Сьогодні вже 50 -й день відтоді, як китайський комуністичний режим незаконно викрав Оуян Сяожун.
Це також 14-й день, коли Мен Цингана, парубка із провінції Сіньцзян, насильно викрали. Цей вид безсоромних дій, які відкрито зневажають цивільні права й цінності, тривають дотепер.
Минулої ночі вся моя родина побачила темну сторону людства, випробувавши на собі дії шпигунів китайського комуністичного режиму. Навіть Ма Веньду, що більше 20 років мав справу зі шпигунами, був приголомшений безсоромними діями цих людей.
Нічні години в горах і селах сильно відрізняються від міст, де всю ніч горить світло. У темряві ночі не видно навіть витягнуті руки. Під час обіду шестеро шпигунів зібралися перед нашим навісом. При відкритих дверях і включеному світлі ми могли побачити деяких з них, що нерухомо стояли у дворі як бовдури.
Туалет нашого старого будинку був у дворі. Коли члени моєї родини відвідували надвірну будівлю, шпигуни, не робилячи ніяких виключень, слідували за ними, і навіть сторожили їх поруч із туалетом. Деякі з них також світили ліхтариками в обличчя членів моєї родини. До цього моя родина ніколи нічого подібного не переносила, і їм було важко це витримати, вони нервували, перебуваючи на грані паніки.
Треба підкреслити, що коли моя родина лягала спати, виносити це було ще важче. Для нас було важко повірити, що ті ж самі шпигуни стежили за нами протягом всієї ночі. Задній двір був покритий сланцем, а шпигуни були взуті в грубі черевики на каучуковій підошві, їхній тупіт пронизливим шумом звучав на задньому дворі протягом всієї тихої ночі.
Звичайно, коли я сплю, оточуючі звуки не заважають моєму сну, однак минулої ночі я був розбуджений о шостій ранку. На ранок я довідався, що мій четвертий брат не заплющував очей, а моя невістка, що знаходилась під нашим навісом, також не спала через те, що шпигуни багато разів світили в неї потужними прожекторами.
Після того, як ми встали з ліжка, мій самий старший брат, що занадто нервував щоб спати, поспішив у храм і молився про спокій у їхній родині. Я пішов на мою звичайну ранкову пробіжку. Троє шпигунів із тривогою слідували за мною. Скрізь, де б я не пробігав, вони слідували за мною, зберігаючи відстань у шість із половиною футів.
Після сніданку Ма хотів піти в Інтернет-Кафе, але він був безцеремонно зупинений у дверях шпигунами, які сказали: «Тобі не дозволено залишати будинок!» Вони сказали Ма: «Поблизу перебувають тільки два Інтернет-Кафе, і ми закрили їх ще вчора, так що не намагайся туди ходити». Ма відповів їм: «Я знайду інші способи втекти». Шпигуни знову образливо перепинили йому шлях, але Ма був настирливий.
Дві групи шпигунів приїхали, зміняючи один одного з 8.55 до 10.40 ранку. Один з агентів сказав Ма: «Перше, не говоріть про законність справ з нами, тому що ми вже сказали вам, що це даремно. Друге, не намагайтеся міркувати з нами, тому що ми відкрито заявляємо вам, що ми безрозсудні. Ви можете говорити, що ми бандити, так воно і є. І, якщо я вам сказав, що ви не можете піти, то ви нікуди не підете, інакше ви довідаєтеся, ким є насправді гангстери. Ми негайно дамо вам відчути, що значить мати справу з бандитами. Ми – люди неосвічені, так що не розуміємо ваших міркувань».
Ма не міг зробити ні кроку, щоб покинути будинок. Після того, як Ма повідомив міліції, що відбувається, двоє міліціонерів допитали гангстерів. Гангстери відповіли, що вони туристи й не обмежували волю Ма. У присутності міліції Ма втік.
Незабаром після того як він добрався до дороги, його зупинила машина без усяких розпізнавальних знаків. Декілька невідомих оточили його й почали люто бити. Один з них тикнув пальцем у ніс Ма й закричав: «Ти що думаєш про себе? Ти поводишся занадто вільно. Якщо ти знову посмієш залишити будинок, я зламаю твої ноги!» Ма змушений був повернутися додому.
Весь сьогоднішній день, перед моїми передніми дверима сиділи вісім шпигунів. Опівдні неопізнана машина в’їхала прямо у двір, у результаті чого число шпигунів навколо мого будинку збільшилося до 12. З будинку ми могли дуже чітко чути, як вони розмовляють один з одним. Вони сигналили без усякої причини, грали в карти й сварилися.
Дитина мого самого молодшого брата, якій був тільки місяць, плакала не перестаючи. Це стало нестерпно, тому опівдні я пішов з ними поговорити. Я сказав, що в будинку була дитина, сподіваючись, що вони будуть менше шуміти. Однак навіть без допомоги ватажка, вони відповіли: «Чому ти приїхав сюди, якщо знав, що тут маленька дитина? Чому ти тут знаходишся?» Біля п’яти годин дня, мій старший брат спробував знову поговорити з ними, але безуспішно.
Незабаром наступають сутінки, і вся наша родина знову проведе неспокійну ніч! Сьогодні моя дружина й діти, як звичайно, перебували під спостереженням і їх продовжували турбувати шпигуни. Моя дружина сказала мені по телефону, що її свобода пересування була дуже обмежена, включаючи похід у магазин за їжею.
Гао Чжішен. Спеціально для Великої Епохи
