«Фільм добре зроблений, його цікаво дивитись», «головний меседж картини — це протистояти будь-яким проявам тоталітаризму», «приблизно таке ж уявлення про Китай у мене і було, хоча те, що я побачив, було для мене новиною» — такими були відгуки глядачів після перегляду документального фільму «Вільний Китай: мужність вірити».
#img_right#Фільм розкриває історію двох людей — колись громадян КНР, а тепер — емігрантів, активістів, які закликають світ звернути увагу на ситуацію з правами людини в Китаї. Картина присвячена відстоюванню права на свободу віри, розповідає про репресії щодо послідовників практики Фалуньгун, і ціну, яку деякі з них платять за свої переконання.
Він і вона. Чоловіча історія і жіноча. Він — успішний бізнесмен, який вивчився в США, залишився там жити і саме збирався одружуватись. Дізнавшись, що проти духовної практики, якою він займається, почались гоніння в Китаї, що правляча там компартія намагається очорнити її через свої засоби пропаганди, а послідовників кидає в тюрми та піддає тортурам, він прийняв рішення перебити трансляцію місцевого телебачення і показати програми з правдивою інформацією про Фалуньгун.
Вона — жінка з хорошою освітою і роботою, яка ніжно любить свою сім’ю. Після того, як почалось переслідування Фалуньгун, її ув’язнили і піддали сильному психологічному тиску. У той час, коли всі китайські телеканали розповідали, що практика, якою вона займається, є «єретичним культом», а правильним є підтримуваний компартією науковий атеїзм, проти жінки налаштувались навіть її чоловік та маленька донька.
І головний герой, і героїня у виправному трудовому таборі пройшли через фізичні тортури, а також величезний ідеологічний тиск, який включав у себе «перевиховання» з обов’язковим переглядом пропагандистських прокомуністичних телепередач. У фільмі показано, що частина послідовників Фалуньгун, які були поміщені до в’язниць, проти їхньої волі використовувалися як донори органів. В результаті вони гинули, свідчать дані розслідування правозахисників.
У фільмі показано, що фізичне і психологічне насильство не зломило віру головних героїв, і вони кажуть, що не збираються відступати від принципів практики: істини, доброти і терпіння.
«Фільм „Вільний Китай“ відкриває зовсім інший погляд на події, які були в Китаї зовсім недавно і які відбуваються зараз. Відкрите інформаційне суспільство не дозволить творити ті репресивні дії, які колись були, і очевидно, що інформаційне суспільство переможе тотальну державну машину — це все питання часу», — сказав після показу Андрій Новак, український економіст та громадський діяч.
«У моєму розумінні, головний меседж фільму — це протистояти будь-яким проявам тоталітаризму, деспотичним проявам, коли держава бере контроль над суспільством.
Якщо відсутні демократичні прояви, то можливе все, що завгодно: раптом можуть взяти і оголосити Фалуньгун, в даному випадку, або взяти, приміром, православ’я *** патріархату, і оголосити незаконним. Чому б і ні? І заарештовувати тих, хто ходить до церкви *** патріархату — „ходіть тільки до *** патріархату“. Це один і той же механізм», — каже Ігор Стародуб з Фонду розвитку громад «Лівобережна Київщина».
«У мене приблизно таке ж уявлення про Китай і було, хоча те, що я побачив, було новиною для мене. Раніше я чув про права людини в [Китаї]», — сказав Олександр Богуш, фінансист.
За даними організаторів, документальний фільм «Вільний Китай: мужність вірити» завоював 6 нагород кінофестивалів, зокрема, на Міжнародному кінофестивалі Свободи слова в Філадельфії. Стрічка демонструвалася в Конгресі США, а також для парламентарів низки європейських країн.
Політики різних країн, правозахисники та доктори закликають Китай почати захищати права і свободи громадян, а також припинити репресії проти послідовників практики Фалуньгун.
У Конгресі США було прийнято кілька резолюцій, які засуджують репресії в Китаї. А Міністерство охорони здоров’я Австралії з 2006 року заявило про скасування проведення програм по спільній практиці в області трансплантології для лікарів з Китаю.
Подібні заяви із закликом до громадян не їздити для трансплантації органів в Китай звучали і з вуст тайванських чиновників у сфері охорони здоров’я.
