Дуже докладний звіт, опублікований 11 травня авторитетним чеським проєктом Sinopsis, який є результатом співпраці між НУО AcaMedia та кафедрою китаєзнавства Карлового університету в Празі, розкриває цікаві стосунки між “дипломатією культури й впливу” Франції та Комуністичною партією Китаю (КПК). А саме, Франція отримує гроші від КПК для фінансування свого найважливішого дипломатичного проєкту, BITTER WINTER.
Щоб зрозуміти, в чому полягає цей новий великий скандал за участю Франції, нам необхідно представити вам його “головних героїв”.
Перший персонаж — це Міністерство закордонних справ Франції, яке в грудні 2021 року запустило свою “Дорожню карту впливу”. За допомогою цього амбітного проєкту “дипломатії культури та впливу” Франція планує виграти те, що вона презентує як головну битву 21 століття: “боротьбу за вплив, яка також є боротьбою між наративами й, зрештою, моделями”.
Другий персонаж — президент Макрон. Він виступає за “дипломатію культури та впливу” як вираження французької “величі” та спосіб експорту цінностей “la République” на міжнародний ринок. Але він також прекрасно розуміє, що його бюджет обмежений, і він керує країною, де громадяни виходять на вулиці з протестами. Тому його заклик такий: продовжуйте цей чудовий проєкт, але постарайтеся знайти кошти у приватних донорів.
Третій персонаж, не згаданий у чеській доповіді, але важливий, — це MIVILUDES, французьке урядове агентство з боротьби з “культами”. Воно зазнає постійної критики з боку НУО, академічних учених і американських агентств, що випускають звіти про свободу віросповідання, за систематичні порушення свободи релігії та переконань. Їй потрібна французька “дипломатія культури й впливу”, щоб отримати підтримку на міжнародному рівні й переконати інші країни в розумності французької боротьби з культами. MIVILUDES у своїх звітах пояснює, що Франція веде дипломатичну роботу, щоб переконати інші країни приєднатися до боротьби з культами. Це, очевидно, частина французької “дипломатії культури та впливу”.
Четвертий персонаж — Об’єднаний фронт Китаю. У теорії Об’єднаний фронт — це союз між Комуністичною партією Китаю, вісьмома незначними юридично дозволеними партіями та Всекитайською федерацією промисловості й торгівлі. На практиці Об’єднаний фронт — це головне пропагандистське агентство КПК, яке, за словами самого Сі Цзіньпіна, повинно намагатися контролювати те, “як Китай сприймається на міжнародному рівні”. Для всіх, хто знайомий з Китаєм, очевидно, що Об’єднаний фронт є невіддільною частиною КПК. Але для іноземних одержувачів пожертвувань іноді більш елегантно отримувати гроші від Об’єднаного фронту, ніж безпосередньо від Комуністичної партії або уряду Пекіна. Ще краще, якщо вони отримують гроші від приватних підприємців, які діють як “альмонери” Об’єднаного фронту.
Останнє твердження змушує нас згадати ще двох персонажів, які посідають чільне місце в чеській доповіді: Джонатан Чой Кун-шум (蔡冠深) та Пансі Каталіна Хо Чіу-кінг Хо (何超琼). Вони обидва є бізнесменами-мільярдерами. Чой родом із Гонконгу і є сином Чой Кай-Ю, прокитайського “короля морепродуктів”. Хо родом з Макао і є дочкою Стенлі Хо, “короля азартних ігор”, який, за чутками, був пов’язаний з китайською мафією. Стенлі Хо, який завжди заперечував зв’язки з мафією, був членом Всекитайських зборів народних представників і входив до Постійного комітету Китайської народної політичної консультативної конференції, найважливішого форуму Об’єднаного фронту. Бути лідером Об’єднаного фронту і бути пов’язаним із мафією — у цьому немає суперечності, оскільки КПК у своїй історії неодноразово культивувала підпільні союзи з китайською організованою злочинністю.
Джонатан Чой і Пансі Хо зображуються у французьких ЗМІ як філантропи, закохані у французьку культуру, які щедро підтримують французькі музеї та університети. “Le Figaro” назвала Джонатана Чоя героєм і навіть порівняла його з Буддою. Однак жодне французьке ЗМІ не пояснило, що і Джонатан Чой, і Пансі Хо є членами Постійного комітету Китайської народної політичної консультативної конференції. У чеському звіті перераховані всі їхні посади в організаціях, пов’язаних з Об’єднаним фронтом, і зроблено висновок, що вони “важковаговики Об’єднаного фронту”. Чи використовують вони свої власні гроші, чи гроші Об’єднаного фронту для фінансування французької діяльності, менш важливо, ніж той факт, що їхня “народна дипломатія” (як її називає Китай), очевидно, є стратегією, розгорнутою Об’єднаним фронтом, тобто КПК.
Коли Франція розпочала свою “дипломатію культури й впливу” і шукала приватних донорів для її підтримки, Чой і Хо зголосилися допомогти. Згідно з чеським звітом, “відомі пожертвування Чоя становлять понад 2,5 мільйона євро, але до них слід додати й ті пожертвування, сума яких не була розкрита”. Хо не розголошувала суми своїх пожертвувань. Як великі донори, Чой і Хо мають прямий контакт із президентом Макроном та іншими ключовими політичними фігурами Франції. Чеський звіт припускає, що вони впливають на політичні позиції Франції щодо Гонконгу і Тайваню, і загалом діють так, щоб загальмувати критику Францією порушень прав людини в Китаї.
Об’єднаний фронт, безсумнівно, радий підтримати дипломатичний експорт французької позиції й щодо “культів”. До прикладу, французькі приватні та урядові антикультові організації співпрацюють з Китаєм з перших років переслідування послідовників духовної практики Фалуньгун. Вони робили це навіть безплатно, з ідеологічних причин. Але, звісно, грошова підтримка Об’єднаним фронтом французької “дипломатії культури й впливу” робить цю співпрацю ще активнішою.
