Один з найпопулярніших традиційних китайських музичних інструментів – «ерху» – своїм звучанням здатний передати навіть велику трагедію. Незалежно від того, швидкий чи повільний музичний темп – інструмент ерху виробляє меланхолійний звук, незрівнянно красивий, але все ж таки сумний.
#img_left#Музика в Китаї, не менш стародавня, ніж сама 5 000-річна цивілізація країни, спочатку була призначена не для розваги, а для очищення думок. За традиційним повір’ям вважалося, що звук може впливати на всесвіт і приводити його в гармонію.
Сини шляхетних родин були змушені вивчати музику як один з чотирьох обов’язкових предметів. Таким чином, той, хто виконував музику лише для розваги, не користувався великою пошаною.
У цій культурі з’явився ерху.
В порівнянні з традиційними китайськими інструментами, ерху молодий – його історія налічує всього 1 000 років. Він був завезений в північні райони Китаю не ханьскими племенами, і його назва дослівно означає «двострунний варварський інструмент» за його походження серед національних меншин. Селяни грали на ньому народні пісні, що описують повсякденне життя, на зразок лову риби і випасу худоби.
З часом ерху стали часто використовувати в ансамблях або в оркестрі Пекінської опери, але він все ж таки не користувався достатньою пошаною, і його не використовували як сольний інструмент.
Ерху став одним з найпопулярніших і впізнаних китайських інструментів, і багато західних жителів відчули на собі його чарівливість під час першого всесвітнього показу по телебаченню «Нова династія Тан» (ТБ НДТ) Гала-концерту, присвяченого китайському Новому Року в 2004 р.
У цих барвистих виступах за допомогою музики і танцю була показана справжня традиційна китайська культура. У 2006 р. концерти пройшли в 32 головних містах по всьому світу, а в 2008 р. вони пройдуть в більш, ніж 50 містах; очікується, що загальна кількість глядачів, які побували на ньому, досягне півмільйона чоловік.
На концертах ерху, що зачарувала глядачів м’яким виразним звуком, завоювала велику популярність. Славнозвісна виконавиця ерху, пані Ци Сяочунь, яка виступала з соло на ерху на концертах, присвячених китайському Новому року, навчилася грати на інструменті у свого батька.
«Під час уроків нас часто оточували натовпи людей, що уважно стежили за нами і слухали нас протягом багатьох годин, хитаючи головою і притупуючи ногами. Тепер я розумію, чому мій батько терпів такі муки, щоб зробити з мене музиканта ерху – він хотів, щоб я успадкувала серце і душу китайського мистецтва і за допомогою музики давати надію, радість і внутрішню силу тим, хто прагне до світла і краси, незважаючи на несприятливі умови. Він був великим батьком».
Хоча ерху іноді називають двострунною скрипкою, сидячий музикант тримає її на колінах вертикально, а не горизонтально. Її виготовляють з щільної деревини, наприклад, з рожевого дерева або з чорного (ебенового) дерева, і складається вона з маленької звукової коробки, покритою зміїною шкірою – традиційно шкірою пітона – і довгого тонкого грифа, злегка зігнутого на кінці. Дві сталеві струни замінили традиційні шовкові струни. Смичок з бамбука і білого кінського волоса безперервно рухається між двома струнами.
Ця маленька коробка має багато унікальних якостей, які роблять інструмент важким для освоєння. У ній відсутня грифова накладка, і, щоб знайти правильну ноту, струни треба притискувати так, щоб не торкнутися грифа. Звук видається, коли смичок, натертий каніфоллю, щоб збільшити тертя, проходить між струнами, примушуючи зміїну шкіру вібрувати; для створення звуку використовуються обидві сторони смичка. Струни розташовані так близько, що на них граєш, як на одній.
Спочатку використовуваний тільки в ансамблі або в традиційному китайському оркестрі, пізніше ерху був піднятий Лю Тяньхуа (1895-1932) до рангу сольного інструменту. Лю ввів новий смичок і новий спосіб перебору струн, оскільки він також навчався грі на західній скрипці. Це було ще в ті часи, коли ерху вважався народним інструментом і не використовувався «серйозними» музикантами. Його найвідоміша мелодія, що стала зараз класичною, має назву «Друга весна відображає місяць».
Ци Сяочунь говорить, що стародавня китайська культура підтримувала гармонію між небом і землею і пошану до життя і природи – цінності, які знайшли віддзеркалення у Виставі, присвяченій китайському Новому Року. Вона говорить, що її праця – це її дар багатьом людям в Китаї, які розділяють любов до музики, схожу на ту, що відчував її батько. Участь у Виставі допомагає їй здійснити мрію її батька. «Я сьогодні знаходжуся на сцені заради того, що мій батько вважав своєю місією в житті: заради збереження суті і краси традиційної китайської культури для майбутніх поколінь».
Пем Макленнан. Велика Епоха
