Телефони, деталі від комп’ютерів і телевізорів, застарілі або зламані прилади — тоннами цих відходів щорічно поповнюються міські сміттєві полігони. Насправді це «сміття» — цінна вторсировина, яку можна переробити та навіть добути з неї золото.
#img_center_nostream#
Як і всі речі, побутова електронна техніка ламається, стає непридатною або просто застаріває. Але викидати її в звичайний сміттєвий контейнер не можна. Електронні відходи не менш небезпечні, ніж пластик, скло, металобрухт і старі покришки: все це сміття сотнями років буде покоїтись на міських або стихійних звалищах, виділяючи небезпечні речовини.
#img_center_nostream#
Що містить електронне сміття?
В електронних приладах можна знайти майже всю періодичну таблицю Менделєєва:
- важкі метали: миш’як, ртуть, кадмій, свинець, хром;
- близько 700 хімічних речовин, велика частина з яких — потенційно токсичні;
- ртутьвмісні елементи (в лампах, рідкокристалічних телевізорах і моніторах);
- полівінілхлорид: під час спалювання виділяє токсичні сполуки, зокрема діоксини, які називають «хімічним СНІДом». Вони руйнують імунітет, ендокринну та репродуктивну системи, викликають онкологічні захворювання.
- фенолформальдегідна смола міститься в корпусах техніки (фотоапарати, телефони, радіоприймачі) і деталях елементів електроапаратури (радіолампи, конденсатори та ін.). Є канцерогеном, викликає екземи та дерматити.
Поховання в землю електронного сміття не вирішує проблеми: у вологому середовищі небезпечні метали перетворюються на розчинні сполуки і стають отрутою. Вони накопичуються не тільки в ґрунті, а й в організмі людини, куди потрапляють разом з їжею і питною водою.
Пластикові деталі та корпуси приладів не можуть самостійно руйнуватися, але вони здатні виділяти біологічно активні низькомолекулярні хімічні речовини протягом десятків років!
#img_center_nostream#
Електронне сміття: тільки переробка!
Що ж тоді робити з мобільними телефонами, комп’ютерами та іншими електронними приладами, які вже непридатні для використання? Вихід тільки один — здавати на переробку, після якої 80—90% сировини буде використано повторно.
До того ж майже вся електроніка містить такий цінний метал як золото, і отримання його під час переробки техніки — менш витратний процес, ніж видобуток з надр землі.
У розвинених країнах процес безпечної утилізації електронних приладів добре налагоджений. В Україні, на жаль, все не так просто. У деяких містах є спеціалізовані пункти прийому різної електронної техніки, але їх дуже мало.
Є кілька підприємств, які приймають електронний брухт. Але вони працюють з організаціями, які просто зобов’язані за законом здавати техніку на утилізацію.
Що стосується відходів від приватних осіб, то, за словами приймальних компаній, їхня переробка коштує дорожче, ніж вартість отриманих матеріалів «на виході». Тому такі підприємства або приймають тільки конкретні види техніки, які містять багато цінних металів, або приймають з доплатою від того, хто здає. Людей, які свідомо правильно підходять до питання безпечної утилізації та готові заплатити свої гроші за це, на жаль, дуже мало. Багатьом простіше викинути все у звичайний контейнер або збирати вдома (в підсобці, на балконі) з надією здати коли-небудь пізніше.
Ще один варіант — здавати техніку в сервісний центр виробника. Наприклад, компанія Nokia приймає безкоштовно непотрібні телефони, акумулятори та аксесуари, які точно будуть утилізовані.
#img_center_nostream#
Що ж робити?
Вихід тільки один — потрібна допомога держави у вигляді спеціальної програми, яка б включала відкриття мережі приймальних пунктів і організацію процесу переробки. Потрібна і краща обізнаність серед населення, яке б підтримало ці ініціативи.
