У Багдадському Національному музеї в Іраку зберігаються найпрекрасніші світові цінності, вік яких сягає глибин відомої історії цивілізації. У 2003 р. у хаосі війни в Іраку Національний музей був пограбований. Однак, ця сумна втрата, може бути більшою ніж безцінні вази, печатки і статуї. Перед початком війни Бі-Бі-Сі повідомляло про незвичайні двохтисячолітні артефакти, відомі як «багдадські батареї».
«Багдадські батареї» – це глиняний посуд довжиною 13 см. Першу таку посудину знайшов німецький археолог Вільгельм Кьоніг у 1938 р. (в деяких джерелах говориться, що в 1936 році). Зазначається, що було знайдено близько дюжини посудин. Їх призначення стало предметом гарячих дискусій, головним чином через відсутність письмових записів про них.
Знайдений глиняний посуд вміщав вертикальний циліндр, виготовлений із листової міді і сталевого прута. Краї мідних листів були спаяні разом, утворюючи циліндр. Для виготовлення загадкового пристрою використовувався срібно-свинцевий припій у пропорції 3:2 на зразок того, що зараз використовується в електроніці. Верхня частина посудини й обидва кінці циліндра були скріплені асфальтом. Сталевий прут фіксувався у центрі циліндра також за допомогою асфальту.
Пан Кьоніг помітив, що сталевий прут зазнав корозії таким чином, ніби пройшов травлення кислотою. Різнорідні метали, такі як залізо і мідь, зануренні в електроліт на зразок кислоти, утворюють електрохімічну пару, породжуючи електричний струм. Пан Кьоніг зробив висновок, що такі посудини могли заповнюватися електролітом, і припустив, що вони використовувалися для золочення по сріблу – процесу, відомого сьогодні як гальванопокриття.
Після Другої світової війни багато археологів в усьому світі створювали точні копії батарей і дехто навіть намагався робити гальванопокриття. У дослідах, з використанням виноградного соку, оцту і сучасних електролітів, вироблялося близько 0,8-2 вольта. Стільки ж виробляють сучасні вугільно-цинкові батареї. З’єднані послідовно батареї могли створити більш високу напругу, хоча якихось дротів, які сполучали б глиняні посудини знайдено не було.
Інші припущення щодо використання батарей базуються на можливому їх використанні у лікувальних цілях. Ранні греки і римляни, як відомо, використовували електричних вугрів для лікування подагри, тому вчені припустили, що батареї, можливо, використовувалися для схожої мети. Також, можливо, батареї застосовувалися для електризації акупунктурних голок таким чином, як це роблять деякі голкотерапевти сьогодні. Голковколюванням займалися в древньому Китаї, але чи практикувалося це в древньому Іраку, невідомо.
Вік батарей теж є предметом дискусій. Вважається, що подібний посуд було знайдено на археологічних розкопках у Худжут Рабу, неподалік від Багдада, що близько 200 р. до н.е. був парфіянским поселенням. Експерти з Британського музею кажуть, що посуд виконано в Сасанідському стилі, в період 225-640 р. н.е. Парфіняни прославилися завдяки військовим, а не науковим досягненнями, хоча технологія, можливо, передавалася від їхніх предків. Але незалежно від того наскільки точно визначено вік батарей, вони значно старші ніж перші сучасні батареї, винайдені Алессандро Вольтою в 1800 р.
Багато вчених вважає, що це батареї, інші лишаються скептиками щодо цього, посилаючись на ряд недоліків у конструкції і подібність із посудом для збереження сувоїв, знайденим у прилеглій Селевкії на Тигрі. Але можливість того, що це все-таки батареї, не є неймовірною. Поза сумнівом, дана технологія не є високо-технологічною, і цей посуд був зроблений із доступних на той час матеріалів.
