Фотограф дикої природи з Аризони долає пустельну спеку та ризикує отримати укус змії, щоб зробити захопливі знімки величних диких коней у дії.
74-річна Сьюзан Гаудж — донька ветерана військово-морського флоту США. Сьогодні вона живе з чоловіком неподалік від річки Солт-Рівер — улюбленого місця диких коней.
Гаудж — фотограф-любитель, яка працює вчителькою англійської мови в середній школі, розповіла The Epoch Times: «Я навіть не підозрювала, що в Сполучених Штатах є дикі коні, доки ми не переїхали до Аризони у 2015 році. Вперше побачивши їх вздовж річки Солт-Ривер, я відразу зацікавилася і почала їздити туди так часто, як тільки могла».
Фотоекскурсія до коней Солт-Ривер потребує тривалого пішого переходу (3—5 миль). Диких скакунів іноді важко знайти, тому спочатку потрібно кілька годин їхати двоколійною дорогою на позашляховику, щоб знайти тварин, а потім пішки дійти від машини до ідеального місця для спостереження.
Окрім Солт-Ривер, Гаудж та її чоловік кілька разів на рік виїжджають за межі Аризони, щоб побачити диких коней Онакі в Юті, диких мустангів на піку Мак-Каллоу, коней Чекерборд у Вайомінгу та коней басейну Сенд-Ваш у Колорадо.
Звикнувши переходити вбрід річки, щоб отримати кращі ракурси, Гаудж завжди готова та одягає швидковисихаючі штани, старі тенісні туфлі та засоби захисту від змій. Вона також бере похідний стілець для низьких ракурсів на суші, щоб мати змогу сидіти та насолоджуватися спостереженням за тваринами.
Бурхливі прояви
Сюжет Гаудж може бути досить непередбачуваним. Вона каже: «Як і з усією дикою природою, ви повинні поважати свій об’єкт і триматися від нього на безпечній відстані… Бували випадки, коли я опинялася не в тому місці та не в той час, і мені доводилося швидко втікати, оскільки починалися бурхливі прояви».
Восени 2021 року Гаудж з другом сиділи на березі річки та фотографували коней у воді, коли два жеребці-холостяки прорвалися крізь дерева позаду них.
«Ми обидва швидко зіскочили з дороги, оскільки коні почали двобій на скелястому березі», — розповідає Гаудж. «Один з коней не втримався на скелях і впав на спину. На щастя, він не постраждав, і коні закінчили спаринг та продовжили свій шлях».
Хоча Гаудж уникнула більшості ризиків, пов’язаних з обраним нею хобі, нещодавно вона постраждала від укусу змії. Під час імпровізованої фотоекскурсії спекотного серпневого ранку, за день до від’їзду у відпустку на Гаваї, вона ризикнула вийти на вулицю без засобів захисту від змій і поплатилася за це.
Вона розповіла: «Я побачила групу, що прямувала до річки, і поспішила дістатися до води. Я відчула сильний удар по гомілці й подумала, що просто наступила на гілку… але коли я потрапила у воду, моя нога дуже боліла, і внутрішній голос казав мені вилізти з води та перевірити, що там».
Коли Гаудж підняла штанину, вона побачила дві чіткі маленькі та закривавлені дірочки. На щастя, неподалік були два друга-фотографи, один з яких виявився колишнім лікарем швидкої допомоги.
«Вона подивилася на мою рану та сказала, що, на її думку, це «сухий укус», який трапляється, коли змія не випускає свою отруту, але мені потрібно звернутися до швидкої допомоги, щоб переконатися», — розповідає Гаудж.
На щастя, з нею все було гаразд. «Мої засоби захисту від змій тепер є основним елементом гардероба!», — сказала вона.
Сила історії
Розповідь історій має першорядне значення для Гаудж, яка захопилася фотографіями після того, як багато років займалася дайвінгом зі своїм чоловіком і відкрила для себе «таємний світ» під поверхнею води.
«Поведінка океанських істот зачаровувала мене, і я зрозуміла, що фотографії можуть допомогти розповісти історію їх поведінки», — каже вона. «Мені це так сподобалося, що я перейшла до фотографування на суші та дуже зацікавилася вуличними фотографіями».
Вперше побачивши диких коней у Солт-Ривер, вона незабаром перейшла від вуличної фотографії до фотографування дикої природи.
За словами Сьюзан, дикі коні живуть у «структурованому суспільстві з сильним почуттям сім’ї та емоційними зв’язками». Сімейні «групи» можуть відрізнятися за розміром від пари жеребець-кобила до набагато більших груп, що складаються з головного жеребця, кобил і жеребця-помічника, іноді двох.
Жеребці, яким виповнюється 3 роки, виходять з батьківського гурту.
«Це природний спосіб уникнути кровозмішання», — пояснює Гаудж. «Спочатку вони цього не розуміють і намагаються повернутися до своєї сім’ї, але їх проганяє лідер табуна. Це суворо, але незабаром вони об’єднуються з іншими жеребцями-холостяками та формують власний табун».
Провівши кілька років з іншими жеребцями й відпрацювавши навички двобою, вони готові знайти власну кобилу і створити свій табун.
Гаудж ділиться своїми роботами в Instagram, де вона налагодила зв’язки з підписниками та колегами-фотографами й охоплює широку вдячну аудиторію. Вона сказала: «Ці коні — американські ікони, і їх люблять багато людей по всьому світу».
За матеріалами The Epoch Times USA
