Без Блакитної мечеті султана Ахмета I уявити Стамбул неможливо. Мечеть розташована прямо навпроти храму Святої Софії, була побудована в 1616 році і повинна була, за задумом султана, перевершити за красою знаменитий храм.
Розташування двох архітектурних шедеврів робить площу між ними неповторною. Вже майже 400 років один навпроти одного стоять ці два пам’ятники, двох таких різних, на перший погляд, і таких схожих, насправді, релігій, змагаючись у величі, красі, а можливо, в правоті. Відвідавши це місце, спробуйте розсудити, а може поміряти, хоча б у себе в серці цих двох красунь. До того ж, у Вас буде можливість дізнатися багато чого про іслам, який є ключем східної філософії.
#img_gallery#
Офіційно Блакитна мечеть називається мечеттю Султана Ахмеда. А своєю загальновідомою назвою вона зобов’язана плиткам, переважно блакитним, які в кількості понад 200 000 прикрашають її усередині.
Архітектором мечеті був Мехметага. Він завершив цей шедевр архітектури за сім років. Будівля володіє всіма характерними для архітектури мечетей ознаками. Незвично в Блакитній мечеті тільки те, що у неї шість мінаретів: чотири, як завжди, із сторін, а два трохи менш високих – на зовнішніх кутах внутрішнього двору. В одній історії мовиться, що султан тим самим розсердив старійшин міста паломництва, Мекки (релігійний центр ісламу). Проте правдивість цієї історії дуже сумнівна.
Між 1603-1617 рр., в період владарювання 14- го падишаха Османа султана Ахмеда I, була побудована найцікавіша мечеть Стамбулу – Ахмедіє. Архітектором мечеті був Мехмед-Ага – один з учнів Синана. Будівництво цієї споруди було почате в 1609, а завершено в 1616 році. Мечеть будувалася у складі грандіозного архітектурного ансамблю, до якого увійшли: медресе, лікарня, доброчинні заклади, школи, тюрбе, караван-сарай. У XIX сторіччі лікарня і караван-сарай були зруйновані. Мечеть Ахмедіє по праву зайняла видатне місце в архітектурі Османа. Так або інакше, за величиною і витонченістю жодна з мечетей, побудованих після Ахмедіє, не може з нею порівнятися.
Архітектор мечеті Ахмедіє, Мехмед-Ага, на прізвисько "Ювелір", до виявлення архітектурних здібностей служив в яничарському полку, де керував спорудами, пов’язаними з водопостачанням і водними каналами. Місце, яке призначалося для будівництва мечеті, було вибране ще у візантійський період. Цією площею був колишній Іподром. З метою будівництва мечеті на цій площі під час підготовчих робіт було зруйновано безліч споруд як візантійського, так і раннього османського періоду. Серед цих будівель є: візантійський королівський палац, останки глядацьких місць іподрому і безліч палацових споруд, що належать вищій знаті.
Однією з найголовніших причин, що вплинули а нвибір місця для будівництва цієї мечеті, стала її близькість з палацом Топкапи. Ретельність, яка була обов’язковою при виборі місця для мечеті, відбилася і у виборі будівельного декоративного і обробного матеріалів. Кераміка (21 043 шт.), використана в декоруванні мечеті, була привезена з Ізникського палацу, сотні килимів із шовку, якими була вистелена мечеть, були виткані палацовими ткалями, а сотні лампад, освітлюючих будівлю мечеті, привезені з інших країн.
Стіна у напрямі "Кібла" (сторона, куди повертаються обличчям під час молитви – напрям до Каабе) прикрашена вікнами (у формі 5 рядів) вітражами з кольорового скла. Світло, що випромінюється з цих віконних вітражів із кольорового скла, таємничим чином підкреслюючи красу і витонченість вбрання, висуває її на перший план. В цілому, в мечеті є 260 вікон. Скло венеціанської роботи, використане у вітражах в початковий період будівництва мечеті, на жаль, до нашого часу не дійшло.
Величина діаметру куполу досягає 23,5 м. Цей величезний купол і малі куполи сферичної форми, розташовані навколо нього, сполучені аркадами з центральною частиною. У споруді колон використовувався конструктивний прийом, в основу якого входило зображення підніжжя колон у вигляді слонячої ступні (діаметр колон 5 м). До двох колон, що знаходяться недалеко від входу в мечеть, прибудовано 9 джерел води з кранами, для мусульманського ритуалу обмивання перед молитвою.
На міхраб зведений чорний камінь, привезений сюди з мекканської мечеті в Каабі. Поряд з міхрабом знаходиться мінбер, з якого промовляється проповідь для мусульманських прихожан. Махфіль для муедзина є рідкісною копією махфіля мекканської мечеті. Стародавні написи, що прикрасили великі та малі куполи, обрамлення колон і стіни, майстерно виконані майстром Сєїдом Касимом Бібарі з Діярбакира, а також використані вислови пророка Мухаммеда і сури з Корану.
Міхраб, мінбар, махфіль хюнкара (призначені для правителя, обгороджені гратами) і камінь з прожилками червоного, жовтого і чорного кольорів, використаний по краях вікон, білий мармур, вивезений з "Мармара Адаси", – є рідкісними шедеврами, виконаними немов рукою ювеліра. Майстри художньої обробки по турецькому перламутру декорували двері та обрамлення вікон в самобутньому стилі і смаку. У мавзолеї з портиком, розташованим на північному сході мечеті, який був побудований сином Султана Ахмеда I, Османом II, поряд з усипальнею Султана Ахмеда I, є могили Османа II і Мурада IV. У цій же усипальні – могила палко коханої дружини Ахмеда I – Султанші Кесем Махпейкер. У мавзолеї є ще 32 могили, що належать падишахській сім’ї. До XIX сторіччя Ахмедіє було місцем відправки паломників у святиню Хадж.
Усередині Блакитна мечеть – особливо по контрасту з Софією – дещо нудна і здається меншою, ніж є насправді. Її туристична назва також не дуже виправдовується: блакитного усередині не особливо багато – тільки кахлі навколо вікон і на галереях.
Всередину можна потрапити через великий парадний двір, але в пік літнього сезону цей шлях часто закривається для всіх, окрім віруючих, а туристам доводиться користуватися південними дверима (звідки треба довго-довго йти гуськом по довгій-предовгій галереї, тримаючи в руках власні черевики). За дверима – вічні натовпи народу; якщо ви хочете оглянути Блакитну мечеть детально, сюди (як і в Софію) краще приходити зранку.
Вихід з мечеті – в північно-східному кутку (з боку площі). Дорогою туди – в спокоях, де колись відпочивав після молитви султан, – зараз невеликий Музей килимів (Vakiflar Hali Muzesi), відрада маньяка-ковромана.
