Французький досвід – він скрізь досвід. Батьки віч-на-віч із підлітками

Проте немало труднощів і в самій сім’ї. Редакція пропонує ознайомитися з думкою французьких батьків. Схоже, що проблеми однакові.

Кожен батько, який має дитину-підлітка, періодично вигукує: «Сили небесні, за що мені це?». Якщо щось не клеїться, хто в цьому винен? Звичайно, батьки, адже вони народили його на світ!

Бути батьком підлітка зовсім непросто. Для всіх це критичний вік. Коли ми з дітьми вже буквально «кидаємося один на одного», найкраще – змусити себе звернутися до жарту, до гумору і дістати весь наявний запас спокою, щоб не посилювати ситуацію. Тут постараємося пригадати себе підлітком. Хто в цьому віці не вважав, що його батьки вже старі і нічого не розуміють, і що коли я стану дорослим, ніколи не робитиму так само? Тільки подорослішавши і порозумнішавши, ми бачимо речі інакше, навіть зовсім інакше.

Перш за все, ми дізнаємося, що ми зовсім не «старі»… і вже самі мріємо передати їм поняття і цінності, які дозволять їм з’явитися гідно перед життям. Суперечності такі сильні, що деякі батьки опускають руки. Інші «спускають все на гальмах», вважаючи, що все налагодиться.

Нормально, якщо підліток вступає в конфлікт з батьками, навіть якщо деякі психологи думають, що це не так. Йому необхідно сперечатися з нами, щоб у нього з’явилося своє розуміння, свої власні думки. Він вчиться на своєму власному досвіді, і завдяки саме йому, виковується його характер. Проте підліток повинен мати обмеження.

Ці рамки покажуть йому, з одного боку, цінність речей, з іншого – захистять від навіженості, від необдуманих вчинків. Комусь із них здається, що він здатний управляти своїм життям сам, без нас, дорослих.

Не відчуваючи меж, він може почати шукати їх, ризикуючи життям. З іншого боку, він може вважати, що він нічого не вартий, а це спричиняє за собою відчуття скорботи, порожнечі, які можуть довести до самогубства. Але недостатньо тільки позначити ці обмеження, підліток як і раніше потребує відчуття, що ми поряд з ним і близькі йому.

Ці обмеження повинні бути зрозумілі йому, щоб він зміг їх прийняти. Наприклад, він хоче вирушити увечері з друзями в пивний бар, але йому тільки 15 років. Він наполягає і наполягає, щоб почути «так». Саме у цей момент потрібно змусити себе припинити переговори, замовкнути. «Ні» і означає «ні», більше немає про що говорити. У цьому навислому обтяжливому мовчанні і відбувається дорослішання, як його, так і нас. Хоча він розуміє, що ми маємо рацію, він продовжує прохати і, нарешті, розсердившись, йде в свою кімнату і не виходить до ранку. У нього є право бути незадоволеним.

В той же час підліток повинен ясно усвідомлювати, що не він головний у будинку. Батькові є що робити у такому разі, адже він – влада. Щоб гідно виховати підлітка, ми зобов’язані працювати над собою.

Зрозуміло, він також повинен навчитися поважати своє оточення. Наприклад, якщо він брутально розмовляє, необхідно йому спокійно відмітити, що така поведінка не має виправдань, батько – не приятель. Але якщо раптом він починає нам розповідати, що він зробив, або що у нього на душі, абсолютно необхідно його вислухати, навіть якщо зараз немає часу. Насправді, це найкращий момент. Годину тому ви сварилися, а зараз наступає примирення. Треба дати йому відчути, що ми повністю з ним, що він дуже важливий для нас і улюблений. Це головне у внутрішньому становленні.

У цьому егоцентричному віці він робить відкриття свого «я». Він потребує нових точок опори, які шукатиме у своїх приятелів.

І якщо йому здасться, що його відкидають, чи залишимося ми для нього прикладом? Його безжальне око не пропускає анінайменшої нашої погрішності. Пізніше, з часом, він почне приймати нас такими, які ми є і, можливо, почне розуміти нас. Плоди нашого виховання визріють через декілька років. В очікуванні нам слід озброїтися терпінням, розумінням, залишаючись при цьому твердими в своїх обмеженнях, потрібних йому, і при цьому потихеньку відпускати віжки, щоб він зміг літати на своїх власних крилах.

Найкраща школа в житті – бути батьком, це взаємне виховання.

«Колись ми були дітьми. Ми бачили метеликів. Ми стояли під струменями сріблястого водопаду. Ми бачили все. Ми підносили раковини до вуха. Ми слухали море. У нас був час» (Макс Фріш).

«Мудрим є зовсім не той, хто накопичив багатий досвід, а той, хто здатний навчитися життю навіть на найменшому, щоб не натворити дуже багато чого».

«Тільки той, хто більше не відчуває цікавості, дійсно старий».

«З твоїми справами нічого не трапиться, вони почекають, якщо ти захочеш показати веселку дитині. Але веселка не почне чекати, поки ти доробиш свою справу до кінця» (Джаніна Уїтмор).