Пан Мозер знайшов свій амбротипний фотоапарат — громіздку знахідку 1907 року, більшу за людину — під час відвідин фотостудії в Мілані в пошуках старих антикварних елементів для фотоапаратів. Він прийшов туди в пошуках латунних лінз і був запрошений на каву, щоб подивитися, що у них є. Хоча того дня він не знайшов жодної латунної лінзи, коли виходив, він побачив «величезний, красивий дерев’яний ріжок» і подумав, що це найкрасивіша річ. Він купив його на місці та забрав додому.
«Це було сміливе рішення», — сказав 57-річний пан Мозер в інтерв’ю The Epoch Times. «Я справді не мав жодного уявлення, що робитиму з цією камерою».
Час відіграє іншу роль
Він зателефонував своїй співавторці пані Хольцкнехт і заявив, що хоче, аби амбротип став його наступним проєктом. «Ти абсолютно божевільний», — сказала вона. «Забудь, це ніколи не спрацює». Але пан Мозер наполягав. Він знайшов свою нову пристрасть, хоча опанувати її буде нелегко.
Пан Мозер виріс у горах на півночі Італії та протягом 30 років працював оператором-постановником у різних міжнародних телерадіокомпаніях, знімав документальні фільми, відвідував зони бойових дій і подорожував світом. Тепер він повернувся додому в Больцано, на північ від Мілану, щоб заспокоїтися. Амбротип — прабатьківська основа фотографії з 1850 року — допомогла йому сповільнити темп.
На відміну від світу цифрових камер, час відіграє зовсім іншу роль в амбротипії. Щоб виготовити одну мокру пластину — важке чорне скло розміром 60 на 60 см, яке доводиться замовляти з Богемії, — потрібен цілий день. На відміну від плівки, амбротипія створює не негативи, які можна скопіювати, а унікальні, прямі позитиви. Як не дивно, він «бачить» ультрафіолетові хвилі, невидимі для людського ока.
Фотографи вирішили зануритися в італійські Доломітові Альпи під час знімання. Вони перетворили фургон на мобільну фотолабораторію, щоб поїхати на пересічну місцевість і зробити незрівнянні панорами. Вони також фотографували загадкових людей, які живуть там — вони провели там все життя, ніколи не бачили міста і не користувалися смартфоном. І все це створювалося за допомогою амбротипії.
Кропіткий процес
Щоб опанувати непростий процес амбротипії, пану Мозеру довелося підтягнути знання з хімії. Кожна пластина має бути покрита ефірно-спиртовою емульсією, що містить різні солі, а потім занурена в розчин дистильованої води з порошком нітрату срібла. Це робить її світлочутливою. Якщо пластина висохне, вона буде марною. Потім її завантажують у фотокамеру та одразу ж роблять знімок. Модель, композиція та освітлення — мають бути готові задовго до цього вирішального моменту.
Ще більше нервує те, що не існує способу виміряти експозицію, хоча кілька попередніх знімків допомагають вгадати. Зазвичай достатньо 10—20 секунд, але ніхто не знає напевно, оскільки умови освітлення постійно змінюються. Експозиція вологих пластин також вибаглива, і зміна температури на один градус може зіпсувати знімок. Таким чином, за словами пана Мозера, не буває «абсолютно ідентичних знімків».
Навчання було важким, а витрати страхітливими. Траплялися фантастичні випадковості; іноді на створення зображення йшли дні. Зараз, через майже вісім років, вони зрозуміли процес, але пан Мозер визнає, що навчання ніколи не припиняється.
Сьогодні вони мають власне ательє Lightcatchers, де зберігають своє велике спеціалізоване обладнання та викладають. Вони виставляють свої роботи в Музеї гірської фотографії Lumen, розташованому на висоті понад 2 000 метрів, де можна помилуватися фотографіями Доломітових Альп та їхніх рідкісних мешканців.
Майстри ловлі світла
Амбротипи пана Мозера зазирають у душі людей так, як це не під силу сучасним камерам. На відміну від смартфонів, цифрових чи навіть аналогових камер, які можуть робити селфі за частки секунди, його моделі повинні залишатися надзвичайно нерухомими протягом тривалого часу. «Ви не можете зберігати посмішку протягом 20 секунд, це виглядатиме абсолютно безглуздо», — каже він. Амбротипи змушують вас сповільнитися. «Тому виходить щось дуже, дуже щире».
Під час фотосесій люди проводять у студії цілий день. Під тихий джаз їх надають самим собі й просять не возитися з телефонами. За словами пана Мозера, більшості міських жителів некомфортно жити в сьогоденні, відключившись від мережі.
Мешканці Доломітових Альп, тим часом підкорили час. Пан Мозер сфотографував 93-річного Муча, який прожив тут усе своє життя. Він дивився на готовий портрет. «Знаєте що?» — запитав він пана Мозера. «Ваші фотографії не брешуть».
«Це було щось, вау, для мене», — сказав нам фотограф. «Він чудово розумів основну ідею цієї фотографії. Він був гірським фермером, знаєте, не філософом, не письменником».
«Коли ви дивитеся на портрет, який ви створюєте, ви можете побачити душу людини», — каже пан Мозер. «Я не думаю, що штучний інтелект може це зробити».
Сьогодні цей процес не став менш виснажливим. Зараз, далеко від завдань, які вимагали 5 000 знімків за один раз, пан Мозер ділиться тим, що змушує його прокидатися о 4 ранку, щоб підготувати реактиви для однієї експозиції, яка може виявитися невдалою: Це вимагає «дуже великої пристрасті».
За матеріалами The Epoch Times USA
