Зруйновані міста залишили по собі стародавні греки, чия мудрість стала основою західного суспільства; музеї заповнені артефактами, що свідчать про великий розум і красу їхньої цивілізації, але майже нічого не відомо про інший стародавній народ Середземномор’я та його культуру — лікійців.
Лише кілька дивовижних кам’яних руїн, датованих 5 століттям до нашої ери, свідчать про їхнє таємниче існування.
Серед найвідоміших слідів лікійців — висічені в камені гробниці, розташовані високо на скелях півострова Теке, де сьогодні знаходяться сучасні турецькі провінції Анталія та Мугла на південному заході країни.
Лікійці, зокрема, були однією з найдавніших демократичних держав в історії. Їхні міста та селища складали Лікійську федерацію з 2 століття до н. е. до 1 століття н. е. з системою дострокового голосування, де кожне велике місто мало 3 голоси, тоді як решта — 2 або 1, залежно від їхнього розміру. Ймовірно, засновники Америки черпали натхнення в їхньому республіканському світогляді при розробці Конституції.
На жаль, те, як вони керували живими, відійшло на другий план у порівнянні з тим, як вони поводилися з мертвими. Лікійська легенда стверджує, що магічні крилаті істоти забирали померлих на небо — і саме тому вони ховали своїх близьких високо на скелях, оскільки це нібито полегшувало їхню божественну подорож. Інший міф, у який вони вірили, розповідає про те, що духи наглядають за живими з висоти, і тому їм потрібні місця з чудовим краєвидом.
Гробниці збереглися в таких стародавніх містах, як Ксантос і Тельмессос на заході Лікії та Міра — колись одне з найбільших лікійських міст і стародавня столиця регіону — на березі річки Демре, і всі вони досі доступні для відвідування. Вважається, що деякі гробниці були висічені між 5 і 3 століттями до нашої ери.
Багато з гробниць у Ксантосі були вирізьблені на зразок фасадів грецьких храмів з високими трикутними фронтонами, антаблементами та витіюватими колонами перед кам’яним склепінням — все це було вирізьблено у вигляді рельєфу з живої скелі. Хоча вони й понівечені часом, точність і вишукані деталі різьблення свідчать про високу майстерність.
Гробниці, подібні до знайдених у Мірі, сучасному Демре, нагадують стародавні міста, що складаються з груп будинків, зведених на краю скелі. Причина, чому вони були побудовані як будинки, пов’язана з іншим віруванням лікійців: що духи будуть жити тут, як вони жили у своїх будинках за життя; кам’яні «будинки» мали такий самий вигляд, як і їхні домівки, з дерев’яними балками на фасадах; деякі з них були багатоповерховими, з двома чи навіть трьома поверхами. Коли дослідник Чарльз Феллоуз відвідав гробниці у 1840 році, він побачив, що вони були барвисто пофарбовані у жовтий, червоний і синій кольори. Усередині померлі спочивали на кам’яних лавках.
Проте всередині мало що збереглося. На жаль, більшість гробниць були зламані та розграбовані протягом століть, більшість з них мають порожнини на фасаді. Відвідувачам не дозволяється досліджувати їх зблизька.
Якщо ви відвідаєте саме цю групу гробниць, яку називають океанським некрополем у Мірі, важко буде не помітити ще один монументальний комплекс руїн неподалік: на південь від некрополя лежать залишки стародавнього театру, де колись до 10 000 глядачів насолоджувалися драмами в стилі Давньої Греції. Над зруйнованим землетрусом меншим театром у грецькому стилі звели нинішню споруду в римському стилі, міцнішу, з арковими склепіннями, що витримують підземні поштовхи. Складне різьблення на сцені з гротескними й дуже виразними масками зображує міфічних персонажів, таких як Зевс і Медуза.
Живучи в Лікії в античні часи, не можна було відчувати себе надто комфортно, адже земля постійно переходила з рук в руки між різними завойовниками. Колись вона була частиною Перської імперії, потім була захоплена греками, потім знову повернута персами, щоб підкоритися Олександру Македонському і стати частиною Македонії. Потім прийшли римляни з 2 століття до нашої ери, а далі Візантійська імперія, перш ніж вона була завойована османами в 9 столітті. До сьогодні в Лікії розмовляють грецькою мовою.
Найвідоміший з усіх лікійців, мабуть, жив у 4 столітті н. е. Не хто інший, як єпископ Святий Миколай — людина, яку ми називаємо Санта-Клаусом — мав свою базиліку в Мірі, яку все ще можна відвідати. У 19 столітті церкву Святого Миколая купив російський імператор Олександр II, але так і не зміг відреставрувати.
