Цей лист, копії якого надійшли на ім’я Президента України та Прем’єр-Міністра, потрапив і до нас. Наталя Захарченко, мати 14 – річного, паралізованого відсталого сина Євгена – інваліда дитинства з захворюванням ДЦП, епілептичного синдрому, гідроцефалії (водянки мозку) звертається від імені тисяч і тисяч таких самих обездолених та принижених батьків, які у вкрай тяжких умовах виховують важкохворих дітей, а натомість отримують «палку» підтримку та «соціальну захищену» допомогу від байдужих можновладців.
Доведені до відчаю
#img_left#„Перед Новим роком безліч батьків отримали „привітання" від урядовців Пенсійного фонду, де значиться, що держава вкрай „чуйно" піклується про дітей-інвалідів дитинства і надалі не має можливості підтримувати їх. Тому, всім таким батькам разом з дітьми-інвалідами потрібно поступово вимирати, як того сповідує Дмитро Табачник.
Геноцидом проти власного народу можна назвати Вашу пенсійну подачку в розмірі 284,69 грн., яку Ви нам пропонуєте, разом з сином – інвалідом дитинства, з 01 січня 2007 року. Ви жируєте і на кістках наших дітей-інвалідів, стариків та простих пересічних мешканців та набиваєте кишені й тішитися ілюзіями, що народ Вам довіряє.
Хотілось би побачити, як Ви зі своєю сім’єю прожили б за ці знущальні, мізерні, злиденні 284,69 грн., коли тільки на памперси в місяць потрібно віддати близько 350 грн., враховуючи те, що наш син паралізований?
Знаю, що цей лист не ляже на Ваш стіл. Тож нехай знають всі, хто його прочитає, що народ достойно оцінить Ваші подвиги!»
Держава піклується
Найприкріше в цій всій історії є те, що зі зростанням цін та собівартості життя наша чуйна та здатна на співчуття держава знизила соціальну пенсію. Наприклад, для Захарченків з 1 січня 2007 року її розмір зменшився з 524,20 грн. до 284,69 грн. Нагадаємо, що ця сума припадає не тільки на дитину, але й на одного з непрацюючих батьків.
Чим же пояснюють такий дбайливий крок урядовці? В управлінні праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації у м. Києві роз’яснили, що з поточного року започатковане нововведення, а саме відтепер держава пропонує інвалідам перейти з соціальної пенсії на соціальну допомогу. Остання для дітей-інвалідів віком від 6 до 18 років разом з надбавкою станом на 1 січня 2007 року становить 502,00 грн. Сім’я має вибрати з-поміж двох видів допомоги один і при цьому, на відміну від попереднього року, через обмеження бюджетних коштів держава не виплачує різницю між цими двома сумами.
Майже ідентичну, але письмову відповідь, отримала Наталія Захарченко й від директора Департаменту у справах інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України І.Тарабукіної: „З метою недопущення зменшення сум виплати інвалідам дитинства та законним представникам дітей-інвалідів, колишнім отримувачам вищезазначеної різниці було запропоновано звернутись до органів праці та соціального захисту населення для призначення державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам».
Мати паралізованого Євгена про це знає, але, на відміну від її подруг, переходити на соціальну допомогу наразі не збирається.
Гроші на вибори?
#img_right#- Якось це все підозріло, – каже жінка. Хто мені гарантує отримання грошей з соціальної допомоги. Адже кошти на соціальну пенсію йдуть з пенсійного фонду, а на соціальну допомога – з державного бюджету. А що, як раптом чиновники оголосять: в нас немає коштів на проведення дострокових виборів й ми, обділені, вимушені брати їх з бюджету. В нашій країні може бути все – й ти ніколи не знаєш, чого чекати від чиновників, які думають, як би нахапатись побільше. Тому я краще буду мати свої 200 грн., але стабільно.
Важко собі уявити! Доросла жінка, в якої двоє дітей, і яка не може через одного з них, інваліда, працювати, отримує від держави допомогу аж 200 грн. (!) Про яке існування може йти мова, не кажучи вже про нормальне життя?! До того ж, Євгену, хворому на ДЦП, необхідно два рази на рік проходити реабілітацію в Міжнародній клініці відновного лікування професора Козявкіна, що в Трускавці. При цьому вартість 12-денного курсу складає 7 тис. грн. Звідки взяти такі гроші, щоб допомогти синові? А ще треба оплачувати навчання на факультеті менеджменту 18-річної доньки Ірини. Добре, що батько сімейства, Геннадій, взяв весь фінансовий тягар на себе й якось викручується, встигаючи на декількох роботах, а що лишається робити нещасним матерям-одинакам або тим, хто взагалі немає опікунів й кинутий напризволящє? Ці питання варто було б задати тим, хто вирішує долю народу, створює закони та всі ці постанови.
Але, дійсно, чого можна очікувати від нашої держави, коли навіть перші її особи не можуть домовитись між собою, й від тих суперечок, в першу чергу, страждають прості люди. Зневіра, втома, злидні – ось у що виливаються нам політичні баталії сильних світу цього. Зазнавши страждань від долі, батьки дітей-інвалідів вимушені терпіти приниження від власної держави. Та чиновники навряд чи побачать їхній плач та сльози, адже каліки мітингувати не підуть й матері не відійдуть від ліжок хворих дітей.
– От, якби батьки повивозили своїх синів та дочок-інвалідів до мерії та Кабміну, тоді б чиновники побачили, який то жах мати таку дитину та бути невзмозі про неї попіклуватись…, – зітхає Наталя.
А поки що й лишається матерям, прикутим до хворої дитини, писати листи, а чиновникам прикутим до кормушки державного бюджету, сумлінно писати відповіді.
