Скільки важить час?
Для 69-річного годинникаря Ріка Стенлі, який вже майже 30 років майструє механічні дива, що показують час, це залежить від типу маятника.
Дитяче захоплення майструванням надихнуло пана Стенлі, коли він був підлітком, прогулюючись музеєм Френка Оппенгеймера «Експлораторіум» у Сан-Франциско, в районі Ембаркадеро. Тут він побачив машину для тестування взуття з кількома зразками черевиків на спицях колеса, що обертається на біговій доріжці.
«Вони, ймовірно, дістали його зі старої взуттєвої фабрики… Я подумав, що це виглядає інтригуюче», — сказав пан Стенлі в інтерв’ю The Epoch Times телефоном. Вони перевіряють якість взуття: «Скільки миль може пройти взуття, перш ніж почне зношуватися?»
Захоплення пана Стенлі новими механізмами призвело до того, що він здобув ступінь інженера-механіка в Каліфорнійському університеті, а потім переїхав до Пенсильванії, де на ділянці у 20 гектарів облаштував «рай для майстра».
«Намагання отримати незвичайні пристрої, які показують точний час — це те, що мене цікавило», — каже пан Стенлі, який побудував десятки дивних годинників, деякі з яких сягали десятків футів завдовжки. «Що я намагався зробити з різними годинниками, так це використати предмети, з якими люди могли б асоціювати себе — у мене є м’ячики, м’ячі для гольфу, пляшки, велосипеди. Я хотів, щоб люди, дивлячись на них, могли сказати: «Ха, це те, що виявляється можна використовувати для вимірювання часу».
Незвичайний «ходячий годинник» пана Стенлі 7,3 метра завдовжки, зі спіраллю, яскраво пофарбований, та з зігнутим вручну металом, він займає значну частину стіни в його сараї, де він виставляє свої творіння на загальний огляд. Тут виріб обертається як колесо, що ходить вліво, а потім вправо протягом однієї хвилини.
Прикріплена до колеса рука натискає на кнопку на одному кінці та змінює час. Точність ходункового годинника становить близько трьох секунд на хвилину, але для більшої надійності його доповнено цифровим таймером. Час на цьому годиннику показує 91-сантиметровий циферблат з новітніми стрілками.
Любов пана Стенлі до роботи руками та використання своєї уяви привела його до створення годинникарського бізнесу понад два десятиліття тому. Для цього він здобув освіту в галузі внутрішньої будови традиційних годинників і повністю розібрав дідівський годинник, в прямому і переносному сенсі. Остання деконструкція розбила відлік часу на п’ять основних елементів: енергія, передача, спуск, контроль та індикація. Усі вони в тій чи іншій формі присутні у винахідливих роботах пана Стенлі.
Пан Стенлі зрозумів, що межі годинникарства обмежені лише людською уявою.
Одного разу він побачив пляшки й подумав: «Якщо я зберу їх докупи, чи вийде з них годинник? Чи не зламається він?» Результати, за його словами, змусили інших «загорітися», і вони почали думати про все «в трохи іншому світлі». Це те, що змушує його не зупинятися на досягнутому.
У робочих приміщеннях пана Стенлі можна знайти тестові зразки, прототипи та готові роботи. «Я живу з цим кілька років», — каже він, додаючи, що колись вони можуть об’єднатися в новому годиннику.
Існує багато годинників. Гідравлічний годинник наповнює високі склянки рідиною, що показує час. Годинник поїзда замінює ку-ку на чух-чух. Годинник-доміно щогодини падає, щоб показати час, а потім автоматично встановлюється на місце.
«Годинник-трансформер» пана Стенлі демонструє технологічне диво, перетворюючись з дідусевого годинника на настільний з цифровим таймером.
«Мандрівник у часі» — один з його найновіших годинників. Він складається з різнобарвного багажу на візку, який керується гідравлікою. Щогодини одна з цих сумок з гуркотом відкривається, і з неї висипається безліч речей, пов’язаних із часом і подорожами.
Якщо колись годинникарі демонстрували красу і майстерність своєї роботи, показуючи механізми, то сьогоднішня технологія порівняно сувора. «Ніхто не може нічому навчитися», — каже він. «Або покладіть це в скляний футляр, або не кладіть ні в який футляр».
Найважливіше, додав Стенлі, — це те, як його роботу сприймають і як нею насолоджуються. Музеї запитують його вироби. Але найбільше йому подобаються шкільні групи, які іноді заходять до нього.
«Діти, здається, надихаються, коли бачать все це», — каже пан Стенлі. «І вони кажуть мені, що підуть додому і будуть щось будувати. Це завжди знаходить відгук у моїй душі».
За матеріалами The Epoch Times USA
