Поєднання евтаназії та забору органів стає все більш поширеним явищем у Бельгії та Нідерландах. У цих країнах не потрібно, щоб пацієнт/донор був невиліковно хворим. Фактично, у цих двох країнах психічно хворі люди можуть скористатися медикаментозним вбивством.
Подібна практика розвивається в Канаді. Слід зазначити, що цих пацієнтів не скеровують до фахівців із психічного здоров’я, щоб запобігти їхньому самогубству. Сигнал, який така політика (за активної підтримки спільноти трансплантації органів) надсилає схильним до самогубства канадцям, полягає в тому, що їхня смерть “цінніша за їхнє життя”, каже американський юрист і письменник Веслі Дж. Сміт.
Наразі Єдина комісія із законодавства працює над переглядом визначення поняття “смерть мозку”, що може дати змогу витягувати більше органів, ніж дозволяють наявні процедури. Поки що цей процес перегляду визначення призупинено.
Відомий принстонський філософ-утилітарист і біоетик Пітер Сінгер нещодавно написав статтю, в якій стверджує, що донори не повинні бути біологічно мертвими для того, щоб у них можна було забирати органи.
Фактично Сінгер виступає за вбивство заради отримання органів. Він запитує: “Коли виправдане припинення життя людини? Його відповідь: “Виправданість припинення життя людини визначається незворотною втратою свідомості: щойно це сталося, людина, яку знали і любили рідні та близькі, пішла назавжди”.
Однак ми не можемо з упевненістю сказати, хто перебуває за межею свідомості. Історії про те, як пацієнти, що перебувають у несвідомому стані, несподівано “прокидалися”, відомі повсюдно. Ба більше, люди, яких вважають такими, що перебувають у несвідомому стані, часто не сплять і усвідомлюють себе, хоча й не можуть спілкуватися.
Останні дослідження показують, що, можливо, 20% людей, яких вважають несвідомими, насправді перебувають у свідомості.
Спочатку передбачалося, що евтаназія та асистоване самогубство будуть суворо обмежені категорією смертельно хворих. Але з плином часу в деяких країнах ці рамки розширили, а в тих американських штатах, де це обмеження зберігається, закони пом’якшили, що дало змогу зробити евтаназію доступною дедалі більшій кількості людей.
Наприклад, у Бельгії 16-річна дівчинка, яка страждала від пухлини мозку, попросила піддати її евтаназії і вилучити органи. Дівчинку приспали й інтубували у відділенні інтенсивної терапії на 36 годин, щоб “обстежити” її органи. Потім її піддали евтаназії, а її органи видалили.
Як підтверджують розслідування, у Китаї ринок чорної транспланталогії поповнюється завдяки насильницькому видаленню органів в ув’язнених “в’язнів совісті” (таких як послідовники духовної практики ). Це відбувається під прикриттям уряду і не афішується.
Легалізація та розширення можливостей евтаназії для органів в інших країнах, можливо, також ведуть до дегуманізації пацієнтів у лікарнях, вважає Веслі Дж. Сміт:
“Довіра суспільства до трансплантології залежить від підтримки найвищих етичних стандартів. Я не можу придумати надійнішого способу підірвати цю підтримку, ніж допустити вбивство з метою отримання органів”.
“Уся галузь може зіткнутися з падінням суспільної довіри, що призведе не до збільшення, а до зменшення кількості органів, доступних для трансплантації”, — додає він.
За Epoch Times Europe Fr
