Еколог Ярослав Мовчан розповів, яку потенційну небезпеку несуть, на перший погляд, екологічно безпечні технології — проект спорудження на гірських Карпатах сотень малих електростанцій потужністю близько мегавата. Нижче наведено його коментар телеканалу NTD, медіа-партнеру Великої Епохи:
#img_right#«Проблема начебто не варта особливої розмови, скандалу, хоча українська екологічна громадськість бореться з цим вже рік, було спеціальне слухання в парламенті України, на якому попередньо було накладено мораторій на таку діяльність. У чому, власне, проблема?
Справа в тому, що для того, щоб побудувати таку гідроелектростанцію, перекриваються річки, будуються дамби, греблі, а це не є добре, бо це гірські невеликі річки. Після спорудження гребель зовсім змінюється режим цих річок. Всі ті риби, які проходили зверху вниз по річці, зникають.
По-друге, змінюється оточення тієї ділянки, де будується гідроелектростанція. По-третє, ця сотня невеликих, начебто, водосховищ може накопичувати близько мільярда тон води, але для гір це дуже багато, там і так підвищена сейсмічність, близько восьми. І цей мільярд, два мільярди, до трьох мільярдів, якщо це буде 500 гідроелектростанцій, які закладені в проекті, — то стане більше десяти. Ось така небезпека начебто на рівному місці.
Кожен окремий проект начебто не страшний. Але кумулятивний ефект усіх цих гідроелектростанцій небезпечний, і варто ще раз подумати, яким чином будувати, чи варто будувати і що це може принести в майбутньому. У світі зараз існує близько 35 тис. різних гребель і порядку 5 з них в рік падають. Це фізика, тому що там енергія, тому що є тиск на греблю, тому що працює Другий закон термодинаміки, втомлюються греблі, накопичується енергія. Тобто в будь-якому випадку це небезпечно.
Крім того, сьогодні Карпати — це рекреаційний район, куди їде близько мільйона людей, і цей мільйон здатний принести, якщо будь-яка людина, яка туди їде, залишає, скажімо, сто доларів, додаємо ці 3 нулі — це вже мільйони для регіону, які приходять тільки тому, що люди дивляться, як це красиво. Частину з них збираються будувати як дериваційні, тобто просто забирати частину води в трубу. Причому великі труби будуть проходити верхи і змінювати ландшафт.
Є ще одне спостереження місцевих людей: у тому місці, де вже побудована така електростанція, корови, коні, місцева худоба нижче течії після цієї електростанції не хочуть пити воду. Тобто щось змінюється — чи то іржаві труби, чи то режим, бо вода починає гнити. А до того це були гірські річки з холодною чистою водою. Зараз це інша вода. Ось такі соціальні, економічні, екологічні проблеми начебто на хорошому місці, коли ми хочемо робити малі електростанції.
Це не зовсім уряд — уряд просто підтримує, це вважається поновлюване джерело енергії — вода весь час тече, енергія виробляється. Але цим зацікавився малий і приватний бізнес. Уряду начебто цікаво, щоб вироблялася енергія. Інша справа, що всі речі в цьому світі потрібно робити системним чином, або екосистемним чином, пам’ятаючи про ту екосистему, де це будується, і думати про наслідки, які можуть настати через 10, 20 або 50 років. [Необхідно] впровадити методологію стратегічного екологічного оцінювання того, що може статися в результаті начебто маленької діяльності».
