Тибетський буддизм поєднує в собі традиції індійського буддизму та вірувань системи Бон. Географічне положення та клімат Тибету, ймовірно, і є причиною, з якої так багато таємниць проймають життя цієї нації. Повсякденне життя тибетців та їхні вірування тісно пов’язані між собою.
#img_right#Однією із основних цілей віри Бон є вдосконалювання серця або душі, очищення та пригнічення «бурхливого потоку» думок, щоб досягти стану Рігпи (мудрість, просвітління) — надзвичайного стану тіла або душі, коли двоякість притупляється, і страждання, стрес або незадоволеність більше не обмежують людину. Ця практика включає шаманські та чуттєві ритуали і, разом із тим, підкреслює злиття тибетців із усіма явищами природи.
Умови життя на тибетському плоскогір’ї на висоті 4 500 метрів більш суворі, ніж в інших місцях. Ця місцевість оточена пасмами гір, включаючи Гімалайські гори на півдні. Температура коливається від +21°С удень до -10°С вночі. Тут дуже мало рослин і майже не ростуть зернові. Ось чому вівці та яки тут грають таку важливу роль, слугуючи джерелом харчування тибетського народу. Для того щоб вижити, місцеве населення протягом тисячоліть намагається перебувати в гармонії з цими незначними дарами природи. Набуте з досвідом уміння співіснувати із природою сформувало та загартувало характер тамтешніх мешканців.
Молитовні прапори, що висять усюди, навіть у віддалених гірських районах, показують віру цих людей у вищих істот. На багатьох прапорах написано щось на зразок: «Нехай усі живі істоти звільняться від страждань». Згідно з тибетськими віруваннями, із кожним пориванням вітру ці побажання доносяться до Небес. Висловлювання Далай-лами про те, що «людина не може бути щасливою, доки всі оточуючі її не будуть щасливі», точно відображає світогляд тибетців.
Всупереч суворим умовам життя тибетці демонструють витримку та щирість, що може тільки вразити людей, що приїжджають із Заходу, яким властива егоїстичність. Тому немає нічого дивного в тому, що все більше число туристів у пошуках істинного сенсу життя опиняються в Тибеті. Організованість та спокійність Далай-лами високо ціниться, на Заході його обожнюють, вітаючи цілком інший підхід до життя.
Незважаючи на численні дебати в ЗМІ та широке обговорення цієї теми в Інтернеті, ніхто не може повною мірою оцінити традиції та історію цієї нації. На чому в дійсності заснований тибетський стиль життя та культура, яку так оплакують «Друзі Тибету», культура, яку компартія Китаю оголосила відсталою, хоча вона залишалась незмінною впродовж тисячоліть? Як правильно оцінювати культуру? Можна зробити це з економічної або технічної точки зору?
Якщо відправним пунктом є саме це, то тибетці — справді відсталі та дивні люди, нація, яка відмовлялася прийняти колесо в якості засобу транспортування до 1950-х років, тому що воно вважалося священним символом. Їх засобами пересування завжди були в’ючні тварини. Можливо, саме їх незворушний внутрішній спокій та терпіння, що вони запозичили із буддійської традиції, є джерелом їхніх сил, їх Шляхом (Дао), і причиною того, що вони можуть стійко триматися перед пригнічуванням або об’єднанням із Китаєм, якого вони не бажають.
Існує легенда, в якій розповідається про те, як мавпи намагалися виловити місяць у колодязі. Вони побачили відображення місяця на поверхні води. Голова мавп наказав їм залізти на гілку дерева, утворивши ланцюг. Гілка зламалася під їх вагою. Вони негайно звалилися в колодязь, а місяць зник у мільйонах бризок. Мораль історії: саме це очікує на дурнів, які йдуть за дурнем-ватажком.
Якщо надалі тибетцям вдасться зберегти свою тисячолітню внутрішню силу, то вони зможуть уберегти й свою культуру, які б методи не застосовував агресор.
Розмарі Фруехоф. Велика Епоха
