Фа Сянь (кит. Сянь ─ очевидний, Фа ─ закон) (338 — бл. 424) — китайський буддійський монах, якого за життя називали «прославлений майстер». Він був шанованою людиною свого часу, людиною відкритого розуму та незламної віри, яка пройшла всю північну частину півострова Індостан у пошуках істинного Закону.
16 років крізь «палючий вітер», холодні гірські вершини і сипкі піски пустель, коли на очах гинули товариші, через різні країни, народи продовжував свій шлях Фа Сянь у пошуках справжнього Закону Будди. Він пройшов Афганістан, Непал, Індію, Шрі-Ланку, Цейлон, Яву, відвідав монастирі та святі місця буддизму, записував легенди та перекази про життя засновника буддизму, копіював священні сутри, вивчав санскрит, записував усе побачене і почуте. Зустрічав на своєму шляху отруйних драконів і драконів-помічників, чудеса, святих і неправедних, з вірою в серці пізнавав і утверджував справжній Закон.
У пошуках істинного Закону
Народився він у 337 році у місті Уян, що в окрузі Пін’ян (сучасна провінції Шаньсі). Спадкове імя Фа Сяня — Гун. За переказами, троє його старших братів померли в дитинстві, тому батьки, в надії не втратити останнього сина, віддали трирічного Фа Сяня до храму. Коли по смерті батька рідний дядько хотів повернути Фа Сяня до мирського життя, десятирічний Фа Сянь відповів: «Не за бажанням батька пішов я в монахи, але із власної волі ступив на стезю, цураючись мирської суєти, уникаючи людського невігластва!»
Одного разу Фа Сянь і кілька десятків його співтоваришів збирали у полі рис. Раптом наскочили розбійники і стали відбирати збіжжя. Шраманери* всі як один розбіглися, залишився лише один Фа-Сянь, який так сказав розбійникам: «Хочете взяти зерно, так беріть! У минулому житті ви не робили підношень, тому й нині голодуєте та бідуєте. Зараз от ви грабуєте і цим примножуєте свої нещастя в наступному переродженні. Я, бідний праведник, заздалегідь сумую про вас!» Сказавши так, він пішов, а розбійники в задумі розбрелися хто куди.
* Шраманера — чоловік-новачок у буддійській громаді, що відрікся від мирського життя і поклявся захищати десять заповідей.
Ставши ченцем і йдучи далі обраним шляхом, Фа Сянь зіткнувся з неясностями в законах буддійського вчення, відомого у ті часи в Китаї, і, щоб пролити світло на спірні питання доктринальних буддійських шкіл, вирішив здійснити паломництво до Індії за повними копіями сутр, для вивчення санскриту та утвердження справжнього Закону.
Буддизм зародився в Індії і поступово поширився в Піднебесній у роки правління династії Хань. Цивілізація на той час основувалась на сільському господарстві. З Індії буддизм передавався в основному з уст в уста, не було ніяких точних записів, тому поширюваний закон дуже відрізнявся від первозданного буддизму.
«Чи варто відмовлятися від того, до чого прагнув довгі роки?!»
399 року Фа Сянь, якому на той час минав 61 рік, разом із товаришами Хуей Іном, Дао Чженом, Хуей Цзіном та Хуей Веєм вирушив у подорож до Індії. Десять тисяч лі* і численні випробування простягалися перед мандрівниками на шляху до колиски буддизму.
*Лі — це міра довжини в давньому Китаю, що дорівнює приблизно півкілометра. Вираз «десять тисяч лі» в китайській мові означає «дуже далеко».
Шлях розпочався з Чан’аня (сьогодні Сіань), йшов південною гілкою Великого шовкового шляху через славнозвісну оазу Дуньхуан, розташовану на краю пустелі Такла-Макан.
«У пустелі є багато злих духів і палючий вітер. Усі ті, хто зіткнувся з ними, гине й не може уникнути злої участі. Не краще там ні птахові, що летить, ні тварині, що ходить. Для кожного кроку мандрівник шукає сили, і немає способу дізнатися, яким шляхом маєш іти, а для орієнтиру можуть служити тільки кістки мертвих» (із записів Фа Сяня).
Далі важкий шлях мандрівників пролягав через гори Памір, де льодові брили, здається ніколи не розтають, а прямовисні скелі здіймалися вгору на тисячу жень*. На їхніх схилах вирубували виступи (і так, по оповіді Фа Сяня, більше семисот разів), переходили річки та прірви по перекинутих канатах. Мандрівники чули, що у цих горах мешкає злий дракон, що викликає згубні вітри, дощі і каменепади.
*Жень — міра довжини, що дорівнює близько 2,5 м.
Одного разу налетів буран. Хуей Цзін став клякнути і не мав сили йти далі. Сказавши, щоб друзі не сумували і йшли без нього, він одразу помер. Фа Сянь погладив його і крізь сльози промовив: «Його заповітним мріям не судилося збутися. Що вдієш? Це доля!»
#img_right#У 403 році Фа Сянь із товаришами на півдні Непалу, приблизно за 12 кілометрів від кордону з Індією, відвідав місце народження Будди Гаутами — гай Лумбіні (санскр. «улюблений») — перше з Чотирьох головних місць вшанування Будди.
Саме записи Фа Сяня допомогли сучасникам віднайти місце народження Будди.
Минувши ще тридцять держав, Фа Сянь із попутниками досяг Індії.
Ось одна цікава оповідь про одну із індійських держав: «Існує повір’я, що Будда проходив через цю країну, коли він був у Північній Індії. Там він залишив відбиток своєї ноги. Його довжина залежить від мислення людини, яка його спостерігає».
За тридцять лі від міста Раджагріха зупинився у монастирі. Вночі через незнання Фа Сянь пройшов місто стороною, а ранком збирався зійти на гору Грідхракутапарвата («Гора Диво-Яструба»). «Дорога дуже важка, та до того ж там ходять чорні леви, що їдять людей, — відмовляв настоятель монастиря, — що тягне вас туди?» Фа Сянь відповів йому: «Я подолав десятки тисяч лі, виконуючи клятву зійти на цю гору. Людський вік непередбачуваний, а нитка життя міцна. Хіба можна облишити те, чого прагнув довгі роки?! Я не боюся небезпеки!»
Його бажання було рішучим, і настоятелю довелося дати йому в провідники двох ченців. Коли монах прийшов до підніжжя гори, то вже сутеніло, тому він вирішив тут заночувати. Ченці-провідники боялися залишатися, повернули назад, залишивши мандрівного монаха одного. Фа Сянь кадив пахощі і здійснив ритуал поклоніння. За стародавніми обрядами відтворив образ Мудрого (Будди). Вночі прийшло троє чорних левів. Вони підкрадалися до Фа Сяня, били хвостами та облизувались. Проте Фа Сянь безперестанку читав сутри, не зважаючи на них, а ревно уповаючи на ім’я Будди. Леви тут же опустили голови, підібгали хвости і лягли біля ніг Фа Сяня. Монах погладжуючи їхні гриви, мовив: «Якщо хочете мене погубити, чекайте, коли я закінчу читати сутру. Якщо ж прийшли мене випробувати, то йдіть геть!» Леви довго лежали, а потім пішли.
Ранком Фа Сянь рушив у зворотному напрямку, але наткнувся на непрохідний чагарник. Несподівано у заростях відкрився прохід. Не пройшов він і одного лі, як йому зустрівся праведник років близько 90-та, простої зовнішності, у грубому вбранні, але величавого вигляду. Уздрівши потому молодого монаха, Фа Сянь запитав про старця і отримав таку відповідь: «Це великий Дхута-Кашьяпа, учень Будди». Схвильований Фа Сянь повернувся та не знайшов і сліду великого святого. Тау у зажурі рушив він далі.
«Людський вік непередбачуваний, а нитка життя міцна. Хіба можна облишити те,чого прагнув довгі роки?!»
Фа Сянь
Якось Фа Сяню довелось на власні очі побачити дракона. У царстві Каші був дракон із білими вухами, який піклувався про родючість земель, за що монахи охороняли його, а також у збудованому святилищі приносили йому жертви.
У царстві Магадха Центральної Індії міста Паталіпутре у монастирі Тяньван-си, що на південь від ступи царя Ашоки*, Фа Сянь залишився на кілька років. Оволодів індійською мовою і письмом настільки, що й сам міг писати. Переписав «Махасангхиков-Вінаю», «Сарвастивада-Вінаю», «Самьюктабхідхармахрідая-Шастру» та «Вайпулья-парінірвана-сутру». А через три роки, взявши записані сутри і статуї Будди, на торгівельному судні рушив далі до Царства Левів (Шрі-Ланка).
* За переказами, відразу після парінірвани мощі Будди були поділені між вісьмома царями, що побудували над ними 8 ступ. Цар Ашока розділив ці мощі на 84 000 частин і побудував 84 000 ступ.
Якось Фа Сянь і Дао Чжен підійшли до віхара (буддійського монастиря) Джетавана, розмірковуючи печально: «Сьогодні бачимо спорожніле місце, де Будда прожив 25 років. Ми ж самі, на жаль, народжені в далекій країні. Багато нас вирушило у мандри, та не всі дійшли сюди: хтось повернувся назад, хтось загинув у дорозі, не досягнувши вічного життя».
Монахи, що вийшли назустріч, запитували звідки вони прийшли, і, дізнавшись, що мандрівники родом із далеких земель хан, заговорили в захопленні: «Як незвичайно — у своєму прагненні до Вчення люди з далекої країни змогли дійти сюди. Всі ми, скільки не змінювалося нас, учителів і ченців, не бачили, щоб приходили сюди ханьські послідовники Шляху».
Два роки пробув Фа Сянь у Царстві Левів. Там він здобув рукописи «Махішасака-Вінаї» і «Агама-сутри» та «Кшудракапітака-сутру» — яких ніколи не було у Піднебесній.
Бодхісатва Авалокітешвара
Фа Сянь вирушив у нелегку подорож із товаришами. Одні відстали, інші померли. Тому продовжувати шлях довелося самому.
Повертався прославлений майстер морем. З гирла Гангу він відплив до Цейлону, де пробув два роки, а далі на великому (близько двохсот пасажирів) торговому судні, держав курс на острів Ява. Якось налетів тайфун, і човен стало заливати гігантськими хвилями. У паніці пасажири стали хапати все без розбору і викидати за борт. Фа Сянь, стурбований за свої сутри і статуї, став ревно звертатися до Авалокітешвари*, сподіваючись на заступництво. Незабаром вітер вщух і небезпека минула.
#img_left#Авалокіте́швара (санскр. «всевидячий владика», кит. Гуань Ши Інь) — бодхісатва милосердя, втілення нескінченного співчуття усіх Будд. Ілюстрація: ShahJahan/thebuddhahunter.com
П’ять місяців пробув Фа Сянь на острові Яві. І далі на торговому судні вирушив у Гуанчжоу. Більше двадцяти днів погода була сприятливою, як раптом серед ночі піднявся сильний вітер. Усі були налякані і в усіх своїх нещастях звинуватили Фа Сяня, тому вирішили погубити його, зіштовхнувши у море. Але знайшлася людина, яка заступилася, розповідаючи про прихильність китайського імператора до буддійської віри, який, можливо, не пробачить скоєного, і навіть, може стратити за таке. Торговцям довелося відмовитися від задуманого.
Збившись із курсу, корабель просто плив за вітром. Без їжі і без води, в упованні на просвітлених тяглися дні мандрівників. Невдовзі судно причалило до узбережжя округу Чангуан області Цінчжоу. Правитель області Лі І шанував Будд, і, дізнавшись, що з далеких мандрів прибув буддійський монах, поспішив зустріти Фа Сяня. Правитель запрошував Фа Сяня подовше залишатися, на що монах відповів: «Я, бідний праведник, стільки всього витерпів у чужих краях, звідки ніхто ще не повертався. Моє бажання поширювати Вчення — досі не здійснене. Я не вправі затримуватися!» І зараз вирушив на південь, до столиці (Цзянькан), дістався провінції Шаньдун, а вже у 415 році повернувся до свого рідного міста Сіаньфу (Кантон). На батьківщині його шанували самі правителі.
Після цієї незвичайної подорожі невтомний Фа Сянь сідає за написання чудового твору під назвою «Опис буддійських держав» («Фогоцзі»), в якому відтворив усе побачене і почуте за 16 років подорожі. Але найголовніше, він привіз у Китай численні перекази та легенди буддизму та копії сутр Закону. Тому наступні роки життя прославлений майстер присвятив перекладу священних текстів у монастирі Сінь-си міста Цзінчжоу, де і помер у 424 році.
Чаша Шакьямуні
Фа Сянь також переповів нам легенду про монашську чашу Шакьямуні, яка зберігається у таємниці до приходу Майтрейї* до нашого світу, а також незвичайну проповідь одного буддійського монаха: «…Коли вичерпається вчення Будди, термін життя людей скоротиться до п’яти років, і у ці п’ять років всього буде мало — і рису, і масла. Тоді озлоблений народ стане видирати траву і дерева, але трава перетвориться на ножі, а дерева — на палиці, і всі кинуться один одного бити, різати та вбивати. Але залишаться ще серед них гідні, і втечуть вони у гори… Коли ж у світ прийде Майтрея* і почне обертати Колесо Закону, то, найперш, врятує тих послідовників вчення, заповіцького Шак’ямуні, хто пішов від світу, хто взяв три обереги, п’ять стриманостей і вісім обітниць, хто приносив дари Трьом коштовностям*. У другу ж і у третю чергу, він врятує тих, хто пов’язаний мирськими узами».
* Майтрея — Будда прийдешнього світового порядку, який спасе людство в останній період дхарми.
*Три дорогоцінності — у буддизмі це Учитель, Учення, Сангха (Брацтво).
