#img_left_nostream#Країни, що розвиваються, регулярно засуджують жорстоке ставлення до ув’язнених. Подібне звинувачення можна пред’явити й індустріальним країнам, які не лише самі застосовують подібні заходи, але й експортують їх в інші країни.
Одним із подібних прикладів є Франція. Існують численні докази тортур і вбивств політичних противників під час французької окупації Алжиру. Значно менш відомий той факт, що французькі офіцери в Аргентині навчали військових техніці фізичних і психологічних тортур політичних ув’язнених.
Французький суддя Рожер ле Луар в ході розслідуванні випадків зникнення без вісті французьких громадян в Аргентині за часів правління військової хунти допитував генерала Поля Осареса про те, як його солдати навчали аргентинських військових методам тортур.
Свідоцтва
Осарес у своїй книзі «Битва біля Казбахе» виправдовує вживання тортур під час війни в Алжирі і також виступає за використання тортур у боротьбі з Аль-каїдою. Хоча історики сперечаються з приводу того, чи були репресії в Алжирі наслідком інструкцій уряду чи ні, Осарес стверджує, що французька влада наполягала, аби військові в Алжирі ліквідовували «Фронт національного звільнення» настільки швидко, наскільки це можливо. Після протиріч, породжених його заявами, він був понижений у званні і позбавлений права носити військову форум і орден Почесного легіону.
Осарес мав дуже тісні зв’язки з Бразильськими військовими. За словами Мануеля Контрераса, колишнього голови національної розвідки Чилі, чилійські офіцери виучувалися в Бразилії під керівництвом Осареса. Він також давав рекомендації південноамериканським військовим щодо придушення заколотів і використання тортур.
Підполковник Рожер Трікер є вірогідним архітектором жорстоких репресій в Алжирі і творцем концепції «сучасної війни». Однією з основних догм цієї концепції була «секретна доктрина», яка стала причиною хаосу в Аргентині в епоху правління військової хунти. Важливою умовою цієї доктрини є необхідність зберігати секретність в разі затримання і смерті політичних ув’язнених, а також знищення тіл, багато з яких були викинуті в океан і згодом винесені прибоєм на пляжі Аргентини і Уругваю.
Використання військових у штатському, які розшукували і катували політичних противників, було технікою, вживаною французами в Індокитаї та Алжирі. Потім, через французьких військових консультантів вона була експортована до Аргентини. Там ці методи в 1970-і роки призвели до «зникнення» близько 30 000 політичних ув’язнених, більшість із яких досі числяться зниклими без вісти.
Французькі чиновники виправдовують цю «допомогу» тим, що про неї попросив аргентинський уряд. Колишній прем’єр-міністр Пьєр Месмер стверджував: «Аргентина хотіла консультантів, ми надали їм те, чого вони хотіли. Аргентина — незалежна країна, і в нас не було причин відмовити в цьому проханні». Це вказує на те, що навчання репресіям не було ізольованим рішенням кількох чоловік, а було державною політикою.
Мораль цієї сумної історії така, що в будь-якій країні, якою б вона не була розвиненою, повністю не виключена вірогідність використання жорстоких репресивних заходів і їх експорту. Обов’язок усіх обізнаних громадян полягає в тому, аби викривати цю порочну політику.
Сезар Челала — автор статті «Зниклі або загиблі в Аргентині: відчайдушні пошуки тисяч викрадених жертв», яка була на передовицях журналу The New York Times. У 1979 р. він отримав премію американського клубу закордонної преси за кращу статтю, присвячену проблемі прав людини.
