Безумовно, масові вбивства бангладешців, скоєні 1971 року пакистанськими збройними силами в рамках операції “Прожектор” та їхніми місцевими союзниками з ісламістського ополчення “Разакар”, були геноцидом. Це визнав і авторитетний Інститут Лемкіна із запобігання геноциду. Однак, незважаючи на численні свідчення, ця бійня досі не отримала міжнародного визнання.
Серед інших за справу взялася неурядова організація Global Human Rights Defence (GHRD), що базується в Гаазі (Нідерланди). Нещодавно вона випустила важливий документальний фільм “Що сталося? Звільнення Бангладеш”, покликаний привернути увагу світової громадськості. За цією ж лінією 5 жовтня 2023 року в Палаці Націй у Женеві (Швейцарія) під час 54-ї сесії Ради ООН з прав людини було проведено паралельний захід. Координаторами заходу виступили голова GHRD Срадхананд Сітал і Джессіка Шварц, дослідниця прав жінок у GHRD. Понад вісімдесят учасників були присутні на заході особисто, а багато інших стежили за перебігом заходу в онлайн трансляції. Делегації представляли Організацію східнокарибських держав (OECS), Бельгію та Європейський союз (ЄС).
Гаррі ван Боммель, голландський політик і правозахисник, розповів про місію зі збору фактів у Бангладеш, яку він очолював у травні 2023 року, коли йому та його колегам вдалося поговорити з тими, хто вижив, і почути прямі свідчення. Такі докази, сказав він, найближчим часом будуть передані в ЄС та інші міжнародні інститути, щоб якоюсь мірою компенсувати те, що він назвав мовчазним ставленням світу.
Шанчіта Хаке, заступник постійного представника Бангладеш при ООН у Женеві, нагадала, що в 1973 році парламент Бангладеш ухвалив закон, який дозволив розслідування і судове переслідування осіб, відповідальних за всі види злочинів, зокрема й за геноцид, скоєний у 1971 році, що призвело до створення двох трибуналів. Ці трибунали засудили до смертної кари деяких бангладеських колабораціоністів, які діяли разом із пакистанською армією.
Але проти народу Бангладеш, наголосила Хаке, застосовували й іншу форму насильства: грубе порушення його громадянських, культурних і політичних прав, а також придушення його релігії та бенгальської мови у спробі етнічної чистки регіону. Гендерне насильство щодо жінок, на жаль, також є поширеною практикою.
Виступаючи на заході GHRD, Антоні Холслаг, викладач Амстердамського університету (Vrije Universiteit), Нідерланди, експерт з міжнародного права та геноциду, учасник місії зі встановлення фактів під керівництвом ван Боммеля у травні 2023 року, запропонував академічну точку зору на це питання. Провівши чітку відмінність між злочинами проти людяності та геноцидом, він заявив, що дискримінаційні висловлювання і фізична шкода, завдана бенгальцям 1971 року, свідчать про явне презирство до їхньої самобутності, що, своєю чергою, вказує на явний намір знищити всю їхню громаду. Згадавши як приклад випадок із тутсі в Руанді, він зосередив увагу на концепції “інакшості”, за допомогою якої бангладешців було “відторгнуто”.
Насамкінець Сітал вказав на три мільйони жертв, понад 200 тисяч зґвалтованих жінок і близько тридцяти мільйонів переміщених осіб, як усередині країни, так і за її межами, і попросив ООН офіційно визнати цей геноцид.
“Експерти кажуть нам, — прокоментував Сітал, — що з 1945 року сталося 37 випадків геноциду, але сьогодні ми зосередимося на деяких, які потребують нашої негайної та загальної уваги: Східний Тимор, Камбоджа, Гватемала, Боснія, Руанда, Дарфур та зовсім нещодавно — страждання народу єзидів від рук ІДІЛ. Це болючі нагадування про те, що “Ніколи більше” має стати не просто словами. У 2023 році ми не можемо дозволити собі закривати очі на гострі кризи, що розгортаються перед нами. Геноцид громади єзидів, переслідування вірмен, що триває, скрутне становище меншин у Пакистані, страждання уйгурського населення, безперервний конфлікт у Ємені, боротьба народу України потребують нашої пильної уваги та дій”.
За BITTER WINTER
