Українські законодавці, як передбачається, візьмуть до розгляду в січні один з трьох законопроектів про вищу освіту. Якщо затвердять редакцію, яку розробив Кабмін, виші отримають певну фінансову незалежність. Однак є й мінуси в цьому законопроекті, які, на думку експерта Київського центру дослідження суспільства Інни Совсун, ускладнять робочі будні викладачів університету. У коментарі, який вона дала телеканалу NTD, медіа-партнеру Великої Епохи, вона розповіла, що зміниться у сфері вищої освіти, якщо цей законопроект ухвалять:
#img_left#«Серед змін, які суттєво змінять систему вищої освіти, і які ми можемо вважати більш прогресивними, в першу чергу, можна назвати реформування системи фінансової роботи університетів. Законопроект, який був розроблений і змінений робочою групою під керівництвом ректора КПІ, головним чином спрямований на те, щоб реформувати саме фінансову сторону діяльності університету. Сьогодні університети в Україні практично не мають жодних прав у розпорядженні своєю власністю, розпорядженні фінансами. Навіть визначаючи свій бюджет, вони не можуть змінювати ніякі статті в цьому бюджеті, у них немає своїх рахунків у банку. Навіть до такої міри доходить рівень централізації, що українські університети сьогодні, щоб провести будь-яку оплату, скажімо, закупити олівці і ручки для викладачів, повинні йти в казначейство, виписувати рахунки, і казначейство це проплачує.
Законопроект, розроблений під керівництвом [ректора КПІ Михайла] Згуровського, як раз це міняє. Університетам буде дозволено мати свої банківські рахунки. Грошима, які вони самі заробляють, вони зможуть вільно розпоряджатися. Відчувається, що це робилося під керівництвом ректора КПІ, тому що для КПІ як найбільшого технічного університету це дуже важливо, це право патентування розробок, які робляться в університеті. У фінансовому плані цей законопроект, звичайно, дає більшу лібералізацію для освіти.
Плюс створюється національне агентство моніторингу якості освіти, якому передаються функції акредитації, ліцензування та інші, які зараз виконує міністерство.
Є проблема в цьому законопроекті, тому що, наприклад, явно перебільшена кількість приватних університетів, які будуть входити в це агентство. В Україні приватні університети значно слабші і менш престижні. І той факт, що вони мають майже стільки ж голосів у цьому агентстві, як і державні університети, виглядає безглуздим. Бо зрозуміло, що в сучасній українській ситуації у приватних університетів значно менше потенціалу, ніж у державних.
Деяким чином реформується і система набору в університети. Але, чесно кажучи, вводиться трохи дивна схема, яка у мене викликає запитання. Пропонується, що міністерство розподіляє державне замовлення на 80% місць, а 20% місць розподіляється після того, як вже подали заяву в університети абітурієнти. Потім дивляться, де найвищий бал у абітурієнтів, і туди додають ще ці 20% місць. Тобто логіка така, і це дуже популярна ідея зараз в експертному середовищі, що гроші повинні йти туди, куди йдуть найсильніші студенти. Але проблема в тому, що в такому випадку найсильніші студенти підуть на юридичний, економічний факультет, міжнародні відносини, і потім туди ми ще додамо державне замовлення.
У цьому є проблема тому, що в системі, коли гроші йдуть тільки від студентів, дуже складно регулювати ринок фахівців, яких готуватиме університет. Тому, хоча в цьому законопроекті є лібералізувальні нотки, але наскільки він дуже суттєво змінить саму канву вищої освіти в Україні, дуже складно говорити.
Я твердо впевнена, що зараз дуже важливо в першу чергу реформувати положення викладача, професора університету. На жаль, в законопроекті, який подав Кабмін, положення професорів, університетських викладачів може навіть погіршитися, тому що за чинним законом в Україні встановлене максимальне навчальне навантаження на викладача — 900 годин на рік. Це дуже багато. За кордоном, у розвинених європейських країнах, в США встановлений ліміт десь у 200—300 годин на рік. Ми бачимо, наскільки більше навантаження в українських університетах. І при цьому в законопроекті, який подаватиме Кабмін, навіть ця дуже висока норма в 900 годин знімається і вказується, що норму навчального навантаження буде встановлювати університет окремо. Це означає, що, наприклад, якщо в університету в цьому році мало грошей, вони просто підвищують норму навантаження для викладача, і за одну і ту ж суму грошей замість 4 курсів на рік [викладач] отримує 5 прочитаних курсів на рік, або 6, 7, 8 і т.д.
Відповідно говорити про те, що цей законопроект різко підвищить якість освіти в Україні, притому, що викладачі зобов’язані постійно в такому конвеєрному режимі постійно читати по 3—4 лекції в день, дуже складно. Мені здається, це головна проблема законопроекту — він не приділяє уваги повсякденному життю університету та повсякденному життю викладача. Тому що освіту дає не міністерство, не національне агентство, не депутати чи ще хтось, а саме викладачі. І це те, що необхідно реформувати в першу чергу, і, на жаль, у нас про це говорять найменше».
