндорф до 2900 року до н.е. Тепер найбільш вірогідною датою вважають 3000 рік до н.е. з можливою похибкою на 100- 200 років. У кожному разі, Міну вважають основоположником першої династії єгипетських царів. Спочатку його столицею був Таніс у Нижньому Єгипті, а після об’єднання обох частин країни він переніс столицю в щойно заснований Мемфіс.
Період царювання двох перших династій називають архаїчним. З цього періоду ми знаємо імена п’ятнадцяти царів: вони придушували сепаратистські прагнення місцевих володарів, зміцнювали єдність держави й організовували великі воєнні походи, що мали (як і протягом усієї історії Єгипту) характер грабіжницьких воєн. За їх царювання виникли передумови створення імперії – першої з імперій стародавнього світу.
Старе царство (приблизно 3100-2700 роки до н.е.)
Імперія була створена за доби Старого царства, коли царювали фараони III-VI династій, "будівники пірамід". Першим царем Старого царства, а також першим будівником піраміди був Джесер. Його східчаста піраміда поблизу Саккари – найстародавніша монументальна будівля з каменю у Старому Світі. Слідом за нею з’явилася незакінчена піраміда Сехемхета. Найбільші піраміди збудували фараони четвертої династії у XXVI-ХХУ століттях до н.е.:
Снофру, Хеопс (Хуфу), Хефрен і Мікерін (Менкаура). За наступника Хеопса, певно за Джедефра, відбулося перше історично засвідчене повстання народних мас. За переказами, причиною його була неймовірно важка трудова повинність, яку Хеопс наклав на єгипетський люд, силуючи його працювати на будівництві своєї піраміди. З володарів V династії найбільші піраміди залишили фараони Уніс, Сахура та Усеркаф, з VI – Теті, Меренра, Пепі І й Пепі II. За царювання приблизно тридцяти фараонів Старого царства Єгипетська держава перетворилась на міцну централізовану рабовласницьку деспотію, головною опорою якої була сильна армія, чиновництво й жерці; економічну основу країни становило розвинене землеробство з високо організованою іригаційною системою; особливо збагачували фараонів загарбницькі війни.
Півтисячоліття Старого царства було також періодом пишного розквіту культури: завершився розвиток ієрогліфічного та ієратичного письма; окрім архітектури, високого рівня сягнуло рельєфне мистецтво та скульптура. З цього давнього періоду збереглися, наприклад, такі шедеври реалістичної скульптури, як сільський староста (прикрашає тепер Єгипетський музей у Каїрі) та єгипетський писар (зберігається в Луврі).
Перший перехідний період (приблизно 2700-2270 роки до н.е.)
Перший перехідний період починається послабленням центральної влади, яке поступово привело до розпаду єдиної держави на окремі номи. Роздрібнена держава не мала сили вести загарбницькі війни, неминуче потрібні для забезпечення господарства рабами, іригаційна система була занедбана – Єгипет переживав глибокий з анепад.
У країні панував хаос, кожний ном став окремою державою, якою правив свій царьок; лише останньому цареві Х династії Хеті пощастило "відновити порядок". Принаймні, як він пише: "Кожен урядовець був на своєму місці, ніхто не воював, ніхто не стріляв. Не вбивали біля матері її дітей, а чоловіка біля його жінки… Як наступала ніч, мандрівник, який ліг при дорозі, віддавав мені хвалу, бо почував себе як удома: страх перед моїми воїнами був йому захистом".
Середнє царство (приблизно 2070-1790 роки до н.е.)
Середнє царство охоплює XI-XII династії. Починається воно новим об’єднанням країни, що його здійснив весетський володар Ментухотеп І, який "закував у пута володарів обох країн, підкорив собі Верхній і Нижній Єгипет та чужі країни". За його наступників збільшилася мережа іригаційних каналів, єгиптяни збудували канал між Мерідовим озером та Нілом і колонізували великі території у підкорених країнах. Єгипет став (за словами похвального гімну, що зберігся до наших днів) "квітучим зеленим садом". Ремісники вдосконалили обробку металів, особливо високого рівня досягло виробництво прикрас. Знову почали будувати піраміди: до найвизначніших із них належить незакінчений пірамідний храм Ментухотепа в Дейр-ель-Бахрі, Аменемхетова піраміда в Ховарі й групи пірамід у Лішті, Дахшурі й Ілла-хуні. Збудовано пишне місто Хотеп-Сенусерт у Фаюмському оазисі, відвойованому в пустелі іригаційними спорудами.
Зберігся його план: вулиці рівні й перетинаються під прямим кутом, як у сучасних великих містах Америки, квартали бідноти й ремісників відокремлені кам’яною стіною від кварталів багачів і урядовців. Центральна споруда цього міста, резиденція управителя, одержала назву "лабіринт": ніби мала 3000 кімнат і ряд колонних залів, оздоблених статуями. Згодом цим словом стали називати будь-яку велику будівлю з багатьма заплутаними ходами. Геродот вважав лабіринт чудом світу: "Я його бачив і не маю слів, щоб його описати… Він перевершив навіть піраміди". Збудував той лабіринт – а також створив Мерідове озеро і спорудив канал між цим озером та Нілом – цар Аменемхет III (приблизно 1850- 1805 роки до н.е.). Він приніс Єгиптові набагато більше користі, аніж його попередник Сенусерт III, який відзначився лише тим, що підкоряв інші країни.
Другий перехідний період (1790-1580 рр. до. н.е.)
Другий перехідний період починається великими народними повстаннями; ми й досі не знаємо, з якого приводу вони почалися, але нам відомо, що керівну роль у них відігравала сільська біднота, до якої приєдналися раби й частина середніх верств міського населення. У зруйновану країну, на троні якої дуже часто змінювалися володарі, на довершення безладдя вдерлися кочові племена з Азії – гіксоси – і повністю її підкорили. Незабаром у Єгипті вибухнули нові повстання, тепер уже проти володарів-чужинців. Зрештою, країну об’єднав фіванський цар Яхмос І, з якого починається XVIII династія.
Нове царство (1580-1090 рр. до. н.е.)
Нове царство збігається з царюванням фараонів XVIII – XX династій. У цей час Стародавній Єгипет сягнув найбільшого політичного, господарського й культурного розквіту. Почався цей розквіт за царювання фараонів Тутмоса III й Аменхотепа II, що проводили традиційну завойовницьку політику й здійснили чимало успішних походів. Цар Аменхотеп IV (приблизно 1367- 1350 роки до н.е.) зробив спробу провести в Єгипті своєрідну релігійну реформу: він замінив стародавній політеїзм (культ багатьох богів) культом одного бога сонця Атона (сам він теж змінив своє ім’я на Ехнатон, "Блиск Атона").
Реформа була розрахована на те, щоб підірвати могутність фіванських жерців і зосередити владу в руках володаря.
Але її наслідки не пережили Ехнатона. Його син і наступник Тутанхамон відновив старі релігійні обряди й залишив столицю Ехнатона місто Ахетатон.
За Рамсеса II (1290-1224 роки до н.е.), фараона, який походив із XIX династії, могутність Єгипту досягла вершини. Про це свідчить і той факт, що ім’я цього царя, якого прозвали "Великим", було відоме ще до того, як учені розшифрували ієрогліфи. Воно жило в переказах, які переходили з покоління в покоління. Про Рамсесову славу і досі свідчать величезні будови в Абу-Сімбелі, Карнаку, Луксорі та в інших місцях. (Як вважають історики, саме за його царювання в Єгипті проживав біблійний пророк Мойсей; з тих самих часів до нас дійшло слово "фараон", яке було зафіксоване у Біблії.)
Та велике будівництво й безкінечні війни, які вів Рамсес II, виснажили країну. Після його смерті в Єгипті настає хаос, і лише Сетнахт, засновник XX династії, міг про себе сказати: "Я навів лад в усій країні, де раніш не вщухали повстання. Я розгромив повстанців, що були в єгипетській землі. Я очистив великий трон Єгипту". Після нього на троні змінилося дев’ять Рамсесів, які мали тільки спільне ім’я зі своїм великим предком.
За першого з них, Рамсеса III, близько 1160 року до н.е. відбувся перший відомий в історії страйк, який переріс у повстання. Робітники з фіванського міста мертвих, здебільшого каменярі, постановили припинити роботу, "пройшли крізь п’ять мурів, що відокремлювали робітниче гетто від міста панів, проникли до храму Тутмоса III, де сховалися перелякані службовці, і, як це зазначено в повідомленні цареві, подали скаргу: "Ми прийшли сюди, бо нас пригнав голод і спрага. Немає в нас одягу, немає риби, немає овочів". Страйк закінчився (як не раз бувало в історії) тим, що на робітників послали військо, яке вчинило різанину; їхні керівники були закатовані.
Пізнє царство (1090-332 рр. до н.е.)
Пізнє царство починається з царювання фараонів XXI династії; столицею Єгипту стало місто Саїс у дельті Нілу. За двадцять другої династії столицю перенесли в Бубастіс, звідки єгипетські царі керували загарбницькими походами на сусідні країни. Особливо прославився такими походами Шешонк І, який здобув Єрусалим і спустошив храм Соломона.Після його смерті держава поступово хилилася до занепаду. Зрештою, Єгипет попав під владу ефіопів, цар яких Шабако заснував ХХУ династію. Це були володарі, виховані на єгипетській культурі. Вони правили Єгиптом згідно з єгипетськими традиціями, і життя в країні покращилося. "У своїх справах люди керувалися правдою, а брехня була прибита до землі",- писав передостанній з них, Тахарка.
670 року до н.е. Єгипет здобули війська ассірійського царя Асаргаддона, але вже 663 року до н.е. владу захопив правитель Саїса Псамметіх І, основоположник XXVI династії (саме за цих часів у єгиптян починають учитися греки; їх вразили культурні й наукові досягнення єгиптян – і це були єдині чужинці, яких греки не називали варварами).
Тим часом на сході утворилася сильна Перська держава, царі якої прагнули здобути собі цілий світ, а Єгипет уже так підупав у силі, що не міг захиститися. 525 року до н.е. цар Камбіз вторгся в Єгипет, розгромив єгипетські війська у битві під Пелузієм і скинув з трону останнього царя останньої династії Псамметіха III.
Майже двісті років після цього Єгипет був провінцією Перської імперії, а 332 року до н.е. його підкорив Олександр Македонський. Він заснував там нове місто, яке надовго стало столицею Єгипту й понині носить Олександрове ім’я. Відтоді починається грецько-римський період єгипетської історії, який тривав майже тисячу років, аж до захоплення Єгипту арабами (640 року н.е.).
Державний устрій Стародавнього Єгипту
Фараон
На чолі держави знаходився фараон – деспот. Він був верховним жерцем, суддею, військовим начальником.
Його влада була необмеженою і він прирівнювався до бога сонця Ра. За життя фараона перед ним схилялись як перед земним богом. Ідеологія обожнювання фараона провадилася за допомогою урочистих церемоній, обрядів і свят. Ім’я "Гор" стає одним із священних титулів фараона. Уже найбільш давня титулатура ототожнювала його з Гором, підкреслюючи, що, як нащадок творця й володаря світу, фараон має владу не лише над своєю країною, а й над усім Всесвітом.
ДжатіДругою особою у країні був візир – джаті, глава усього бюрократичного апарату. Він поєднував як адміністративну, так і судову владу. Джаті був головою великої ради десяти, яка, очевидно, була вищою судовою інстанцією Єгипту і, разом з тим, одним із органів управління. Візирові особисто належала вища судова влада. Він був начальником усіх царських скарбниць, усіх державних складів і керівником усіх царських робіт. Йому доповідали про свої справи усі чиновники, незалежно від свого рангу.
ЖерціЄгипет був класичною теократичною державою, у якій зосередження влади в руках жрецького прошарку зумовлювалось, насамперед, особливостями зрошувального землеробства в долині Нілу. Від спроможності заздалегідь передбачати його розливи й відливи залежали успіхи праці єгипетських землеробів-общинників. Уміли це лише жерці, тому спеціальні знання були основою панування цього інтелектуального прошарку над землеробським суспільством. Єгипетські жерці ефективно використовували для управління масами простолюдинів нагромаджені протягом тривалого часу дані систематичних астрономічних спостережень, відкривши циклічність сонячних затемнень й навчившись передбачати їх.
Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі. Вони ділились на групи відповідно до кількості культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богові. Особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя-бога. Тому вони одержували прибутки у вигляді податей і дарунків фараонів. Єгипетські жерці звільнялись від усіляких робіт на користь царя та від сплати будь-яких податей.
ВійськовіАрмія у Стародавньому Єгипті складалася з ополченців. Збройними силами, як правило, командував представник царської сім’. Постачанням зброї і всією військово-господарською частиною завідувало військове відомство – "Будинок зброї". На чолі відомства перебували представники вищої знаті або навіть царевичі. Військові чиновники були серед панівного класу єгипетського суспільства.
Джерело: http://svit.ukrinform.com:8101/world_history4.shtml -
Фоторепортаж: у ніч із 18-го на 19-е вересня китайці в усьому світі відзначали Свято Місяця
За східним календарем 18 вересня – день, коли відзначають свято Місяця й прихід осіни. Місяць у цей час на сході завжди повний. За традицією, всі члени родини повинні вечеряти разом.
У цей день мешканці Гонконгу прикрашають свої будинки й вулиці різнобарвними ліхтариками. Артисти, демонструючи своє уміння, виступають перед глядачами.
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery#
#img_gallery# -
Компартія Китаю відновлює Статтю 23, щоб зупинити поширення «Дев’яти Коментарів»
Розмах кампанії виходу з рядів КПК, нарешті, змусив КПК висловитися.
#img_left#Стаття 23 з Основного Закону Гонконгу, яка вважається мешканцями Гонконгу, як дуже небезпечний закон, була відхилена завдяки демонстрації 500 000 гонконців у центрі Гонконгу 1-го липня 2003 р., і процес її ухвалення був відкладений.
Але нещодавно офіційна газета КПК у Гонконгу ще раз надрукувала Статтю 23, щоб погрожувати Фалуньгун і Великій Епосі у Гонконгу й запобігти поширенню інформації про кампанію туйдан (Tuidang кампанія «виходу із КПК») з Гонконгу на материк Китаю. (Стаття 23 була запропонована КПК, її ухвалення дало б КПК можливість позбавити базових прав будь-яку обрану групу, фактично, знищуючи свободу слова в Гонконгу).
Веньвейпо (Wenweipo), рупор КПК у Гонконгу, 9-го серпня опублікував статтю, яка нападає на практикуючих Фалуньгун Гонконгу. Вперше у статті згадувалося про ефект кампанії туйдан на материковому Китаї й про вплив новин Цзюпін («Дев’ять Коментарів про Комуністичну партію») і кампанії туйдан, проведеною Великою Епохою у Гонконгу.
У статті стверджувалось, що Велика Епоха й практикуючі Фалуньгун могли вплинути на "мільйони людей на материку, які приїжджають у Гонконг як туристи або відвідати родини, і сотні тисяч мешканців Гонконгу, що часто подорожують між материком і Гонконгом і через вищезгаданих людей впливати на материковий Китай…"
У статті стверджується, що інформація й діяльність Цзюпін і туйдан повинні класифікуватися як "антикитайські й ті, що порушують спокій Гонконгу", і знову торкалася теми Статті 23. У статті говориться: "Це найважливіша для нас юридична підстава, щоб обмежити у Гонконгу антикитайські дії й дії, що порушують спокій Гонконгу".
Мешканці Гонконгу думають, що КПК ще раз спробує залякати уряд Гонконгу з питання про Статтю 23. Виконавчий редактор гонконгського журналу Опен, Цай Юнмэй, описала цю статтю як "типову статтю культури КПК", яку використовують для того, щоб "залучати й звинувачувати". Вона вважає, що стаття також підняла іншу проблему того, що КПК могла почати іншу кампанію проти закордонних практикуючих Фалуньгун, і люди повинні бути дуже пильними у зв’язку із цим. Вона також вважає, що нова кампанія – це реакція на Дев’ять Коментарів і кампанію виходу з рядів КПК, викликану Дев’ятьома Коментарями.
Це змінилося 7-го липня 2005 р., коли заступник міністра Відділу організації Центрального комітету КПК Чи Цзінтянь (Li Jingtian) прокоментував на китайській прес-конференції Прес-центру Держдепартаменту, що "новини про тисячі членів партії, що виходять із КПК, були підроблені кимось зі схованими намірами, щоб обдурити китайців, які протягом довгого часу жили за кордоном". У той же день число людей, які вийшли з партії через вебсайт «Туйдан» від Великої Епохи перевищило 2.8 мільйона.
Ця нова спроба залякати уряд Гонконгу, використовуючи Статтю 23, ясно показує занепокоєння КПК із приводу можливості поширення Дев’яти Коментарів і туйдан з Гонконгу в материковий Китай.
У Сюеер і Лі Чженьсян, Велика Епоха -
Американські фахівці припускають, що таємнича ‘Темна Енергія’ переважає у Всесвіті
#img_left_nostream#Терміни "Темна Матерія" або "Темна Енергія" використовуються для позначення невидимого (тобто не випромінюючої світло) речовини (або поля), що впливає (своїм гравітаційним полем) на спостережуваний рух зірок і хмар газу в галактиках. Уже багато років астрономи і астрофізики намагаються зрозуміти, із чого складається ця "Темна Матерія". Що це: речовина у вигляді пилу, астероїдів, планет, карликових несвітлових зірок, одиночних нейтронних або кваркових зірок, чорних дір; або елементарних часток, слабко взаємодіючих зі звичайною речовиною, наприклад, нейтрино або інших часток, що пророкують різними теоріями? Поки це невідомо. У цьому і є суть загадки. Нижчеподана стаття розповідає про дослідження вчених, що свідчать ще одним способом, що "Темна Енергія" існує. У Всесвіті існує величезна кількість Галактик. З розвитком науки і технології астрономи розробили і сконструювали "Космічний Телескоп Хаббл". Вони спостерігали сотні скупчень яскравих крапок зірок у нашій галактиці "Чумацький Шлях" і найближчих галактиках. Ці скупчення яскравих крапок у галактиках називаються по їхній формі Кульовими Скупченнями і утворюють компактні групи від 100 тисяч до ~1 мільйона зірок.
У першому випуску журналу "Саенс " (Наука, випуск 299, № 5603, від 3 січня 2003 р.) опублікована серія повідомлень про спостереження Кульових Скупчень. Американські астрономи Краус і Чабойер (Krauss and Chaboyer) одержали оцінку віку самих ранніх кульових скупчень і Всесвіту, що становить, щонайменше 11,2 мільярда років. Їхні спостереження та аналіз підтверджують гіпотезу про домінування "темної енергії" у Всесвіті (енергії невидимої речовини, що володіє масою).Вищенаведена картинка ілюструє модель утворення і еволюції "Чумацького Шляху". Яскраві крапки, розподілені по всій галактиці "Чумацький Шлях", відображують самі ранні скупчення в галактиці, кожне з яких містить від декількох сотень до декількох тисяч зірок.
В 1976 р., коли астрофізик Іван Кінг (Іvan Kіng) підписував свою книгу " Всесвіт, що розкривається," для студента Франсуа Швейзер (Francoіs Schweіzer), він написав: "Франсуа, спробуй думати про цю книгу, як про уже застарілу". Франсуа пішов по шляху побажань свого вчителя і став фахівцем в області дослідження Кульових Скупчень.
Настанови Івана Кінга дійсно відтворювали дух науки. У наш час вчені продовжують прикладати ще більші зусилля в пошуках проривів у науці та відкритті нових теорій. Вчені безсумнівно рухаються вперед стрімкими кроками, роблячи сучасне знання застарілим.
-
Бринза і стручок червоного перцю.
#img_left_nostream#Про особливості болгарської національної кухні на прохання
кореспондента Укрінформу розповідає другий секретар Посольства
Республіки Болгарія в Україні пані Олександра Добрєва. Також
висловлюємо подяку за допомогу в підготовці матеріалу голові Київського
товариства болгарської культури “Родолюбіє” пані Веселині Заологіній і
доценту Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Веселину Панайотову.Особливе географічне положення Болгарії на Балканському півострові,
тобто на роздоріжжі між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем, визначило
її повну подій історію, що відбилася як на житті, побуті і культурі
болгар, так і на особливостях болгарської кухні. Протягом сторіч через
Балканський півострів проходило безліч людей і різних народів.
Говорять, що болгари зустрічали і проводжали увесь світ, і увесь світ
сидів за болгарським столом.Легенда свідчить: коли Бог роздавав землю, болгарин працював у полі і
прийшов тоді, коли вже нічого не залишилося. Бог його запитав: “Де ти
був увесь день?” А той відповів: “Я був у полі, працював”. Тоді Бог
задумався і сказав: “Якщо ти і твій народ такий працьовитий, я дам Вам
шматочок раю”…І дійсно у болгар є все: гори, рівнини, море, ріки. У болгар, як і всіх
слов’ян, дуже широке серце і, напевно, тому за болгарським столом
завжди збираються близькі і друзі, для того щоб поділиться своїми
радощами і прикростями. Минуле завоювання Болгарії Османською імперією
залишило глибокий турецький слід у назвах страв болгарської кухні:
імамбадяли, кебапчета, таскебаб та інші. У великій пошані в болгар
страви з овочів, баранина, кисле молоко, овечий і козячий сири, дарунки
моря, запашні трави.#img_right_nostream#Традиції різних народів увійшли в кулінарію
болгар. Страви болгарської кухні подібні зі стравами вірменської і
грузинської кухонь. Особливо близькі до болгарських такі страви, як
харчо, піті, шашлики, люля-кебаб, бастурма, чахохбілі.Від турків у болгар залишилася також традиція готувати їжу на решітках
відкритих вогнищ типу мангал (їхня загальна назва в Болгарії – скара).
У скарі готують кебапчета, шашлики з баранини, кебаб, філе курчат,
відбивні котлети, зрази, фаршировані солодким перцем, страви з дичини.
А спадщина древніх слов’янських племен позначилася в тому, що в
Болгарії люблять запікати продукти в глиняних горщечках. Це відмінно
зберігає вітаміни, смак і аромат страв.Болгарська кухня містить чимало дійсно смачних страв. Їхніми відмінними
рисами є наявність гострих приправ, соковите м’ясо, достаток овочів і
пікантний присмак. Одна з основних особливостей – одночасна теплова
обробка продуктів на слабкому вогні. Це дозволяє зберегти живильні
властивості, домогтися приємного аромату страв, оригінальних смакових
сполучень. Приправи звичайно додаються в помірних кількостях, їхнє
призначення – відтінити основні смакові якості страви.Типово болгарські страви славляться своєю розмаїтістю і неповторними
смаковими якостями. Шопський салат – болгарський національний салат зі
свіжих помідорів і огірків, зверху посипаних дрібно натертою бринзою.
Його часто подають у ресторанах Києва, хоча іноді він фігурує як
“грецький”.Тушкована свинина з квасолею чи болгарський суп (чорба) із квасолі
по-монастирськи – типові болгарські страви. А ще бринза по-шопськи,
запечена в глиняному горщику, бринза з нарізаними помідорами і солодким
перцем. Улюблені страви болгар – таратор (холодний літній суп з
розведеного квашеного молока з дрібно нарізаними огірками, натертими
горіхами і часником), кішкавал (овечий сир), луканка (плоска
твердокопчена ковбаса), пастарма (в’ялене козяче м’ясо), лютениця
(гострий соус із солодкого перцю), гювеч (баранина, тушкована з
овочами), кебаб (телятина в томатному соусі), баниця (слоєний пиріг із
бринзою).#img_left_nostream#До речі, підсолену баницю з кислим молоком їдять
у Болгарії як самостійну страву, по популярності вона може зрівнятися з
борщем в українців. Приготувати її не складно. З борошна, солі і
півтори склянок води замішують круте тісто, поділяють його на кульки,
що витримують годину, після чого розкачують у прямокутні пласти
міліметрової товщини. Кожен шар змазують розігрітою олією і сумішшю з
яєць, молока і бринзи. Посипають шматочками дрібно нарізаного очищеного
перцю. Залишилося згорнути тісто в рулет і укласти його на змазаний
олією лист чи рядами в коло. Після цього випікати при помірній
температурі до золотавого кольору.Скрізь на болгарському столі можна побачити помідори – за їхнім
вирощуванням Болгарія посідає перше місце у світі. Помідори, баклажани,
перець усіх видів, цибуля, часник, запашні трави і пряності, маслинова
і соняшникова олія, фрукти, горіхи, рис, риба й інші морські продукти,
овечий і козячий сир, кисле молоко, йогурт – ось основні компоненти,
використовувані болгарською кухнею.#img_right_nostream#У літній сезон, починаючи з червня, у Болгарії
не готують страв зі старої картоплі, її заміняють іншими овочами, рисом
чи макаронами. Хочу відмітити що бринза і стручок червоного перцю –
символи болгарської кухні, основа багатьох страв. Сполучення бринзи з
перцем приголомшливе. Найсмачніший болгарський сніданок – свіжо
зірваний перець, наповнений овечою бринзою. Пальчики оближеш!У літній болгарській кухні овочем номер один вважається перець. Але
перець, і зелений, і червоний, повинен бути обов’язково печеним. Якщо
улітку Ви опинитеся в Болгарії то найбільш типовий запах, що заскочить
Вашу увагу, буде запах печеного перцю. Після запікання перець очищають
від насіння, знімають шкірочку і вже потім готують з нього різні
страви. Наприклад, яйця по-панагюрськи. Але найбільш приголомшлива
страва з печеного фаршированого перцю називається чуш кабюрек. У
Північній Болгарії готують печений перець у молочному соусі з яйцем. А
особливий смак і запах він отримує від того, що печеться на багатті. Це
дуже проста в готуванні, але дуже смачна страва. Існує чимало рецептів
приготування перцю: перець з помідорами, перець з часником. З овочів у
пошані в болгарських господарок також баклажани. З них готують багато
різних страв.Голубці в Болгарії рідко роблять зі свіжої капусти. Капусту солять
головками. Голубці з квашеної капусти, за словами болгар, набагато
смачніші, аніж зі свіжої. Голубці також загортають у мариноване
виноградне листя. Дуже часто в болгарській кухні використовується
зелена цибуля, шпинат, лобода, щавель, м’ята. М’ятою заправляють різні
страви. Зокрема, бобові. Так само вона дуже добре підходить до м’яса
ягняти, адже додає надзвичайну смакову гармонію.У болгарській кухні широко застосовуються овочі у свіжому і
маринованому вигляді. Болгарські кулінари прекрасно поєднують овочі з
рибними, м’ясними, борошняними, яєчними і молочними продуктами. В
усьому повинна бути гармонія. Болгарська мудрість говорить: салат буде
смачним, якщо його роблять чотири чоловіки. Один – розумний, котрий
посолить, інший – скупий, котрий оцет додасть, третій – щедрий, котрий
олію соняшникову наллє, а четвертий – божевільний, котрий усе це
перемішає.#img_left_nostream#Характерним для болгарської кухні є використання
для приготування холодних закусок, супів і других страв кислого молока,
кисляку, бринзи й овечого сиру. Болгарські кухарі, використовуючи
бринзу в їжу, найчастіше піддають її тепловій обробці. Для цього бринзу
змішують з вершковим маслом, загортають у пергаментний папір і
прогрівають. У гарячому вигляді бринза набуває приємного смаку і
аромату, стає ніжною, м’якою і соковитою. Використовуються різні соуси.
Частіше винний, томатний, часниковий, молочний.З приправ – індійський горіх, чорний перець, гострий червоний перець
крупного помелу, лаврове листя. Цибуля і чорний перець це традиційний
інгредієнти для приготування соусу. Болгарська кухня багата вишуканими
стравами і має великий успіх у країнах Європи. Серед холодних закусок
дуже поширені в Болгарії бутерброди з білого хліба із шинкою, ковбасою,
м’ясом птиці і дичини, язиком, яйцем й іншими продуктами. Бутерброди з
житнього хліба готують з анчоусами, ікрою лососевих і осетрових риб,
сьомгою, білорибицею, а також зі шпиком.До найбільш характерних перших страв, крім уже згаданого таратора,
відноситься чорба. Чорба готується з усіляких продуктів – овочів,
грибів, квасолі, риби, птиці, м’яса. Крім того, дуже популярні курячий
бульйон з яєчним жовтком, суп з овочів з макаронами, суп з кабачків,
суп зі свинини з яблуками, суп з бараниною, харчо, розсольник, пюре з
різних овочів і м’ясних продуктів. Основу других страв складають
яловичина, баранина, свинина і м’ясо птиці. Переважним способом
теплової обробки є тушкування.З других страв найбільш поширені баранина, телятина і свинина з
капустою, котлети з свинини, відбивні, люля-кебаб, біфштекси, філе,
шашлики і рагу з баранини. А також гювечі – страви з м’яса, рису й
овочів, плакії – страви з овочів, цибулі, часнику і приправ, тушковані
з додаванням рослинної олії, яхнії – тушковане м’ясо з овочами і
цибулею чи тільки овочі з цибулею, кебаби – шматочки м’яса, засмажені
на вертелі, ну і звичайно, кебапчета – короткі ковбаски з рубаного
м’яса, засмажені на решітках над розпеченим вугіллям листяних дерев. А
ще – голубці, фаршировані помідори і кабачки, омлети. Окремо до других
м’ясних страв подають салати (з помідорів, огірків, баклажанів,
стручкового солодкого перцю, стручкової зеленої квасолі, зеленого
салату). У болгарській кухні широкий асортимент борошняних виробів –
тістечок і тортів, при приготуванні яких використовують мед, мигдаль й
інші горіхи, різні фрукти і ягоди. Фрукти і ягоди служать також основою
для приготування солодких страв – суфле, парфе, пудингів, желе,
компотів, сиропів та інших виробів. З гарячих напоїв улюбленим є кава,
з холодних – лимонади, сорбети, крюшони. До різних свят болгари готують
свої особливі страви. На День святої Мікульди – рибу. На проводи зими –
півня. На день святого Георгія чи на Великдень – запікають ягня (м’ясо
молодого ягняти вважається в Болгарії делікатесом і дуже корисною
стравою).#img_right_nostream#У день міста чи села в Болгарії відзначають
курбан (що з турецької – жертва, або пам’ятний день). У цей день жителі
західної Болгарії смажать ягня, а східної – варять. М’ясо ягняти дуже
ніжне. До нього подають сухе червоне вино. Болгари традиційно п’ють
тільки сухе вино. Саме в Болгарії зберігся виноград сорту Пірамід,
завезений сюди ще греками і фінікійцями (йому понад 3 тисячоріччя!). За
болгарським столом спочатку п’ють міцні напої, розмовляю, потім
подається друга страва і до неї легке сухе вино. На завершення обіду
прийнято подавати чорну каву чи каву по-східному.Гівеч – прекрасний приклад того, як пастушача юшка стала з плином
століть вишуканою стравою. З часом у гівеч входили все нові і нові
інгредієнти, а коли в Болгарії з’явилися помідори і картопля, вони дуже
збагатили його смак. Готувати юшку треба неодмінно в глиняному
горщечку.
Для готування гівеча необхідно взяти:
1 кг телятини, 2 склянки грибів, 100 г бамії, 2-3 цибулини,
2-3 помідора, 3-4 стручка солодкого (болгарського) перцю,
1/2 склянки рису, 1-2 картоплини, 1/2 склянки білого сухого вина,
1 ч. ложку червоного перцю, чорний перець, зелень петрушки, 3-4 склянки соняшникової олії, сіль.
Крупно нарізане м’ясо припустити на сковорідці з частиною рослинної
олії, додаючи невелику кількість води, а потім вийняти. З тією же олією
припустити дрібно нарізану цибулю і помідори, присипавши все червоним
перцем. Знову покласти м’ясо, залити гарячою водою і вином, довести до
кипіння, після чого посолити, додати гриби, а ще хвилин через 10 –
нарізаний соломкою стручковий перець і очищену бамію. Останніми додати
кружечки картоплі і рис. Усе перекласти в горщечок і запекти в духовці.
Готовий гівеч посипати дрібно нарізаною зеленню петрушки і чорним
перцем.
Да ві е сладко! Приємного апетиту!Світлана Мельничук, Укрінформ
Джерело: http://svit.ukrinform.com:8101/bol-kitchen.shtml