Фотограф бере свою водонепроникну валізу з обладнанням на борт човна з відкритим тентом і, одягнувши гідрокостюм, вирушає разом з капітаном та іншими пасажирами занурюватися в розбурхані сині, як у Діснеї, води біля Мауї в пошуках сумнозвісної хвилі, яку влучно охрестили «Щелепи».
Прогулянка назустріч прибою, де ховаються «Щелепи», зовсім не легка. 42-річний Ендрю Шумейкер (Andrew Shoemaker) хвилювався перед своїм першим виходом у море, оскільки обіцяні хвилі заввишки від 40 до 70 футів здавалися йому «надзвичайно небезпечними», — розповів він в інтерв’ю The Epoch Times. Але пан Шумейкер — колишній власник фотогалереї з Лахайни, яка згоріла дотла рік тому — сьогодні набагато досвідченіший і просто зосереджує свій погляд на тому, щоб закарбувати ідеальну 7-поверхову хвилю в чіткому кадрі.
Щелепи — найбільша хвиля на Гаваях. «Гавайська назва — Піахі, — каже він». «Ви можете сфотографувати її зі скелі, але ми виходимо на човні, і знаходимося прямо біля хвилі, з усіма серферами та водними мотоциклами навколо».
Запливати на човні небезпечніше, але «воно того варте», — каже він. «Проблема в тому, що, здається, майже кожного разу, коли ми виходимо в море, у когось починається морська хвороба, тому що там дуже неспокійно».
Пан Шумейкер подружився з капітаном Лорен, який одного разу врятував своїх пасажирів, спрямувавши човен носом прямо у хвилю, яка могла перевернути судно, якби вдарила в боки. Сьогодні Лорен став каталізатором панорамного знімка, на якому хвилі ламаються, утворюючи ідеальний завиток, схожий на щелепи. Здається, що паща ось-ось поглине далекі скелі знаменитого північного узбережжя Мауї.
Вочевидь, це трюк фотографії. Острови здаються мініатюрними — розміром з долоню, ніби їх ось-ось поглине цунамі. Але це порівняння віддзеркалює реальний зв’язок між цими самотніми вулканічними островами посеред Тихого океану і хвилями розміром з Годзіллу, які нещадно б’ють їх протягом мільйонів років.
Зимові шторми на південь від Аляски приводять океан у рух, і він безконтрольно рухається через відкрите море, щоб впритул наблизитися до Гавайських островів. Група островів, відомих як Гаваї, — це гігантські гори, що стирчать з океанського дна, досить сувора стіна, де раптове мілководдя змушує хвилі, що насуваються, розбиватися об прибій. Північне узбережжя Гавайських островів відчуває на собі основний тягар цієї гідродинамічної дії — і стало відомим, коли серфери у 1980-х роках зрозуміли, що можуть виїжджати на водних мотоциклах і кататися по тунелях під водою.
Одним із найвідоміших був Кай Ленні. «Цей хлопець просто на іншому рівні», — сказав пан Шумейкер, додавши, що він сфотографував серфера, який спускається вниз по Щелепах, «наче він спускається з Ніагарського водоспаду чи ще чогось. Це божевілля».
Будь-який середньостатистичний серфер «просто намагається вижити» на цьому великому синьому монстрі, але не Кай Ленні, сказав фотограф. «Спостерігати за його серфінгом — це як дивитися на мистецтво».
Саме на цій вечірці народилася одна з найулюбленіших фотографій пана Шумейкера: «Супер Кай».
Одна з причин, чому він вважає за краще знімати серфінгістів, полягає в тому, що це дає змогу представити величезні масштаби в правильній перспективі, без якої вони часто вводять в оману. «Ця хвиля 70 футів», — каже він. «Ви не можете собі уявити, що ця хвиля 70 футів, чи не так? Хіба що на фото є маленький серфер». Його фотографія «Вершник на хвилі» підкреслює цю думку.
«Коли ви бачите там серфера, ви дійсно відчуваєте, наскільки величезна ця хвиля», — сказав він, зазначивши, що саме тому він зняв «Прилив адреналіну».
Але краса води сама по собі також виходить на перший план на його фотографіях. «Дивна річ» у хвилях і воді полягає в тому, що вони можуть бути бурхливими, але щось у них та їхньому вигляді заспокоює Ендрю. Цей культовий завиток хвилі втілений на його фотографії «Блакитна пристрасть», яка також є одним з його бестселерів. «Жар-птиця» демонструє палаючу хвилю на сході сонця, освітлену дивовижними кольорами: полум’яними фарбами охри, рожевими та бірюзовими. За його словами, особливістю гавайських хвиль є те, що вони прекрасні в будь-який час доби, при будь-якому освітленні.
Заспокійливий ефект води контрастує з початковою «досить схематичною» поїздкою на човні з Лорен, щоб полювати на щелепи, які, за словами фотографа, найкраще знімати під час теплих гавайських зим, коли північні шторми змушують ці гігантські хвилі обрушуватися на найвіддаленішу групу островів у світі. Після того, як кілька тисяч знімків надійно зберігаються на його карті пам’яті, він пакує камеру назад у водонепроникний чохол, і вони можуть просто розслабитися і випити пива на зворотному шляху до гавані.
Він каже: «Дорога назад — це час, коли ти розмірковуєш про те, наскільки чудовим був день».
