Фотографії космосу. Зоряна хмара.
Фото: ESA/Hubble, NASA, D. A Gouliermis
На складеному зображенні, отриманому орбітальним телескопом «Хаббл» в ультрафіолетовому, видимому та інфрачервоному діапазонах, показана частина асоціації молодих зірок NGC 2040 (або LH 88), яка є однією з найбільших регіонів зореутворення у Великій Магеллановій Хмарі, карликовій галактиці—супутниці Чумацького Шляху.
Асоціація NGC 2040 — дуже розріджене скупчення зірок, що утворилися за одних і тих же умов і дрейфують разом у просторі. Дана асоціація належить до скупчення типу ВВ, в якому, як правило, перебуває від 10 до 100 надмасивних зірок спектральних класів О і В (блакитні гіганти).
Яскраво—блакитні зірки—монстри в скупченні NGC 2040 занурені у величезну туманність частково іонізованого водню, що є частиною гігантського газового міхура під назвою БМО 4. На думку вчених, такі міхури утворюються сильним зоряним вітром і вибухами наднових зірок, де, в результаті, породжується нове покоління зірок.
Фотографії космосу. Відстиковка корабля «Прогрес М—14 М» від МКС.
Фото: nasa.gov
На фотографії, зробленій з борту МКС, показаний момент відстиковки транспортного вантажного корабля «Прогрес М—14 М» від МКС (19 квітня 2012 року). Через кілька днів після розстикування вантажівка, заповнена відходами життєдіяльності екіпажу станції, була потоплена у водах Тихого океану.
Фотографії космосу. Останки вибуху наднової зірки «Касіопея А».
Фото: NASA/JPL—Caltech/UCLA
На знімку, отриманому телескопом WISE, показано залишки вибуху наднової зірки в сузір’ї Кассіопеї, що сталося більш 11000 років тому. Світло спалаху вперше досягло Землі в 1667 році, проте письмових свідчень цього явища не залишилося, можливо, через вплив великої кількості міжзоряного пилу, що значно послабило потік світла від вибуху.
Супернова є дуже потужним джерелом радіовипромінювання. Саме завдяки своєму випромінюванню в радіодіапазоні вона була виявлена в 1947 році і занесена до каталогів як «Касіопея А».
Зелені й червоні плями на знімку — рухомі, розігріті разом з вибуховою хвилею хмари пилу. На момент отримання зображення вибухова хвиля «втекла» від джерела на відстань в 21 світловий рік. Блакитним і зелено—блакитним кольорами пофарбоване випромінювання зірок. Помаранчеві проблиски на периферії знімка — світіння міжзоряного пилу, нагрітого радіовипромінюванням наднової зірки.
Фотографії космосу. Туманність Петля Лебедя.
Фото: NASA/JPL—Caltech
Апарат GALEX відобразив в ультрафіолетовому діапазоні красиве зображення туманності Петля Лебедя. Пофарбовані всіма відтінками синього нитки — це світяться ультрафіолетом пил і газ, що залишилися після вибуху наднової. Потужний вибух зірки стався від 5000 до 8000 років тому на відстані 1500 світлових років від Землі. За розрахунками астрономів, вибух був настільки потужним, що його, вірогідно, можна було спостерігати на Землі неозброєним оком. Туманність перебуває в сузір’ї Лебедя, прикрита одним з його «крил». Розмір останків наднової в три рази більше розміру повного Місяця.
Фотографії космосу. Вид з модуля МКС «Купол».
Фото: nasa.gov
Знімок зроблений одним із членів екіпажу МКС з модуля «Купол» під час тренувальної сесії з маніпулятором Канадарм2 (його видно з ілюмінатора Купола). Під час тренування екіпаж освоював операції з маніпулятором, необхідні для обслуговування корабля SpaceX—Demo Dragon, який повинен прибути на МКС на початку травня.
Фотографії космосу. Хвилі хмар.
Фото: nasa.gov
Зображення, зняте з борту МКС, ілюструє процес утворення хвиль хмар на підвітряній стороні острова Свиней. Острів знаходиться в південній частині Індійського океану — приблизно в 3000 км на південний схід від південного краю африканського континенту і 2300 км на північний захід від Антарктиди. Острів Свиней, східна частину якого видно на знімку, вулканічного походження. Верхня частина острова тягнеться вгору на 775 метрів. Важке вологе повітря, зустрічаючи на своєму шляху вулканічні піки острова, піднімається вгору, охолоджується, і волога перетворюється на туман. Перевалюючи через острів і спускаючись на підвітряний сторону, потоки туману поперемінно змішуються з областями сухого і вологого повітря. В результаті утворюється красива хвиля хмар.
Фотографії космосу. Крижані «сніжки» в кільці Сатурна.
Фото: NASA/JPL—Caltech/SSI/QMUL
На шести зображеннях, надісланих зондом «Кассіні», видно яскраві смуги речовини, вибитої з F кільця Сатурна дивними об’єктами кілометрового діаметру. Довжина смуг на знімках варіюється від 29 до 207 км. Вивчивши колекцію з 20 000 знімків, надісланих зондом за період з 2004 по 2011 роки, дослідники розшукали 500 випадків появи таких крижаних «хвостів».
На думку астрономів, причина походження підсвічених смуг або «міні—викидів» криється в супутнику Сатурна Прометея (його розмір в поперечнику близько 86 км). Обертаючись навколо Сатурна, Прометей притягує дуже легкі частинки кільця і змушує їх збиратися в крижані «сніжки». Деякі «сніжки» розпадаються під впливом приливних сил або при зіткненнях. Іншим же вдається набрати масу і пролетіти крізь F кільце, залишаючи за собою підсвічені крижані «міні—викиди». Швидкість зіткнень сніжків з кільцем дуже невелика — всього 2 м/с.
Фотографії космосу. Туманність Яйце — простір вмираючої зірки.
Фото: ESA/Hubble, NASA
Подібні до нашого Сонця зірки в кінці свого життя проходять через коротку, але дуже драматичну стадію передпланетарної або протопланетарної туманності. Під час цієї стадії старіюча зірка, розташована в центрі туманності, розігріває газову хмару, яке світиться кілька тисяч років.
Порівняно недовга тривалість стадії передпланетарної туманності, а також її невисоке свічення значно ускладнюють пошук таких об’єктів. Вперше передпланетарні туманності було виявлено близько 40 років тому, і багато аспектів їх існування досі залишаються загадкою.
Телескопу «Хаббл» вдалося сфотографувати туманність Яйце — найбільш вражаючий вигляд передпланетарної стадії. В центрі туманності за товстим шаром пилу знаходиться зірка, що випускає чотири пучки світла. На думку дослідників, кільцеподібна структура, яку вирізають в коконі пилу ці пучки, створюється джетами зірки. Точний механізм вирізування кільця джетами поки не відомий, але вчені вважають, що кільцева структура може виникнути, якщо в центрі туманності буде знаходитися не одна, а дві зірки.
Шарувата структура навколишнього основного кокону дифузної хмари створюється викидами речовини з надр вмираючої зірки, які трапляються приблизно кожні кілька сотень років.
Фотографії космосу. «Баранці» хмар біля узбережжя Каліфорнії.
Фото: nasa.gov
Знімок хмар біля узбережжя Каліфорнії зроблений одним із членів екіпажу МКС. На знімку чітко видно вільну від хмарового покриву Каліфорнійську затоку. Внизу праворуч видно частину Солтон—Сі (солоного озера на півдні штату Каліфорнія).
Фотографії космосу. Журу — права притока Амазонки.
Фото: esa.int
Супутник Envisat відобразив зображення річки Журу, правої притоки Амазонки, яка протікає крізь ліси на заході Бразилії. На фото також видно озера—стариці, що утворюються на зламах русла річки.
Фотографії космосу. Галактика Сомбреро.
Фото: NASA/JPL—Caltech
На зображенні телескопа «Спітцер» показана галактика Сомбреро, що отримала свою назву за подібність до крислатого капелюху. Раніше вчені вважали, що Сомбреро є звичайною плоскою дискової галактикою. Однак знімки в інфрачервоному діапазоні показали, що це не так. Сомбреро, відома також як NGC 4594 і М104, насправді є здвоєною. Велика еліптична галактика пофарбована на знімку «Спітцера» зелено—блакитним кольором, а червоним — тонка дискова галактика, вкладена всередину еліптичної.
Плоский галактичний диск складається з двох частин. Внутрішня частина — тільки зірки без пилу. Зовні диска знаходиться зовнішнє кільце з пилу і зірок, відокремлене від диска невеликим зазором (показано на знімку червоним кольором).
Галактика Сомбреро знаходиться в сузір’ї Діва, приблизно в 28 млн світлових років від Землі.
Фотографії космосу. Рея — супутник Сатурна.
Фото: NASA/JPL—Caltech/Space Science Institute
Зонд «Кассіні» сфотографував з відстані приблизно 43 000 км поверхню другого за величиною супутника Сатурна Реї (діаметр 1528 км). Камери зонду зафіксували ділянку поверхні супутника, вкриту кратерами.
Фотографії космосу. Зовнішність Феби — далекого супутника Сатурна.
Фото: NASA/JPL—Caltech/Space Science Institute
Зонд «Кассіні» зобразив Фебу, один з віддалених супутників Сатурна. Як вважають вчені, Феба містить велику кількість льоду, покритого зверху шаром темної речовини. На це вказують порівняно недавно утворені невеликі метеоритні кратери. В момент удару метеорити проламували темну кірку і оголювали світлу речовину (можливо, лід). Тому малі кратери виглядають яскравішими решті поверхні Феби. Ще одне свідчення наявності льоду можна побачити на стінках деяких кратерів. Темний шар, скоріше за все, сповз зі стінок вниз, відкриваючи більш світлий шар речовини.
Фотографії космосу. Зростаюча зірка.
Фото: NASA/ JPL—Caltech
Апарат WISE зобразив дуже рідкісне явище — етап скидання старіючим світилом величезної кількості зоряної матерії в навколишній простір (зірка — помаранчева точка зліва вгорі знімку). На сьогодні відома лише одна подібна зірка під ім’ям «об’єкт Сакураі», який вивергає неймовірну кількість пилу. Цей процес є неминучою частиною старіння подібних до Сонця зірок, перш ніж ті перетворюються на червоних гігантів.
Дане зображення — складене. Тут використані знімки апарату WISE та місії 30—річної давності Infrared Astronomical Satellite (IRAS). Зеленим і червоним позначені спостереження WISE, а блакитним — дані IRAS.
На знімку чітко видно, що пилова стадія, яка спостерігається у зірки на сьогоднішній день, 30 років тому була відсутня. Апарат IRAS, що оглядав небо в 1983 році, не зазначив світило на даній ділянці неба (це єдина зірка на знімку, яка не має оболонки блакитного кольору). За даними астрономів, свічення зірки різко зросло в 100 разів, що, очевидно, було викликано раптовим виверженням речовини близько 15 років тому.
Фотографії космосу. Одинокий блазар.
Фото: NASA/JPL—Caltech/Kavli
Інфрачервоний телескоп WISE зафіксував зображення блазару (показаний стрілкою) — надмасивної чорної діри в центрі галактики, що є потужним джерелом радіовипромінювання. Блазари — дуже рідкісні об’єкти, до того ж їх складно виявити. Однак за допомогою телескопа WISE астрономам вдалося відшукати вже понад 200 блазарів, і це, на їхню думку, не межа.
На знімку синім кольором забарвлене випромінювання короткохвильової частини інфрачервоного діапазону, червоним — довгохвильової частини. Світіння блазару виглядає білим на тлі інших галактик, оскільки від нього надходить світло у всіх 4—х діапазонах інфрачервоного випромінювання, що використовувалися для створення цього знімка. Зазначимо, що інфрачервоне випромінювання блазару доволі своєрідне. Як правило, галактики світяться холодним пилом. У даному випадку основна частина випромінювання, яке називається синхротронним, створюється не самою галактикою, а розігнаними до близькосвітлових швидкостей частками джетів блазару.
